Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Приймач гуляв частотами, рибалки чули всього потроху, і саме другий помічник перший підвів голову, почувши знайомі голоси.

- Вони! - вигукнув він. - Американці-привиди!

Притьмом роззувся й поліз босоніж на верх рубки.

- Вони знову під нами! Але тепер ми до них доберемося.

Капітан вимкнув мотор лебідки, щоб було краще чути.

- Що вони кажуть? - спитав капітан.

Чон До побіг у свою каптьорку і старанно налаштувався на них, хоча прийом був і так добрий.

- Ферзь бере коня з четвертої клітини, - переклав Чон До. - Це американці. Там один з російським акцентом, є ще один із японським. - Тут американці зареготали й загомоніли, вочевидь, просто над душею в того, хто виходив в ефір. Чон До перекладав далі: - Глядіть, командире! Дмитрій уже на туру зуби гострить!

Капітан пішов до борту й подивися у воду. Похитав головою.

- Там же западина, - сказав він. - Так глибоко ніщо не пірне.

Перший помічник підійшов до нього:

- Чуєте? Вони там, на дні, у шахи ріжуться.

Чон До закинув голову вгору: як там другий помічник? Той возився на стовпі, відчіпляв спрямовану антену.

- Обережно з кабелем, - гукнув він йому, а сам перевірив годинник: майже дві хвилини триває сигнал. Потім у хвилю вліз якийсь кореєць, говорив про досліди чи щось у такому дусі. Чон До побіг униз звузити діапазон, щоб ніщо не накладалося, але корейця з ефіру усунути не виходило. Це була не інша хвиля: він усе ж намагався не думати, що там із ними ще й кореєць.

- Що кажуть американці? - спитав капітан.

Чон До замислився і переклав:

- Ці дурні пішаки кудись попливли…

Капітан знову подивився у воду:

- Що вони там роблять?

Коли другий помічник зняв зі стовпа спрямовану антену, усі замовкли, коли він розвернув її до води. Він тихо поводив антеною над поверхнею океану, сподіваючись виявити джерело передачі. Але нічого не було чути.

- Щось негаразд, - засмутився Чон До. - Мабуть, вимкнулося.

І тут Чон До побачив руку, яка вказує в небо. Капітанову руку, яка показувала на світляну цятку, що мчала між зірок.

- Онде вони, синку, - показав капітан, і, коли другий помічник розвернув антену в бік світляної дуги, сигнал повернувся, верескнув зворотний зв’язок і раптом почулися американець, росіянин і японець - так, наче всі вони сиділи просто тут, на палубі.

Чон До переклав:

- Росіянин каже: «Шах і мат!» - а американець: «Блін, тут усі фігури розлітаються, так що не рахується, почнімо заново!» - а росіянин йому: «Та нехай, давай поки дошку відкладемо. До наступної орбіти ще буде час провести наступний матч Москва-Сеул!»

Вони дивилися, як другий помічник веде антену за цяткою до самого обрію, і коли вона згасла, зник і зв’язок. Уся команда дивилася на другого помічника, а той - у небо. Нарешті він обернувся до них.

- Вони разом у космосі, - сказав він. - Вони, з ідеї, наші вороги. І що ж, сміються там і дурня клеять, - а тоді мовив тихіше, до Чона До: - Ти помилився. Вони це справді заради, бляха, миру і братерства!

Чон До прокинувся в темряві. Зіпершись на руки, сів на койці, прислухаючись у тиші - до чого? Пара з рота відчувалася як щось, що заповнює простір перед ним. Світла вистачало, щоб роздивитися калюжі на підлозі, які пересувалися в такт рухам судна. Риб’ячий жир, який просочувався крізь шви перекриття, зазвичай чорно поблискував під заклепками, а тепер затвердів і побілів від холоду. Чон До вгледів серед тіней у маленькій кімнаті щось ніби людську постать, яка завмерла й майже не дихала. Чон До на якийсь час і сам затамував подих.

Перед світанком Чон До знову прокинувся. Почув ледь помітне шипіння. Перевернувся обличчям до корпусу й уявив, як по той бік металу відкрите море найтемніше саме перед світанням. Притулився до металу лобом і прислухався - і відчув шкірою, як щось злегка зіткнулося з бортом.

Нагорі, на палубі, вітер пробирав до кісток. Чон До замружився. У рубці не було нікого. І раптом Чон До побачив по носові корабля щось у морі, щось сірувато-рожеве гойдалося на хвилях. Трохи придивившись, він зрозумів, що це - рятувальний пліт із російського літака. З того боку, яким він був пришвартований до «Чунми», стояло кілька бляшанок із консервами. Чон До не повірив і взявся за трос, щоб перевірити.

Другий помічник висунувся з човна, щоб забрати останні консерви.

- А-а-а… - відкрив рота він, побачивши Чона До. Глибоко зітхнув, зібрався на слові й попросив: - Передай мені оті бляшанки.

Чон До подав їх униз.

- Одного разу я бачив утікача, - сказав він другому помічникові. - І бачив, що з ним зробили, коли спіймали.

- Хочеш зі мною - сідай! - запропонував другий помічник. - Нас ніхто не знайде. Тут течія на південь. Ніхто назад нас забирати не буде.

- А дружина?

- Вона затялася, то її не зміниш, - мовив він. - Дай-но мені мотузку.

- А капітан, а ми всі?

Другий помічник потягнувся й відв’язав човен сам. Відштовхнувся від борту. І, пливучи у відкрите море, сказав на прощання:

- Це ми на дні океану сидимо. Ти допоміг мені це зрозуміти.

Уранці світло було яскраве, і, коли команда вийшла на палубу прати, виявилося, що другий помічник зник. Рибалки стали перед порожнім рундуком, спробували подивитися вдалину, але хвилі блищали, як тисячі дзеркал. Капітан відправив машиніста перевірити речі в каюті: виявилося, що, крім плота, майже нічого не зникло. Стерновий знизав плечима й махнув рукою на схід, мовляв, він, певне, десь там. Так вони й стояли там, дивились і намагалися не зазирати в майбутнє.

- Бідна його дружина, - зітхнув машиніст.

- Її точно в табори відправлять, - приєднався перший помічник.

- І нас теж, мабуть, - додав машиніст. - Із жінками, із діточками…

- Слухайте! - звернувся до всіх Чон До. - А ми скажемо, що він випав за борт. Підступна хвиля змила.

Капітан, який доти мовчав, обізвався:

- Що, коли вперше вийшли в море на надувному човні?

- Ну і пліт теж змило, - запропонував Чон До і показав на сіті й поплавці, - оце теж можемо в море покидати.

Капітан скинув шолом і сорочку, жбурнув їх убік, не дивлячись. Він сів посеред палуби й обхопив голову руками. І саме тоді команда відчула справжній страх.

- Я більше