Адепт - Володимир Львович Єшкілєв
Навколо підвищення з тронами розташовані шістдесят дерев'яних ослонів. Це «Хавіла» — коло місць для Обраних. У ніч Кабат-хак-Кахалу п'ятдесят сім ослонів зайняли запрошені. Троє не прийшло.
Рівно опівночі, коли Хавілу було заповнено, слуги вийшли із зали й зачинили грубезні двері. Потім молодші члени Найвищої Ради перевірили стіни зали і не знайшли там інших отворів, окрім вентиляційних. Після ритуалу перевірки стін на трон із написом «Хорайсін» сів рабі Ієгуда. Два інших престоли залишилися порожніми.
Мудреці Хавіли встали, вітаючи Голову Хак-Кахалу. Потім вони прочитали три молитви, кожна з яких була довжиною у дев'яносто дев'ять слів. При останньому слові третьої молитви одна зі стін зали розсунулась і в глибині відкритого алькова засяяла дванадцятипроменева Зірка Сутності — таємний Істинний Герб Хазарської Імперії.
Як тільки три молитви ушкодили демонів та знищили вуха злих сил у підземеллі Зеленої синагоги, а істинний Герб засяяв над мудрецями Хавіли, рабі Ієгуда почав нараду.
— Страшна небезпека, — сказав Голова Найвищої ради, — нависла над Священним Містом. Ворог Сущого за допомогою чаклунського каменю «Око Бау» проник у серце Імперії й оволодів волею її військових зверхників. Тепер слуга Ворога з Чорної Вежі веде на місто найбільше військо, яке збиралось будь-коли на півночі ойкумени. Пророцтво про Ґоґа й Маґоґа[108] справджується. Якщо сьогодні, на Кабат-хак-Кахалі, ми помилимося у своїх планах, павучий знак свастики запанує від Карпат до Великого Східного Океану. Так будемо ж мудрі, як суддя Гедеон, розважливі, як цар Давид, і наполегливі, як брати Маккавеї[109]. І тоді береги Ітилю ще почують переможні пісні дітей Ізраїлю.
Так сказав рабі Ієгуда й передав слово Цанефу, синові Аарона, начальникові розвідників Раш-Хазарі.
— Ватажок дияволосповідників, — почав Цанеф, — Абайка-ябгу зібрав військо з угрів, гузів і булгар. Є в його війську також народи, імена яких нам невідомі. Це люди з далекої півночі, їздять вони на оленях і воюють кам'яною зброєю. Всього у війську дев'яносто тисяч воїв і ще п'ятдесят тисяч жінок та дітей у кибитках кочовиків. Абайка везе з собою тридцять обложних машин; великі та неоковирні, часто псуються вони. Якби не машини, дияволосповідники вже були б під стінами Саргиша.
— Скільки він має таранів? — спитав Ашк-Келеф.
— Три тарани, — відповів Цанеф. — Один великий, із металевою довбнею, і два малих. Ще дев'ять катапульт невеликої потужності. Стіни Міста витримають. Баліст — вісімнадцять. Для них приготовані запалювальні бомби у глиняних амфорах. По десять бомб на кожну балісту. З усього Абайкового війська найнебезпечніша кіннота угрів, якою командує каган Д'юла, і булгарські піші полки, озброєні залізними мечами. Серед війська є близько двох сотень сатанинських волхвів. Вони везуть отруту для стріл і магічні амулети. За військом женуть незліченні отари овець, коней та оленів. Маючи стільки м'яса, дияволосповідники готові тримати облогу більше двох місяців.
Так сказав Цанеф. Ієгуда дав слово Ашк-Келефу, військовому радникові Найвищої Ради. Він єдиний прийшов на збори у військовому обладунку і мав при собі меча:
— У Священному Місті є чотири тисячі арсіїв, з них три тисячі — кіннота. Є двісті варягів, що не підтримали заколот. Але вони ненадійні. У разі потреби ми можемо озброїти ще шість тисяч мешканців міста. Через три дні з Саркелу і Семендеру підійдуть підкріплення, але не більше трьох тисяч. Цар Ніссі не зможе прибути з головними силами, бо візантійці у Вірменії подвоїли кількість війська і загрожують Семендерові…
Тут устав бібліотекар Найвищої Ради рабі Елігу й перервав слово військового радника.
— Відомості про візантійців неточні, — сказав він. — їх війська готуються до битв з агарянами. Тому новим воєначальником у Вірменії імператор Василій[110] призначив стратопедарха[111] Іоанна, який добре обізнаний з околицями озера Ван. Мені прийшли листи з Ані[112], в яких надійні люди підтверджують, що візантійці готуються до походу на схід, в землі халіфа. Так само агаряни, знаючи про наміри імператора Василія, не зможуть загрожувати Семендеру до кінця року.
Серед книжників Хавіли зчинився гомін невдоволення. Хтось із мудреців крикнув:
— Ніссі боїться потвори і хоче відсидітись у Семендері!
Деякі із запрошених повставали з ослонів, гомін зробився гучнішим.
Тоді з трону неквапно піднявся рабі Ієгуда, зняв з ланцюга табулу першосвященика і підняв її так, що вся Хавіла побачила блиск коштовних каменів.
— Ніссі, син Манасії і онуки моєї Рахелі — цар Хазарії за правом наступництва, — сказав Ієгуда. — В ньому тече свята кров царя і першосвященика Обадії Першого. Не нам бути суддями нащадка Обадії.
Гомін затих, і рабі Ієгуда дав знак Ашк-Келефу продовжувати. Той сказав:
— Усього на мури Саргишу ми зможемо вивести не більше п'ятнадцяти тисяч воїв. На двадцяти вежах є бойові машини, на них сьогодні натягують нові линви. Але цього замало, щоб перекрити весь периметр східного муру.
Тут радника перебив Мелхиседек:
— На Священному Острові півтори тисячі воїв. Якщо ми не втримаємо мури Саргишу, не вціліють ні Великий Каган, ні Печера Чорної Риби. Для охорони Кагана і Печери стане двох сотень юнаків Священного Загону.
— Це слушно, — підтримав сина Левія Ашк-Келеф.
Схвальний гомін світлою хвилею оббіг Хавілу.
Рабі Ієгуда кивнув головою на знак згоди.
— Головне, — продовжив Ашк-Келеф, — вибити варягів із фортеці Башнур. Нафтова майстерня Никифора працювала вдень
