Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Стерновий запропонував:

- Не просто хвиля, а кільватер із південнокорейського контейнеровоза. Ледь не затопили нас.

Перший помічник запропонував:

- Може, сядемо на мілину біля Вонсана - і вплав до берега. Тоді вийде, що другий помічник просто не доплив. Попливемо до пляжів, там же повно пенсіонерів, буде купа свідків.

- Нема там пенсіонерів, - відказав капітан. - Це вам просто розказують, щоб ви працювали.

- То можемо попливти його шукати, - подав ідею Чон До.

- Роби як знаєш, - мовив капітан.

Чон До приставив долоню козирком до очей і поглянув на хвилі.

- А ви думаєте, він там виживе? Він зможе?

Перший помічник став дивитися й собі.

- От, бля, бідолашна його дружина!

- Чи плота не буде, чи матроса, а все нам буде непереливки, - сказав капітан. - А без обох - так вони нам узагалі ніколи не повірять!

На палубі лежала суха риб’яча луска і блищала на сонці. Капітан від люті ходив колами:

- Якщо «Чунма» піде на дно, і ми з нею, дружини помічників отримуватимуть пенсію, жінка машиніста отримуватиме пенсію, і жінка стернового. І всі вони будуть живі.

- Вони житимуть із чоловіками, яких їм дадуть на заміну, - зауважив перший помічник. - Як це - моїх дітей виховуватиме якийсь чужий мужик?

- Вони житимуть! - наголосив капітан. - І не потраплять до таборів!

- Американці розлютилися, - утрутився Чон До. - Вони повернулися й забрали його!

- Що? - перепитав капітан. Він приклав долоню до лоба козирком і подивився на Чона До.

- Вони жадали помсти! - продовжив третій помічник. - І вони припливли забрати того, хто їх переміг. Вони знову залізли на наше судно й викрали другого помічника!

Капітан так і ліг на палубу в химерній позі. Вигляд у нього був такий, ніби він упав із поруччя й саме лежав не ворушачись та перевіряв, чи цілий. Капітан сказав:

- Якщо в Пхеньяні справді вирішать, що нашого громадянина викрали американці, то вони так просто не відчепляться. Напосядуться, і врешті правда випливе. Та й нема в нас доказів, що американці приходили, - минулого разу нас урятувало тільки те, що їхні ідіоти погралися з нашим радіо.

Чон До витяг із кишені візитну картку, яку дав йому Джервіс, із печаткою військового флоту США.

- Може, американці хотіли, щоб у Пхеньяні точно дізналися, хто тут прийшов і надавав нашим по задниці. Та й це були ті самі хлопці - ми їх усіх чудово пам’ятаємо. Можемо спокійно всі розповісти те саме.

Машиніст долучився:

- Ми саме витягали перемети, коли на борт зненацька скочили американці! Вони підкралися непомітно. Вони схопили нашого другого помічника, трохи з нього поглумилися й кинули акулам.

- Точно! - вигукнув перший помічник. - Ми спустили рятувальний пліт, але акули роздерли його зубами!

- Ага, - сказав стерновий. - А американці просто стояли зі своїми гвинтівками й реготали, коли наш товариш гинув!

Капітан роздивлявся картку й посміхався. Простягнув руку, і йому допомогли підвестися. Очі в нього горіли диким вогнем.

- І тут один із нас, - промовив він, - важачи власним життям, стрибнув у море, повне акул, рятувати другого помічника. Цього нашого товариша люто покусали акули, але він не зважав, бо думав тільки про те, як урятувати другого помічника, героя Корейської Народно-Демократичної Республіки. Але було надто пізно - напівз’їдене тіло другого помічника зникло в морських глибинах. Його останніми словами були слова слави Великому Керівнику, і ми швидко витягли з моря на борт «Чунми» нашого другого сміливця, закривавленого й ледь живого.

Раптом стало значно спокійніше.

Капітан сказав машиністові запускати лебідку:

- Нам потрібна свіжа акула.

Капітан підійшов до Чона До та обійняв його за шию, підтягнувши так близько, що вони майже торкалися лобами. Ніхто ніколи не робив такого з Чоном, і в нього виникло відчуття, ніби крім нього й капітана на світі нікого немає. Капітан промовив:

- Це не за те, що ти вклав усі ці дурниці в голову другому помічникові. І не тому, що тільки в тебе на грудях актриса замість справжньої жінки, яка вдома від тебе залежить. Це тому, що серед нас тільки ти пройшов військове больове тренування. І тому, що тебе ніхто не вчив жити в сім’ї й жертвувати собою, як тільки треба, щоб захистити своїх!

Очі капітана були широко розплющені, спокійні й так близько, що Чонові До здавалося, ніби вони спілкуються подумки, без мови. Рука під потилицею була вагома, і Чон До відчув, що киває.

Капітан сказав:

- Тебе не було кому вести, але в тебе є я, і я кажу, що вчинити так буде правильно. Оці люди - твоя сім’я, і я знаю, що заради них ти готовий на все. Нам залишилося тільки отримати свідчення.

Акула провисіла на гачку всю ніч і зовсім очманіла, відчуваючи близьку смерть. Коли її витягли з води, вона слабко відкривала й закривала рот - радше заради кисню, ніж щоб знищити того, хто прирік її на повільну смерть.

Капітан попросив стернового тримати руку Чона До.

- Ні, - відмовився Чон До. - Я сам.

Перший помічник із машиністом підняли акулу, яка від носа до хвоста була завдовжки майже два метри.

Чон До глибоко вдихнув і розвернувся до капітана:

- Акули, зброя, помста, - сказав він. - Розумію, я сам це вигадав, але в таку байку навряд чи хто повірить.

- Твоя правда, - погодився капітан. - Зате цю історію вони зможуть використати.

Коли вони покликали допомогу по радіо, береговий патруль супроводив їх до Кінчхе, де на причалі зібрався цілий натовп. Там була парочка представників міністерства інформації, двоє журналістів із «Родон сінмун», якісь місцеві правоохоронці, яких ніколи в житті не побачиш, якщо ти не п’яниця. Труби нового консервного заводу парували, отже, там відбувався цикл стерилізації, тож працівники сиділи на перекинутих відрах, виглядаючи того чоловіка, який бився з акулами. Навіть вуличні хлопчаки й діти-каліки прийшли поглянути на це видовище, тихцем визираючи крізь скло баків з рибою, і їхні обличчя витягалися й змінювали форму, коли повз пропливали косяки японської ставриди.

До Чона прийшов лікар із пакетом крові. Він став шукати вену на пораненій руці, але Чон До зупинив його:

- Якщо ви переливатимете в цю руку, вона назад не виллється?

- Послухай, я лікую тільки героїв, - мовив лікар. - Так що на крові я знаюсь. І заливати треба якраз туди, звідки витікає.

Тоді він вставив катетер