Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

— На день і ніч, і ще один день, — виправдовувався Кім.

— А, н-не вийде! — отець Віктор побачив, що Кім рухається до дверей, і виставив навперейми здоровенну ногу.

— Я не розумію звичаїв білих людей. Жрець, який оберігав зображення в Домі Чудес у Лагорі був поштивішим, ніж оцей худий. Цього хлопчика заберуть від мене. Вони зроблять сагиба з мого учня? Горе мені! Як я знайду мою Річку? Хіба в них нема учнів? Спитайся.

— Він каже, що йому дуже жалько, що він тепер більше не зможе знайти Річку. Він каже: чому ви не маєте учнів і не залишите його у спокої? Він хоче очиститися від своїх гріхів.

Ні Бенет, ні отець Віктор не мали готової відповіді.

Кім заговорив англійською, засмутившись стражданнями Лами:

— Я думаю, що якщо ви дозволите мені тепер піти, то ми підемо тихенько і нічого не вкрадемо. Ми будемо шукати цю Річку, як і до того, як ви мене впіймали. Шкода, що я прийшов сюди, щоби знайти Червоного Бика та все таке. Я не хочу цього.

— Це найкраще, що ти будь-коли зробив у цьому житті, молодий чоловіче, — сказав Бенет.

— Боже, я не знаю, як його втішити, — сказав отець Віктор, уважно спостерігаючи за Ламою. — Він не може забрати хлопчика з собою, та все ж він хороша людина, я впевнений, що він хороша людина. Бенет, якщо ви дасте йому рупію… він прокляне вас від кореня до маківки!

Вони слухали подих одне одного цілих… три… п’ять хвилин. Тоді Лама підняв голову і подивився вперед крізь них у космос і порожнечу.

— А я — послідовник Шляху, — сказав він із гіркотою. — Гріх мій і моя покара. Я змусив себе повірити, — а зараз бачу, що то я так надумав собі, — нібито ти мені посланий на допомогу в пошуках. Так моє серце пригорнулося до тебе за твоє милосердя, і поштивість, і мудрість твоїх малих років. Але ті, хто шукають Шлях, не повинні дозволяти собі вогонь бажання або прихильності, бо це все ілюзія. Як говорять… — він процитував старий-старий китайський текст, підкріпив його іншим і посилив третім. — Я збочив зі Шляху, мій чело. Це не ти був винен. Я був у захваті перед життям, перед новими людьми на Дорозі та перед тим, як ти радів, дивлячись на нові речі. Я тішився з тобою, а мав би дбати про свій пошук і тільки про нього. Тепер я сумую, бо тебе в мене забрано і моя Річка далеко від мене. Це все Закон, який я порушив!

— Пощезніть, вражі сили! — Отець Віктор, будучи мудрим сповідником, відчував біль у кожному реченні.

— Тепер я бачу, що знак Червоного Бика був знаком як для мене, так і для тебе. Всі бажання червоні, і всі вони — зло. Я покаюся й сам знайду свою Річку.

— Принаймні, повернися до жінки з Кулу, — відповів Кім, — а то ти загубишся на дорогах. Вона буде годувати тебе, поки я прибіжу.

Лама махнув рукою, щоб показати, що уже все собі вирішив остаточно.

— Тепер, — змінивши тон, він повернувся до Кіма, — що вони будуть робити з тобою? Принаймні, я можу, набуваючи заслугу, спокутувати минуле.

— Вони думають зробити з мене сагиба. Післязавтра я повернуся. Не журися.

— Якого саме? Такого, як оцей, чи як отой чоловік? — він вказав на отця Віктора. — Чи такого, як ті, кого я бачив у цей вечір, чоловіки, що носять мечі й тяжко ступають?

— Може бути.

— Це не добре. Ці люди йдуть вслід за бажанням і прийдуть у порожнечу. Ти не повинен бути таким, як вони.

— Жрець із Амбали сказав, що моя зірка — війна, — вставив Кім. — Я спитаю в цих дурнів… але насправді й цього не треба. Я втечу в цю ніч, бо ж усе, що я хотів — побачити щось нове.

Кім поставив отцеві Віктору два чи три питання англійською і переклав відповіді Ламі.

— Потім він каже: «Ви берете його від мене, і ви не можете сказати, що ви будете робити з ним». Він каже: «Скажіть мені, перш ніж я піду, бо це не мала річ — виростити дитину».

— Тебе відправлять до школи. Пізніше ми побачимо. Кімболе, я думаю, ти хотів би бути солдатом?

— Гора лог! [білі люди]. Ні-а! Ні-а! — Кім люто захитав головою. Його нітрохи не приваблювали ні муштра, ні режим. — Я не буду солдатом.

— Ти будеш тим, ким тобі скажуть бути, — відповів Бенет. — І ти маєш бути вдячним, що ми вирішили допомогти тобі.

Кім співчутливо посміхнувся. Якщо ці люди перебувають в омані, нібито він буде робити що-небудь, що йому не подобається, тим краще.

Запала нова мовчанка. Бенет засовався від нетерпіння, і запропонував покликати вартового і вигнати факіра.

— У сагибів навчають задарма чи за гроші? Запитай у них, — наказав Лама, і Кім переклав.

— Вони кажуть, що гроші виплачуються вчителеві, але ці гроші дасть полк… Нащо треба? Це ж тільки на одну ніч.

— І… чим більше грошей заплатять, тим краще навчають? — Лама знехтував планами Кіма на швидку втечу. — Не гріх платити за навчання. Допомогти неграмотному здобути мудрість — то завжди заслуга. — Зернята вервиці клацали різко, наче кісточки на рахівниці. Потім він звернувся до своїх гнобителів. — Запитай у них, скільки грошей вони платять за мудре і належне вчення? І в якому місті це вчення дають?

— Ну, — пояснив отець Віктор англійською, коли Кім переклав, — це залежить від багатьох чинників. Полк буде платити за тебе весь час, поки ти будеш у Військовому притулку для сиріт; або ти міг би потрапити до списків Пенджабського масонського притулку (ні ти, ні він не зрозумієте, що це значить). Але найкращу освіту в Індії хлопчик може отримати звичайно, в школі Святого Ксав’є[84] in partibus в Лакнау.

Переклад цього потребував трохи часу, тому що Бенет підганяв Кіма.

— Він хоче знати, скільки? — спокійно спитав Кім.

— Дві або три сотні рупій на рік, — отець Віктор давно вже нічому не дивувався. Бенет нічого не розумів і нервував від нетерплячки.

— Він каже: «Напишіть цю назву і скільки грошей на папері та дайте йому». І він каже, що ви повинні написати ваше ім’я нижче, тому що він збирається написати вам листа за кілька днів. Він каже, що ви хороший чоловік. Він каже, що той інший — дурень. Він іде.

Лама раптово підвівся.

— Я продовжу пошук! — вигукнув він, і зник.

— Він натрапить на