Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Пакет із кров’ю в руці Чона До важив наче сотню кілограмів, і він усіма силами тримав його. Коли він зміг сфокусувати погляд на ньому, то побачив, що кров у пакеті скінчилася. Звів очі на старого:

- Що?

- Раніше ти казав, що його останні слова були: «Слава Кім Чен Іру, Великому Керівникові Корейської Народно-Демократичної Республіки». Ти визнаєш, що це - брехня.

Свічка згасла. Зникло і полум’я, і світло, і темрява - і раптово не стало нічого. Кімсан нічого не казав про те, що робити після болю.

- Ви що, не бачите? Це все брехня, - сказав Чон До. - Чому ми не покликали підмогу? Чому я не організував, щоб команді вдалося врятувати його? Якби команда працювала злагоджено, ми б змогли його врятувати. Я мав їх благати, мав стати на коліна перед ними. А я нічого не зробив. Намок та й усе. Єдине, що відчув, - це як татуювання болить.

Старий сів на другий стілець. Знову налив чаю й тепер уже випив.

- Але ж більше ніхто не намок, - промовив він. - Ти ж більше нікого з акулячим укусом не бачиш. - Він роззирнувся навколо, немовби гадаючи, де це вони сидять. - Я скоро вийду на пенсію. Скоро все старше покоління піде. Не знаю, що тоді буде з країною…

- А що з нею буде? - спитав Чон До.

- Із дружиною другого помічника? Не хвилюйся, ми їй кого-небудь хорошого знайдемо. Знайдемо когось вартого його пам’яті.

Старий витрусив із пачки цигарку й не без складнощів закурив її. То була «Чхолліма», таку марку курили в Пхеньяні.

- Просто не корабель, а якась фабрика героїв.

Чон До намагався викинути порожній пакет, але пальці не розтискалися. Можна вимкнути руку, щоб нічого не відчувати, а назад як увімкнути?

- Даю офіційне підтвердження, - промовив старий. - Твоя історія підтверджена.

Чон До подивився на нього:

- Ви про яку історію?

- Про яку історію? - повторив старий. - Та ти тепер герой.

Старий запропонував Чонові До цигарку, але той не зміг її взяти.

- А факти? Вони ж не узгоджені. Де відповіді?

- Немає такої речі, як факти. У моєму світі всі відповіді на запитання йдуть ось звідки. - І він показав на себе, але Чон До не зрозумів, на яку саме частину тіла: серце, живіт чи яйця.

- А де вони? - спитав Чон До. Він бачив перед собою дівчину на веслах, яка стріляє своєю сигнальною ракетою, відчував холод щоки другого помічника, якого акули тягнуть під воду. - Ми їх коли-небудь знайдемо?

Уві сні Чона До кусали акули, актриса Сан Мун кліпала й мружилась, як Руміна, коли їй в очі потрапляв пісок. Снився другий помічник, який плив далі й далі в різке світло. Раптовий біль - але спить він чи ні? Очі блукали під набряклими, непідйомними повіками. Нескінченний запах риби. Гудки сповіщали про світанок, і наставала ніч, коли затихав маленький холодильник.

Усі суглоби, здавалося, задерев’яніли, і кожен глибокий вдих перетворював груди на горнило болю. Коли він нарешті зміг здоровою рукою знайти поранену, то намацав товсті нитки хірургічного шва. Краєм пам’яті згадав, як капітан допоміг йому піднятися сходами житлового будинку до квартири, де мешкали другий помічник і його дружина.

Гучномовець - «Громадяни!» - цілий день складав йому компанію. Після обіду вона приходила з консервного заводу, і на її руках ще залишався запах мастила. На плиті торохтів і свистів маленький чайничок, вона підмугикувала під «Марш Кім Чер Іра», який позначав завершення випуску новин. Потім її руки, крижані від спирту, дезінфікували його рани. Ці руки перевертали його в ліжку, щоб змінити постіль чи спорожнити міхур, і він був певен, що відчуває на її пальцях слід від обручки.

Невдовзі повіки відтухли, запалення майже зійшло, але очі все одно були склеєні засохлим слизом. Вона намочила шматинку в гарячій воді і промила їх.

- Ось і він! - сказала, коли до Чона До нарешті повернувся зір. - Чоловік, який кохає Сан Мун!

Чон До підвів голову. Він лежав на матраці на підлозі, голий під світло-жовтим простирадлом. Він упізнав жалюзі на вікнах житлового будинку. У кімнаті на мотузці сушилися, як прання, дрібні окунці.

- Мій батько вважав, що коли його дочка вийде за рибалку, то ніколи не голодуватиме.

І тут у його полі зору з’явилася дружина другого помічника.

- Ми на якому поверсі? - спитав він.

- На десятому.

- Як ви мене сюди занесли?

- То було не так уже й важко. Як мені тебе чоловік описував, так ти мені здавався набагато більшим.

Вона провела шматинкою по його грудях, а він постарався не скривитися від болю.

- Бідолашна твоя актриса, уся в синцях. Це її дуже зістарює, наче її час уже минув. Ти бачив її фільми?

Хитати головою виявилося боляче.

- І я теж. Не в цьому болоті їх дивитися. Єдине кіно, яке я бачила, - то було іноземне, про кохання. - Вона сполоснула шматинку, а тоді змочила краї його шрамів. - Про корабель, який налетів на айсберг, і всі загинули.

Дружина другого помічника всілася поруч на матраці. Двома руками із зусиллям перевернула його на бік. Піднесла до нього банку й підставила так, щоб його умкйоун опинився всередині.

- Давай, - сказала вона й пару разів плеснула його по спині. По тілу прокотився больовий розряд, а тоді пішов струмінь. Коли він закінчив, вона підняла банку до світла. Рідина була каламутна й іржавого кольору. - Уже краще, - промовила вона. - Скоро ходитимеш коридором у туалет на поверсі, як великий хлопчик.

Чон До спробував самостійно перевернутися на спину, але не зміг, так і лишився лежати на одному боці в напівзігнутій позі. На стіні, під портретами Великого Вождя й Великого Керівника, на маленькій поличці лежали «американські черевики» другого помічника. Чон До намагався здогадатися, як же той примудрився довезти їх додому, коли вся команда бачила, що він викинув свої кросівки за борт. На стіні на цвяшках висіла велика головна карта з «Чунми». На ній було видно всі корейські моря, і саме з нею звіряли решту мап на борту. Усі думали, що вона тоді згоріла в пожежі. Кнопками на ній було позначено всі рибальські угіддя, до яких вони плавали, а олівцем - координати кількох точок на півночі.

- Це курс мандрівниць? - спитав Чон До.

- Мандрівниць? - спитала вона. - На цій карті всі місця,