Українська література » Сучасна проза » Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Читаємо онлайн Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура
то в ньому зафіксовано, зокрема, особливості готельного сервісу в Бердичеві під час вищезгаданих ярмарків.

За неписаною традицією єврейські комерсанти і контрабандисти селилися в одному і тому ж готелі. На ярмарках сюди набивалося стільки народу, що часто-густо мусили спати по двоє на одному ліжку.

Окрім того готель відзначався… як би це делікатніше сказати… невисоким санітарним рівнем. Постійні клієнти мирилися з цим, але траплялися такі, що ставили зависокі вимоги.

Багатий єврейський купець, ледь переступивши поріг згаданого готелю, замість “шолом алейхем” грізно запитує у хазяїна:

- Живність є?

- Що шановний має на увазі?

- Ясно, що не кіз. Клопи є?

- Храни нас, Боже, нема!

На ранок господар зустрічає купця в коридорі і ввічливо питає:

- Як спалося, шановний?

- Кепсько! До самого ранку так і не заснув.

- А що сталося?

- Знайшов у ліжку мертвого клопа.

- Не розумію. І оце ви не спали через одного-єдиного, та ще й мертвого клопа?

- Не зовсім. Треба було бачити, скільки живих і голодних родичів збіглися на його похорон.


* * *

Початок ХХ століття. Бердичів. На традиційний весняний ярмарок з’їжджаються євреї з усієї Малоросії. Готелі переповнені. Місць немає. Але один із комерсантів пропонує господарю чималий навар, і той йому радить:

- На першому поверсі у самому кутку один дуже багатий оптовий продавець узяв у мене номер на два ліжка, а оселився сам. Поговоріть із ним, як єврей з євреєм, може, він вас і пустить.

Комерсант відчинив двері до вказаного номеру і побачив поважаного єврея, заглибленого у дуже важливу молитву - “вісімнадцять благословень”, яку не можна переривати жодним стороннім словом.

- Я, звичайно, вибачаюсь, - наважився комерсант, - але мене хазяїн прислав. Чи ви мене не пустите на вільне ліжко?

Поважаний єврей, не перериваючи молитву, киває головою на знак згоди.

Комерсант заходить, зачиняє за собою двері і вже сміливіше цікавиться:

- У мене тут справи комерційні в місті, доведеться побігати. Ви не заперечуєте, якщо я повернуть десь так під 12-у ночі?

Торговець, промовляючи молитву, крутить головою на знак, що не заперечує.

Тоді комерсант, набравшись нахабства, каже:

- То може я вже заразом із собою на ніч баришню приведу?

Торговець, не відриваючи очей від молитовника, показує два пальці.


* * *

Ще один готельний епізод: реєстрація приїжджого.

- Прізвище, ім’я?

- Ізраїль Фіш.

- Вам ліжко чи номер?

- Номер! Окремий! І найкращий.

- Може, ще й з ванною?

- Ні, я тільки на прізвище фіш.


* * *

Син власника бердичівського готелю приходить з гімназії і запитує батька:

- Тату, а що таке етика?

- Зараз я тобі на прикладі поясню. От сьогодні прийшов до мене клієнт. Напідпитку. І зажадав окремий номер. Я злупив з нього аж 60 рублів. Він дав 100 і забув забрати здачу. Отут і починається етика: що я маю зробити? Прикопати ці 40 рублів собі чи поділитися з моїм компаньйоном?


* * *

Історія з життя бердичівських контрабандистів. Кажуть, реальна. Більше того, називають точну дату, коли це було. Літо 1917-го року, царя прогнали, більшовики ще не прийшли, в країні свавілля демократії і нестримна інфляція. Нові гроші (так звані керенки) нічого не вартують, тож контрабандисти переходять із ввезення товарів на нелегальну поставку валюти. Митники так-сяк, але все ж таки працюють.

До бердичівської митниці затягають відомого контрабандиста, котрий начебто віз іноземну валюту, але встиг її проковтнути. Реакція начальника:

- Про що мова? Влийте в нього кварту касторки, виведіть у двір і посадіть на відро. Воно, звісно, грубо, але дієво.

Хвилин за 20 з’являється спітнілий підлеглий і доповідає:

- Нас обманули! Він просрався виключно керенками.


* * *

На превеликий жаль майже все хороше колись закінчується. Особливо, якщо це хороше не завжди дружить із законом. Спочатку занепали славетні бердичівські ярмарки. Багаті польські землевласники замість вирощувати коней та сіяти пшеницю здійняли “револьту” проти російського царя. Їх за це - кого в буцигарню, а кого до Сибіру на поселення. Тож перепродавати стало нічого.

А потім закотилась і чорна зірка бердичівських контрабандистів. Бо центри цього старого, як світ, промислу перемістилися ближче до кордонів Імперії - під Брест та Варшаву.

А потім - революція, за нею громадянська війна, що прокотилася по всіх одинадцяти вулицях і вісімдесяти провулках міста. Якийсь час про минуле нагадували назви чотирьох площ - Ринкова, Кінна, Хлібна, Сінна. А потім прийшли більшовики - і все по-пе-ре-йме-но-ву-ва-ли.

Хоча і за складних часів бердичівські євреї продовжували жартувати. У нашому зібранні є дотепний анекдот, що датується не дуже веселим 1937-м роком. Саме тоді знаменитий радянський льотчик Сигізмунд Лєванєвський полетів через Північний полюс до США. І по дорозі зник. Розпочалася широкомасштабна пошукова акція. Зокрема телеграми з позначкою “пошукова” приймалися і передавалися поза чергою.


Відтак - з Києва до Бердичева летить телеграма з грифом “пошукова” такого змісту:

“Рабинович, терміново шукайте Лєванєвського! Якщо не знайдете, надсилайте на нашу базу два вагони яблук”.


Але - романтичне контрабандистське минуле раптом озвалось у страшні роки Другої Світової війни в найнесподіваніший спосіб. Усі два з гаком роки окупації фашисти прочісували Бердичів у пошуках євреїв, як то кажуть, найгустішим гребенем. На додачу пізньої осені 1943-го і зими 44-го років тут тривали страшні бої. Здавалося б - жоден єврей просто не міг уціліти. Навіть

Відгуки про книгу Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: