Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

Отже, уявимо жовту Африку. Центральну її частину. Уявимо терміта — дрібну прозору комаху. Уявимо термітник — вапнякову конічну вежу заввишки до трьох метрів. Уявимо, що термітників багато і вони зв'язані безліччю хідників. У вежах і хідниках снують міріади блідо-прозорих комах. Ми уявили Місто Термітів. Потішимося з того і продовжимо уявляти далі.

Всі міста, і Місто Термітів також, мають сукупність кольорового затишку, яку стомлені словоутворенням філософи називають змістом існування міста. На відміну від людських міст, сенс існування яких з часом змінює колір (а через століття зовсім стає безбарвним), Місто Термітів завжди актуальне. Воно для термітів і терміти для нього вкрай потрібні. Були, є і будуть. З боку потреби Місто Термітів — ідеальне місто. Тому там немає мистецтва. У мистецтва вроджена відраза до потреби та ідеальності, хоча зі всіх своїх хворіб воно найглибше ховає саме цю алергію. Мистецтво — зашкарубла шкіра недосконалості. Тому воно тягне за собою своє минуле і верещить углиб Всесвіту: «Це найбільший скарб!»

Жителі Міста Термітів, як ми їх собі уявили, дуже працьовиті. Вони весь час будують, вдосконалюють своє Місто. Це тому, що вони не знають різниці між наявним і можливим. Для них усе можливе вже існує в наявності, і вони думають, що Місто їх уже остаточно збудоване — лишилось тільки ворухнути лапками і щелепами, і Місто Термітів перетвориться у Остаточне Місто Термітів. Тому вони працюють так завзято і невтомно.

За станом своєї свідомості мешканці міста Термітів поділяються на носіїв двох типів мислення. Перший тип мислення — нульовий. Терміти з нульовим типом мислення вважають, що майбуття буде такого самого кольору, як сьогодення, саме вони будують хідники Міста Термітів. Другий тип мислення ми умовно назвемо «міфотворчим». Міф у жителів Міста — це спосіб гри із Богами. Який-небудь глибоко опозиційний радощам життя дуже злий філософ назвав би таку гру: Розвага із Смердючими Здохлими Принципами. Але, поспішаючи помститись словам, цей уявний філософ відірвав би лише останній сегмент від довгого плаского білого глиста Істини. Все значно складніше.,

Терміти Міста вбили всіх своїх Богів, окрім першого та останнього. Перший Бог Міста Термітів такий старезний, що вбивати його нема сенсу — нешкідливий він. Останнього Бога всі бояться, а тому не вбивають. Чекають, поки Місто стане остаточним. Вбиті Боги є у кожному термітнику; іноді їх переносять з місця на місце і дивляться, чи не виникне з розташування вбитих Богів знак Довершеного Терміта. Кажуть, що колись, у прадавні світанкові часи Міста, терміти бачили одну зі щелеп цього таємничого знаку. Щелепа була така довершена, що терміти з нульовим типом мислення від захвату припинили будувати хідники. Два термітники при цьому вимерли від перенаселення. Отже, на запитання — що таке Прекрасне? — мешканці Міста відповідають: згадка про Довершену Щелепу. Це єдина згадка, яка вносить дискусію у стрункі лави термітів з нульовим мисленням. Деякі з них у простоті своїй вважають, що майбуття буде сірішим за сьогодення, бо повний Довершений Терміт є ще прекраснішим за свою Щелепу. Канонічна легенда, поширена у 2134-му термітнику, стверджує, що головною ознакою Довершеного Термітника є «рух вусів, сповнений стурбованого презирства».

Два маленькі термітники у північній частині Міста ведуть між собою війну. Війну вони почали за проханням двохсот сусідніх термітників, де від одноманітності та досконалості припинилось статеве життя. Всі сусідні з воюючими термітники побились об заклад — хто переможе у війні. Ті термітники, що заклад програють, мусять вмерти. Відчуття небезпеки відновило занепадаючий потяг термітів до спілкування. Війна ж іде неквапно: за сорок років бойових дій проведено півтори військові операції. Можливо, всяка війна є тільки уможливленням простору для імітації.

У термітнику № 7779 мешканці не працюють. Саме вони колись склали словосполучення «досконалий терміт». З того часу вони створюють досконалі визначення для всього Міста. Такі визначення виникають під час руху комах навколо вбитих Богів. Терміти Непрацюючого Термітника досліджують також різні неоформлені, стихійно-кочові символи Міста Термітів. Один із таких символів — Блукаючий Термітник. Деякі терміти уявляють його марою — прозорим конусом, що блукає крізь справжні сірі вапнякові термітники. Інші мешканці Міста, які не вірять у привиди, вважають його підземною вежею, верхівка якої спрямована углиб Землі. Прибічники другої гіпотези іменують мешканців Блукаючого Термітника «антитермітами». Взагалі, здається, що віра у Блукаючий Термітник виникла на фундаменті відчуття, що справжнє Місто, окрім геометрії, мешканців та гри з убитими Богами, повинно мати ще один вимір — нестійкий і протилежний трьом першим. Для його означення ми, люди, використали б слово «містика», але навряд чи терміти-мудреці Непрацюючого Термітника погодились би з таким спрощенням. На відміну від містики в нашому розумінні, символ Блукаючого Термітника не викликає у блідих комах жаху, комплексу неповноцінності та психологічного дискомфорту.

Смерть у Місті Термітів — поняття відносне. Ґеґель колись стверджував, що смерть — це найближчий спосіб, котрим від'ємність проявляється у суб'єкті. Слова «від'ємність» та «суб'єкт» у Місті не вживаються, а тому бліді комахи позбавлені розуміння смерті. Вмерти може тільки Бог, смерть — ознака божественної природи.

Графомани з сусіднього мурашника (ворожого Місту Термітів) розповідають три хрестоматійні анекдоти про Місто і його мешканців. Ми наводимо їх тексти, але блискучого гумору мурах-графоманів передати не в змозі. Мурахи розповідають анекдоти у темпі «престіссімо» (дуже швидко), а ми звикли споживати гумор у темпі «анданте» (розмірено).

Анекдот № 1

Йшов терміт. Йшло його число. Йшов його колір. Хідник завалився. Терміт здох. Все інше пішло далі.

Анекдот № 2.

З'явився Досконалий Терміт. Жителі Міста сказали: «У-у-у…» Всі, крім одного. Один мовчав. Його спитали: «Чого не радієш?» Той відповів: «А Щелепа була цікавішою».

Анекдот № 3.

З'їв терміт мураху. Ходив, будував хідники. Забув, що з'їв мураху. Ходив, будував хідники. Забув, що з'їв мураху. У хіднику його з'їли кочові терміти. Тоді він остаточно забув, що з'їв мураху — став Остаточним Термітом Що Забув.

Серед мурах розповсюджене також пророцтво Великого