Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

У дореволюційному волосному містечку Спичинці, що на Поділлі, єврейську, православну і католицьку общини розділяла лише базарна площа. По один її бік стояла синагога, а по другий - церква. Католики, що правда, їздили молитися у сусіднє Погребище, бо свого костьолу чомусь не мали. І взагалі, трималися від юдеїв на певній дистанції.

А от батюшка з рабином товаришували і не раз проводили час за чарчиною. І от одного дня ребе почав умовляти свого приятеля, аби той показав йому, що воно таке - сповідь. Бо Закони Мойсеєві такого обряду не передбачають. Спичинецький батюшка був людиною доброю, процитував Євангеліє, що немає, мовляв, ні елліна, ні юдея, всі рівні - і повів колегу до церкви. Там заховав його десь у куточку, аби він міг спокійно спостерігати незвичну для нього церемонію.

І от, заходить молода заміжня прихожанка і кається:

- Батюшко, тяжко согрішила.

- Як саме?

- Зрадила чоловікові.

- Скільки разів зрадила?

- Один, батюшко.

- Прочитай один раз «Отче наш», кинь п’ять рублів пожертви у скриньку і да проститься тобі гріх твій.

Ця пішла, інша заходить - теж молода і заміжня.

- Батюшко, тяжко согрішила. Зрадила чоловікові.

- Скільки разів?

- Два рази.

- То прочитай два рази «Отче наш», кинь у скриньку десять рублів і да простяться тобі гріхи твої.

Жіночка пішла, а священика прикрутила певна проблема. Він на хвилинку вийшов, а рабин за загородкою зостався. Ну, а в кутку темно, тож третя жіночка навіть не помітила, хто там сидить, на коліна стала, очі в підлогу втупила і кається:

- Батюшко, відпустіть гріхи, бо согрішила дуже тяжко.

Рабин одразу поцікавився:

- А що зробила?

- Зрадила чоловікові.

- І скільки разів?

- Один раз.

Рабин подумав, подумав, а потім знайшов вихід:

- Прочитай три рази «Отче наш», поклади у скриньку п’ятнадцять рублів і можеш спокійно зрадити свого чоловіка ще два рази.

Маленьке єврейське містечко славилося, як би це делікатніше сказати, криміногенними талантами своїх мешканців. На якесь велике свято, коли всі євреї зібралися до синагоги, голова кагалу, найбагатший член общини раптом ухопився за кишеню, зблід і тихенько сказав рабину:

- Мушу на півгодинки щезнути додому. Пригадав, що залишив ключа від сейфу в замку.

- І чого ви боїтесь?

- Як чого - злодіїв.

- Не бійтеся! Всі вони зараз сидять тут.

Та ж сама синагога. На зібранні кагалу раптом виринає суто філософська тема для обговорення. Такий собі Гершко проголошує:

- Оце ми, євреї, тільки те й робимо, що бідкаємо, бідкаємося, бідкаємося… Наче у нас інших справ немає. Давайте скинемося, наймемо одного з наших і нехай він бідкається за всіх.

Хтось із членів кагалу завагався:

- Чекайте, але якщо ми йому платитимемо, то з якого приводу він буде бідкатися?

- А ви доручіть збирати гроші і розплачуватися з ним мені. То він матиме тих приводів до холери і ще трішечки.

Мошко зі Спичинець випадково втрапляє до чужого містечка без жодної копійки в кишені. А їсти хочеться! Він заходить до місцевої ресторації і добряче там наїдається - аж на карбованець. Одержує рахунок, уважно вивчає, після чого запитує у хазяїна закладу:

- У вашому містечку мировий суддя є?

- Обов’язково. Це ж вам не якесь задрипане село.

- І він має право призначати штрафи?

- Аякже!

- А почім у вашому містечку штрафують за дати по морді?

- П’ять рублів.

- Ну так дайте мені один раз у морду і чотири рублі здачі.

Ніде правди діти, певна частина євреїв і в царській Росії, і в Австро-Угорщині, і в Прусії зрікалися своєї віри і ставали православними, католиками або лютеранами. Що поробиш, коли з одного боку злидні підпирають, а з другого, влада за перехід в «исконную» віру золоті калачі обіцяє. От і перебігали, як ті два брати Бланки з містечка Володимир Волинський. Їхня онука потім непогану партію зробила: вийшла заміж за статського радника Іллю Ульянова і стала російською генеральшею.

Бідні юдеї ще не знали, чим для них закінчиться цей мезальянс. Вони сміялися над жартами про вихрестів.

Здибаються троє вихрестів.

- Чому ви змінили віру? - запитують у найстаршого.

- Закінчив університет із золотою медаллю, але просидів три роки без роботи, бо єврей. От і довелося…

- Ну що ж, ситуація типова. А ви?

- Романтична історія. Закохався у красиву росіянку із побожної православної родини. Вона сказала: тільки через церкву. От і довелося…

- Зворушливо. А ви? - це вже до наймолодшого.

Той гордо наприндився і вимовив:

- А я вихрестився з переконання!

- Ну-ну, ці казочки ти будеш гоям розказувати…

Зараз чомусь вважається, що слово «гой» має принизливий відтінок. А насправді воно означає всього лише «людина іншої віри». А стосовно переконань - як приводу до прийняття християнства, то, напевне, найкраще про це сказав не герой анекдоту, а цілком реальна, відома людина: Даніель Абрамович Хвольсон.

Даніель Абрамович прожив воістину мафусаїлів вік - з 1819-го по 1911 роки. Був доктором філософії, професором з арабістики та юдаїстики, дійсним членом Російської Академії наук. Свого часу він прийняв християнство. На численні запитання, чому він це зробив, професор Хвольсон незмінно відповідав:

- Виключно з переконання… що краще