Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

- Юначе, ви ТІЛЬКИ поцікавилися. Я би ТІЛЬКИ відповів. Само собою, далі би у нас пішла бесіда. Про ціни, антисемітів, сучасну молодь… і десь би так, не доїжджаючи Одеси, вже б і заприязнилися. Природно, мені довелося б запросити вас до свого будинку, котрий на Рішельєвській. І там, на свою сиву голову, представити вам мою єдину красуню-доньку, дев’ятнадцяти років, бездоганно виховану, а головне - спадкоємицю всіх моїх мільйонів.

Ви би не просто познайомилися, а, нормальна річ, сподобалися один одному. Потім би почали потай від мене зустрічатися і одного недоброго дня обидва з’явилися б до мене просити благословення на шлюб.

Так от, юначе, краще вже я зараз вас пошлю якомога далі, аніж видам свою дочку за самовпевненого голодранця, котрий не має навіть власного годинника!

Знову поїзд “Одеса-Київ”, знову купе, тільки цього разу вже другого класу, тому й пасажирів побільше. Біля вікна - інтелігентного виду єврей у пенсне, решту простору займає типова містечкова єврейська сім’я, котра, напевне, вперше вибралася в мандри.

Ага, ледь не забули сказати, що всі пасажири сіли в Жмеринці. За якийсь час глава сімейства ввічливо звертається до свого візаві:

- Чи не скажете, шановний, куди ви їдете?

- Чому ж не скажу? Їду до Одеси. У мене там процес в окружному суді, бо я адвокат.

- Невже?… Кохана, я ж тобі казав, що поїзди - це чудо техніки. Пан їде до Одеси, ми їдемо до Києва - і всі разом, в одному вагоні і в одному купе!

Ще наприкінці дев’ятнадцятого століття у тихому провінційному Бердичеві крутилося більше приватних підприємців та різноманітних комерційних спілок, аніж у Києві та Одесі разом узятих. Не вірите? Ось вам офіційні дані за 1888-й рік. Зареєстровано 570 фірм і 1256 приватних ремісників-індивідуалів. В середньому - по одному патенту чи ліцензії на дві єврейські хати. Ясно, що конкуренція була жахлива. І природно, що і в ті часи бізнес не завжди був чистим. Особливо в Бердичеві. Звідси наступна оповістка.

В Бердичеві до поїзда сідають два місцеві євреї-комерсанти. Поговорили про те, про се і ні про що, а потім один і каже:

- Що ви мені дасте, якщо я зараз вгадаю ваші думки?

- Золотого червінця.

- Так от, ви збираєтеся імітувати банкрутство, аби надурити клієнтів, але не наважуєтеся зробити це самі. Тому їдете до Києва, щоб порадитися з компаньйонами.

- Я казав про золотий червінець? Нате два. І дай вам Боже здоров’я.

- Ну, так як я вгадав ваші думки?

- Ніяк. Я думав зовсім про інше. А це вам гонорар за хорошу ідею.

Все той же легендарний поїзд “Київ-Одеса”. В купе зустрічаються і знайомляться двоє євреїв-комерсантів. Один із Бердичева, другий - із Варшави. Варшав’як запитує:

- От цікаво, скільки у вас у Бердичеві євреїв.

Від авторів: питання, звичайно, цікаве. На ті часи навіть приказка була: “Київ - то Єгупець, Боярка - Бойберек, а Бердичів… то Бердичів!” Себто, осередок єврейства.

Бердичівський єврей відповідає:

- Та вже десь тисяч за 20.

- А гоїв скільки?

- Ну, може сто, двісті набереться.

- І чим вони у вас у Бердичеві займаються?

- Як чим? Дрова рубають, печі розпалюють, воду носять.

Знову від авторів: бердичівський пасажир, звісно, мав на увазі не просто представників інших релігійних конфесій, а так званих шабес-гоїв.

- А скільки у вас у Варшаві наших? - цікавиться в свою чергу бердичівський.

- О, Варшава велике місто! Євреїв десь так, думаю, тисяч сто набереться, не менше.

- А не-євреїв скільки?

- Щонайменше вдвічі більше.

- Ну ви ж там у Варшаві зовсім запаніли! Нащо вам стільки шабес-гоїв?

Від авторів: отут ми просто зобов’язані знову встромитися зі своєю баночкою на дьоготь. Річ у тім, що світлої пам’яті Горацій Сафрін хоч і прожив другу половину свого життя у Варшаві, але в Бердичеві жодного разу не бував, а тому припустився у своїх записах такої разючої неточності щодо цього славного міста. Виправдовує його лише те, що про Бердичів він чув виключно від тих євреїв, котрі після громадянської дійшли своїм розумом, що ніж чекати, поки їм в УРСР побудують соціалізм, то краще дожити віку за капіталізму в сусідній Польщі - доки кордон остаточно не перекрили.

Так ото - про Бердичів. Без жартів. Бо саме він був фактичною єврейською столицею всього півдня Росії, а не самовпевнена бандитська Одеса, в якій навіть вкрасти рубля без стрілянини не вміли.

За переписом 1888-го року у Бердичеві проживало 10 777 православних, переважно українців, 1031 росіянин-старовір, 3 298 поляків-католиків, 339 німців-протестантів, 12 мусульман і 62 366 євреїв. Крапка! А не 20 тисяч, як абсолютно помилково вказано у Сафріна.

Так, переважна більшість єврейських будиночків у цій некоронованій столиці, як і за часів Бальзака, танцювала польку, а також краков’як і фрейлехс. Зате!!! Які вивіски прикрашали собою ці… ледь не сказали, халупи! Вчитайтесь і вслухайтесь:

· Гальперін, бердичівське відділення Санкт-Петербурзької філії.

· Фірма Бродського, Бердичів-Жмеринка-Одеса-Варшава-Відень.

· Маргуліс, центральна контора всесвітньо відомої фірми.

· Банк Трахтенберга.

· Малоросійська філія банків Штейнберга.

· Гальперін і сини. Кредит на довіру.

· Дербандекер і Пивоцький. Цегельні заводи.

· Ріхтер. Шкіргалантерея.

· Шнайдер. Миловарня.

· Заходер.