Рент. Усна біографія Бастера Кейсі - Чак Паланік

І Рент спльовує чорну смолу, так близько, що заляпує трохи валізу. Слина, заражена сказом. Чорні плямки на новенькому картоні. Рент просто сидить там і хитає головою: «ні».

Честер Кейсі каже: «Той старигань, він сказав тобі правду про те, що він твій правдешній татко».

Шериф Бейкон Карлайл (☼ ворог дитинства): І не просіть, щоб я відчував жаль. У середньому ваш мегаполіс — не що інше, як збочення різного рівня. Рент розповів цю історію просто для того, щоб зійти за свого. Він і містер Кейсі, вони просто трохи частіше за пересічних батька й сина починали, як то кажуть, мірятися, чий хрін довший.

Ехо Лоуренс: На краю світу вигулькнула ще одна зірка.

Рент каже: «Ти просто брешеш мені, щоб я не нудьгував за домом…» Він соває дупою на картонному кейсі, набитому золотом.

У місті, розповідає йому Честер, він знайде свого справжнього батька і свого діда. Рент відкриє свою справжню природу. «Але перш за все, — каже Чет, — щойно зустрінешся з Ехо Лоуренс, передай їй від мене гарненький цілунок». Він каже: «Дай їй знати, що в неї підвищений холестерин».

Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Я вам цього не казала, але Рент показував мені золоту двадцятидоларову монету, яку мама дала йому на прощання. Датовану 1884 роком. Місіс Кейсі сказала, що Чет Кейсі не був насправді Рентові татом, але так і не розповіла, звідки в неї взялась та монета, яку вона подарувала йому на щастя.

Ехо Лоуренс: І його тато, — ніби прощаючись чи бажаючи доброї ночі, — Чет Кейсі нахиляється до Рентового волосся. Його обличчя хилиться до шкіри на синовому чолі, там, де вітер відкинув назад чуприну, до цієї оголеної латочки — його тато наштовхується на неї. Його губи притискаються і відстрибують геть.

Честер говорить: «Скажеш Шоту Даньюну, щоб заборонив тому своєму крихітному мопсику, Сенді, хлебати воду в сортирі».

Ще одна неможлива порада. Шот ніколи не зустрічав Чета Кейсі. Навіть я не знаю, як звуть ту його маленьку псину.

Чергова нова зірка більшала. Фари автобуса — суцільна сяйлива пляма, що розпадається на дві окремі зірки. Що ближчими стають вогні до Рента і його тата, то дедалі ширше розбігаються фари.

«Щойно ти виявиш свою справжню природу, — каже Честер своєму синові, — примчиш назад до Міддлтона з усієї дурі».

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Коли б і хто б у Міддлтоні не розтулив свого рота, тобі завжди доводиться питати: «Навіщо ви мені це розповідаєте?»

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Дивно, скажіть? Але останніми словами, які Чет Кейсі сказав до сина, поки той махав йому з віконця автобуса, був крик: «Дізнайся правду і поспішай назад, і, можливо, тобі вдасться врятувати маму від нападу того божевільного придурка…»

Ехо Лоуренс: Честер Кейсі, з обома великими пальцями, закладеними за передні шльовки на синіх джинсах, він каже: «Не сильно мороч собі цим голову. Усе це перестане здаватися нісенітницею тільки тоді, коли буде ось-ось, майже-м айже, ще-трішечки-і-пізно».

Рентів тато кричить: «Мені так гірко: я більше не побачу тебе, ніколи».

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Та що це за бридня? У цьому магазині з найкращим прокатом усіх часів та народів ви патякаєте про «Маленька Беккі гуляє теплої весняної днини». Отаке лайно, життєрадісне лайно, тупі виродки цілими днями заходять сюди і беруть його напрокат. Єдина причина, через яку я зайнявся цим бізнесом, — це те, що я люблю транскрипти, люблю з самого малку, але це мене вбиває. Це вже більше ніж повна бридня.

Вісім годин щоденно давати напрокат копії «Маленька Беккі шукає мушлі на узбережжі». Усім подавай те саме масове ходове лайно. Кажуть, що беруть його дітям, але все це фігня. Цим товстезним мудакам середнього віку просто треба чогось, аби згаяти час. Нічого похмурого, чи гострого, чи викличного. Нічого хоч трохи артового.

Просто щось, що забудеться одразу після хепі-енду.

Любовна історія, яку процідили крізь чийсь рожевенький мозок.

Ваше головне переживання, те, що люди називають «форсованим піком», — це просто файл із записом чийогось мозкового транскрипту, копії всіх сенсорних стимулів, які певний очевидець накопичив, вирізаючи гарбуза до Геловіну чи перемагаючи в «Тур де Франс». Офіційно первинного учасника так і називають: «очевидець». Найвідомішим очевидцем є Маленька Беккі, але це ще не значить, що вона найкраща. Маленька Беккі — це просто мозок, мертвий настільки, щоби приваблювати якнайбільшу аудиторію. Хімія її мозку забезпечує чудову, славну перцепцію пікових переживань від софтболу[46]. Їзди на сіні. Валентинового дня. Різдвяного сраного ранку.

Вона — це те, чим колись були кінозірки. Ваш локомотив для руху крізь переживання. Вона — просто хтось із милим характером, ідеальним рівнем серотоніну та співвідношенням B-допаміну й ендорфіну.

Можете казати, що я трохи засильно завис на всіх тих новітніх технологіях.

І ви вже мені повірте, з кількома транскриптами я побавився як слід. Береш копію «Гарбузова вечірка Маленької Беккі на Геловін» і пересприймаєш її крізь себе під кислотою. Умикаєш пік, поєднуєшся до всіх п’яти доріжок: тактильної, звукової, нюхової, візуальної та смакової. Ковтаєш кислоту. І в той самий час виводиш транскрипт самого себе, який переживає Гарбузову вечірку під кислотою.

Потім пересприймаєш уже цей запис крізь когось із синдромом Дауна або алкогольною фетопатією[47].

Потім результуючий запис пересприймаєш крізь собаку, припустімо німецьку вівчарку, й отримуєш чудовий продукт. Чесне слово. Пік,