Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв

19-та хвилина уроку

Arbor mundi в Темі ієрархи вичерпує запас стабільности і вироджується у надсвідомий кущ. З куща-залишку виходить привид Гросмейстера і нагороджує містичними ступенями Шотландського Обряду суб'єктів Симфонії Стану. Всі учні 9-А класу на прізвище Гундяк (окрім Бічунози) отримують перший градус посвяти і містичний ступінь Учня; Іван Гундяк-Бічуноза за наполегливе чухання носа отримує другий градус і ступінь Підмайстра; Віталій Золотаренко за спроби боротьби з мухою отримує третій градус і ступінь Майстра; четвертий градус і ступінь Таємного Майстра отримує завуч Уляна Тарасівна за впевненість у перемозі добра над злом; п'ятий градус та ступінь Досконалого Майстра отримує Вікторія Тодоська те, що спромоглась написати слово «поет» без жодної помилки; восьмий градус і ступінь Охоронця Будівель римує Галина Соболь за стійку відразу до Маркевич; сама Юлія Маркевич за досконалу зовнішність отримує одинадцятий градус та ступінь Прекрасного лицаря-обранця; дванадцятий градус і ступінь Великого Майстра-архітектора отримує Гліб Олійник за неперевершену гру з облудоїдом; тринадцятий градус та ступінь Королівської Арки отримує Тетяна Юрківна, як еквівалент другої вчительської категорії; чотирнадцятий градус і ступінь Великого Обранця отримує муха за щирість літання; п'ятнадцятий градус та ступінь Лицаря Сходу отримує Павло Мітов за шляхетне походження; сімнадцятий градус (Лицар Сходу і Заходу) отримує Юрій Зацький за своєчасний вихід з класу; вісімнадцятий градус та ступінь Розенкрейцера отримує Геннадій Пузло за український переклад слова «трансформер»; Стьобецька, Паньків і Синило не отримують нічого, а Славомир Балюта та Есфір Ґольдман за читання сторонніх книжок підносяться Ґросмейстером до 30-го градусу із титулами Лицарів Кадош. Після нагородження кущ загоряється, і Ґросмейстер щезає в трикутному полум'ї.

20-та хвилина уроку

«Тепер, — каже Тетяна Юрківна, — ми розберемо літературний доробок Сковороди». — У Симфонії Стану вмирає агресивна структура, пов'язана із третьою темою. Перед загибеллю вона ще намагається зачепитись за малюнок Сича, але Дмитро помиляється, з'єднуючи ґуанін із цитозином двовалентною рискою. Ушкоджена помилкою залишкова структура щезає з теренів Сущого без уможливлення інкарнацій. Із вичерпанням Теми ієрархії у Симфонії Стану западає двохвилинна пауза безструктурности.

21-ша хвилина уроку

Під час паузи Балюта тішиться тезою 4.114: «Філософія має визначати межі мислимого, а тим самим і немислимого».

22-га хвилина уроку

«Тридцять віршів Сковороди, — продовжує лекцію вчителька, — створених ним між 1753 та 1785 роками, склали рукописний збірник „Сад Божественних пєснєй“. Ці різноманітні за змістом…» — У Симфонії Стану зароджується четверта тема — Тема Літератури. Її розгорнення відбувається в темпі Staccato (уривчасто); форма її структуроутворюючого каналу в надсвідомому — веселкова барвиста арка з переважанням червоного та синього кольорів. На початку Теми її екзистенційна наруга концентрується у викладацькому методі Тетяни Юрківни, носія ступеня Королівської Арки. — «Ми зупинимось на славетній Пісні Десятій», — каже вчителька. — «Ось її початок: „Всякому городу нрав і права…“» — У надсвідомому ефірі ця цитата породжує два віддзеркалення міста С., яким вищі сили буття знаходять назви «Модернополь» та «Постмодернополь»: міста та їхні назви утверджуються на вершині Симфонічної Арки. Модернополь та Постмодернополь багато в чому подібні одне до одного. В обох містах головна вулиця називається Вулицею Зумовлених координат, і побудовані ці вулиці у вигляді алей Сфінксів. У Модернополісі сфінкси стоять обличчями один до одного, і на їхніх лев'ячих грудях викарбувана цитата зі Сковороди: «Нині єгипетськая Ісис (Ізида) іменем, і єстеством єсть то же, что Павловскій Іісус». У Постмодернополі сфінкси стоять один до одного хвостами-кодами, і на хвостах вирізьблено: «Невідомому Богу»; на одному зі сфінксів Постмодернополя сидить напівгола слизотлива кодомовна істота Концептотерія і віщує про прийдешню універсальну світову мистецьку мову, плаче, пищить і б'є кажанячими крильцями сфінкса, котрий зашкарубло-традиційно не розуміє концептуалізму; паралельно з головною вулицею в Модернополі прокладено дорогу Спрощень, а в Постмодернополі — Бульвар Класифікацій. Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі — «Дня злучення Сфінксів»; ритуали похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)… — «Всякому голову мутіт свой дур», — читає вчителька Десяту Пісню.

23-тя хвилина уроку

В Модернополі починають ритуал Прорубування Вікон. Черговий жрець міста, кавалер ордену «Місячного лилика», урочисто зацитовує притчу Г. С. Сковороди про двох старих, що збудували собі хату без вікон та намагалися тягати до її мороку світло у лантухах. Молодші жерці при цьому зображують наповнювання світлом лантухів, зшитих із червлених та чорних квадратів невідомої тканини. Іноді чути коментуючий вереск концептотерії. Та ось плин розповіді чергового жерця досягає того філософічного моменту, коли старі зустрічають мандрівного просвітлення, що пояснює цим дурням природу світла й наполегливо радить зробити в хаті хоча б одне вікно. У цей момент населення Модернополя витягає з кишень, піхов, торб, футлярів звичайних та оздоблених орнаментом сокири, свердла, долота, зубила, методологічні засади і починає роботи отвори в тих сущих речах свого міста, які збереглись від минулих свят. Сфінкс з обличчям портретоносця проголошує: «Достойно! Достойно!». На святі присутній ірландський шпигун Ші О'Хін, котрий не розуміє місцевої говірки і здатний перекладати лише суфікси проголошуваних слів. У шпигунському нотатнику він фіксує: «Ідея прогресу, а не абсурдности, є атмосферою існування Модернополя». — Балюта читає: «4.121. Мова не може віддавати того, що віддзеркалюється в ній». — У простір святкового Модернополя раптом потрапляє муха (та сама, піднесена в ступінь Великого Обранця). Мешканці міста відразу помічають недосконалість цього створіння — в мусі немає отворів. Вони ловлять муху і вдосконалюють її. — Іван Гундяк бачить, як муха зависає в повітрі над його столом, падає лапами догори і здихає. В цей момент Тетяна Юрківна з декламаційним натхненням колишньої комсомольської активістки проголошує останній рядок Пісні Одинадцятої: «Бездна бездну удовліт вдруг».

24-та хвилина уроку

Іван Гундяк каже вголос: «А муха здохла!». Всі суб'єкти Симфонії повертаються в бік Гундяка-Бічунози. Тодоська сміється. Уляна Тарасівна відриває своє огрядне тіло від стільця на п'ять сантиметрів, трохи піднімається так, щоб зберегти позицію офіційної неприсутности на уроці й не порушити сакральної відчужености від того, що їй довірено перевіряти, і постпедагогічним голосом осмикує Бічунозу. «Іван!». Той здмухує вдосконалену модернополітами муху на підлогу і посміхається щиро і дурнувато, потрапляючи раптом цією посмішкою в темп розгорнення четвертої теми. Вчителька заспокоює клас. «Бічуноза дурний», — повідомляє Тодоська Світлані Гундяк. — Над Модернополем сходить Сонце. О'Хін розпитує у місцевого мешканця, чому мерія Модернополя не призначає вчителів-концептуалістів у навколишні профанічні села. У відповідь