Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв
14-та хвилина уроку
Зацький піднімає руку: «Тетяно Юрківно, можна вийти?». Вчителька киває головою на знак дозволу. Зацький проминає двері класу, виходячи з внутрішнього простору симфонічної орхестри; з цього моменту Тема Кохання в Симфонії Стану починає занепадати. — Учні й завуч перемальовують схему в свої зошити. В трактаті Вітґенштайна Балюта натрапляє на тезу: «У реченні „Цей старий уже дуже старий“, де друге слово є іменником, а останнє прикметником, ці слова мають не просто різне значення, а є різними символами».
15-та хвилина уроку
Ґольдман перемальовує схему швидше за інших і починає прикрашати її: ліве та праве кола вона зафарбовує червоним олівцем, а центральне — жовтим. — Олійник грається облудоїдом. — Соболь повертається, щоб віддати Стьобецькій циркуль, і Маркевич показує їй язика. — Тетяна Юрківна починає пояснення схеми: «Філософські роздуми привели Сковороду до створення теорії трьох світів: світу людини, світу природи і світу символів, котрий він, під впливом релігійного ідеалізму, ототожнював із Біблією». — «Які бздури!» — поціновує Балюта коментар вчительки. — В Симфонії Стану закінчується пауза і поступово розгортається Третя Тема — Тема ієрархії. Центр розгортання її екзистенційної спіралі зароджується в сукупному віддзеркаленні схеми «трьох світів» на знакових оболонках свідомостей суб'єктів Симфонії. — «Сковорода, — продовжує вчителька, — ототожнював поняття „природа“ і „Бог“, вважаючи, що цінність мікрокосму, тобто людини, не упосліджується цінністю макрокосму…» — Балюта кидає слухати лекцію і повертається до тез Вітґенштайна: «Мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки». — Дмитро Сич нарешті розташовує підручник з біології та зошит у таких позиціях, що може відчувати себе в безпеці поза зонами обсервації вчительки та завуча; він починає робити домашнє завдання, перемальовуючи з підручника схему поділу подвійної спіралі ДНК. Сич накреслює подумки план роботи: спочатку він передбачає намалювати спіраль простим олівцем, а потім розмалювати її кольоровими фломастерами, котрі можна позичити або у Світлани Гундяк, або в Зацького, якщо той швидко повернеться. Вже накреслюючи перший виток спіралі, Сич вирішує, що чекати Зацького є марною справою. Він уявляє майбутній шедевр, від якого Тарас Богданович буде в захваті: синю, червону, зелену і жовту схему ДНК. — Мітова, який бачить приготування Сича, охоплює дивний і незрозумілий для нього неспокій. Він оглядає клас, бачить як муха стартує з підвіконня, як чухається Бічуноза — все нібито спокійно — але дивне відчуття негаразду не полишає його.
16-та хвилина уроку
Тодоська замість «мікрокосм» пише «мокрокосм». — Сич накреслює другий виток спіралі. Знак спіральної структури поволі з'єднується у надсвідомому з Темою Ієрархії і обумовлює геометрію її розгорнення. — Тетяна Юрківна говорить: «Запишіть філософський висновок Сковороди…» — Сич малює подвоєння спіралі. Порівнюючи свій ескіз зі схемою в підручнику, він бачить, що добре воно. Від надлишку творчих емоцій він штовхає стілець, на якому сидить Світлана Гундяк. Та обертається. «Дай тонкі фломастери», — просить Дмитро. «Не дам», — відповідає Світлана. — Муха, повиваючи свій волохатий тулуб грізним хурчанням, атакує зачіску Тетяни Гундяк. — «4.014. Грамофонний запис, музична думка, партитура, звукові хвилі — все це перебуває в тому взаємному внутрішньому відображальному зв'язку, що існує між мовою і світом». — Сич розташовує на лініях обрису спіралі літери А, Т, Ц, Ґ. Під малюнком він робить глосу «А — аденін, Т — тимін, Ц — цитозин, Ґ — ґуанін». Літери обліплюють спіраль ДНК фіолетовими мухами. Причинно-незумовлене занепокоєння Мітова зростає. — Шістнадцять з двадцяти двох присутніх у класі учнів записують за вчителькою: «Щоб пізнати світ та його закони, говорив Сковорода, слід заглибитись у своє внутрішнє життя, „пізнати себе“». — Екзистенційна напруга Симфонії концентрується на підсвідомості Мітова, просотується в надра не знакової спадкової пам'яти і витягує з глибин його родоводу далекого предка на ім'я Ишбай-Гуам-бег. Це ім'я розгортається у знак якраз у момент символічного резонансу — Сич записує в зошит назву пуринової основи: ґуанін. Спіральна структура надсвідомого, немов вампір Безодні, накидається на знайдене ім'я і реставрує своїм кодом прадавній родовід Павла Андрійовича Мітова, українця за паспортом, 1980 року народження.
17-та хвилина уроку
Із герменевтичного Вирію виринає батько Ишбай-Гуан-бега емір Согдіани Алп-Тимин, потім батько Алп-Тимина — тюркський розбійник Кюль Ган і батько розбійника Толіс-шад із роду засновника Західнотюркського Каганату Істемі-хана, і, вже на межі спроможности спіральної структури, з'являються оповиті присмерковою смужкою мороку тіні легендарних володарів Азії — Істемі та Бумина. Мітов відчуває розгорнення і заглиблення, як раптову нудоту, що огортає Його свідомість сірими простирадлами відрази та відчуження. Немов у сні, він бачить привиди коней і воїв, бачить, як вовк валить на степовий ґрунт вівцю, здригається від хвилі паруючої світлої крови, і чує між стукотом копит верескливий зойк: «Бурі!», і не знає, що в мові Толіса та Кюль Гана цим словом називали саме вовка. Він хоче попросити дозволу вийти з класу, але раптом згадує, що Зацький ще не повернувся, а до його повернення Тетяна Юрківна нікого з класу не випустить. Його нудота на якусь мить трансформується в ненависть до відкритости уроку, до всієї відкритости як такої, до повільного Зацького і до його сусідки, а потім минає. — Світлана Гундяк виправляє Вікторії Тодоській чергову помилку і вирішує дати Сичеві фломастери: «Щоб не плакався потім». — Балюта відривається від «Логіко-філософського трактату», щоб усе-таки подивитися на Маркевич. — Після невеликої паузи Бічуноза знову починає чухати ніс. — Муха зависає над головою Фіри Ґольдман, котра намагається не звертати на комаху уваги.
18-та хвилина уроку
В клас повертається Зацький. — «Філософським висновком, — говорить Тетяна Юрківна, — завершується Сковороди „Ворона і Чиж“: древо от плодов познавається». — Створена під час заглиблення у родовід Мітова агресивна надсвідома структура реагує на образ «древа», що виникає у свідомості учнів при записуванні афоризму. Знак дерева всмоктується спіральною визначеністю Теми Ієрархії і перетворюється на містичну будову Arbor mundi (Світового Дерева). Структурно воно нестабільне, кожної миті набуває нової форми: Дерево Сфірот, Ігґдрасиль, дерево шаманів, Едемське Дерево пізнання тощо. — Золотаренко раптом згадує, що забув полити фікус у вітальні. — Олійник ховає облудоїд і дивиться на дерево за вікном: золоте, чорне, червоне. — Сич домальовує гілки ДНК,
