Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

По дорозі додому мільйонер Бродський зазирає до синагоги, де прогресивно налаштований рабин проводить аукціон продажу права читати по суботах розділ із П’ятикнижжя.

Бродський заходить до зали якраз на словах:

- Шановний реб Кон дає двадцять рублів. Двадцять рублів раз.

Бродський негайно:

- Сто рублів!

Громада замовкає, а вражений рабин таки подає голос:

- Реб Бродський, ви ж навіть не знаєте, про що йдеться.

- А мені начхати. Зате я знаю Кона. Якщо він пропонує двадцять рублів, то товар коштує як мінімум у п’ять разів дорожче.

* * *

Після святкової служби в синагозі Кон демонстративно вручає якомусь бідному єврею сто рубльову асигнацію зі словами:

- То Бог послав, я лише передаю!

Присутній при цьому Бродський миттю реагує:

- І скільки ви злупили з Бога комісійних?

* * *

Наступна оповістка за радянських часів була надзвичайно популярною. Як це буває, називалися різні адреси: москвичі казали, що це було у них. Ленінградці з ними не погоджувалися. Але насправді батьківщина анекдоту - наш рідний Київ.

Сидить у парку навпроти Університету старий єврей і каже своєму онукові-студентові:

- Раніше все було краще. От наприклад: на розі Хрещатика і Прорізної…

- Де?

- Хрещатика і вулиці імені Яші Нухмана, котрий Свердлов… так от, там на розі стояла бочка з чорною ікрою. І тьотя Фаня продавала ікру ложкою. І скільки ж вона тобі на п’ять копійок тої ікри покладе!

А на Євбазі…

- Де?

- На нинішній площі Перемоги, кепеле! Так от, там стояла бочка з червоною ікрою. І тьотя Роза продавала з неї ікру ложкою. І скільки ж вона тобі на п’ять копійок тої ікри покладе! Так ото, дитино, вчись, може ти мені потім скажеш: кому ті бочки заважали, що їх прибрали?

А ось іще один типово єврейський анекдот, котрий потребує вступного коментарю.

У священних книгах євреїв написано: “Не можна їсти ягнячого м’яса, зготовленого з молоком його матері”. Віруючі юдеї потрактували цей запис у такий спосіб, що тримають вдома окремий посуд та начиння для приготування м’ясних та молочних продуктів.

А тепер - оповість. Такий собі Айзек, містечковий єврей-невдаха, не зміг спромогтися ні на що інше, окрім сплодити чотирьох дітей, яких треба було годувати. Тож з відчаю вирішив податись у бандити. Розуму особливого не мав, але сили було вдосталь.

Перед тим, як податися вночі до лісу, через який зазвичай їздили на базар багаті торгівці, Айзек наказав дружині розбудити його над ранок і загорнути в ганчірку найгостріший і найбільший ніж.

За дві години повернувся, клянучи все на світі.

- Що сталося? - занепокоїлася його половина.

- Знову не пощастило! А все через тебе! Я вже надивився, кого я пограбую, ну, отого кульгавого спекулянта Шльому, ти його знаєш. І що? Розгортаю ножа, дивлюсь, а він же молочний!

* * *

Наші земляки Ілля Ільф та Євген Петров у одному зі своїх романів цитують класичний анекдот про особливості єврейської комерції.

Помирає старий єврей. Навколо дружина, діти. Помираючий шепоче:

- Саро, жінко моя, ти де?

- Тут я, тут.

- Двойро, доню моя, і ти тут?

- Тут я, тату, тут.

- Янкель, синку, ти де?

- Ось-о я, тату!

- А Беня, брат твій, теж тут?

- Тут, тут…

- А Хайка, невісточка кохана?

- Тут я, тату.

Помираючий з останніх сил вигукує:

- А хто ж тоді в лавці лишився?

В 60-і роки ХХ століття анонімні дотепники переробили- і дуже вдало - останню фразу помираючого єврея на: “А хто ж тоді біля синхрофазотрону залишився?”.

* * *

Під час наших досліджень ми не могли не звернути увагу на одну цікаву особливість єврейського менталітету, а саме - ставлення цього народу до смерті. Навряд чи ще який-небудь етнос створив стільки анекдотів на цю трагічну, серйозну тему. І що характерно - це не класичний чорний гумор, це все та ж суто єврейська манера іронізувати над усім, а щонайбільше - над собою. Можливо, так склалося тому, що переважна більшість євреїв і досі вважає, що після смерті їм гарантоване місце в раю. Для цього достатньо виконувати всі 684 заповіді юдейського релігійно-морального кодексу “Шулхан Арух”. Ну, всі, звичайно, не виходить, 300 штук туди-сюди, але хіба Всевишній такий прискіпливий, що буде кожного перевіряти? Про що ви кажете!

Тож можна спокійно жартувати, прощаючись із цим світом.

Перед смертю старий єврей просить подати йому склянку чаю з двома ложками цукру. Родичі приносять, старий з превеликим задоволенням випиває і каже:

- Хоч перед смертю, але зробив те, про що мріяв усе життя!

Родичі вражені:

- Як? Ви ж були не найбідніший єврей у нашому містечку! То невже ви не могли дозволити собі випити склянку нормального солодкого чаю?

- Ой, слухайте, вдома мені було шкода цукру, а в гостях я насипав його стільки, що мене нудило.

* * *

У довоєнних Спичинцях помер ну дуже літній єврей. Рідня приходить на пошту аби дати телеграму родичам до Бердичева. Оскільки родина небагата, а видатки на похорон нависли над головою важелезною каменюкою, практичні дітки одразу увімкнули режим жорсткої економії. Тому телеграма виглядала так: “Ізя все”.

Через два дні з Бердичева приходить відповідь: “Ой!”.

Певно, там режим