Візантійська фотографія - Володимир Львович Єшкілєв
29-та хвилина уроку
і вони, навіть затоплені зубожінням та упослідженням, існують, незважаючи на всі…» — Галина Соболь отримує оцінку «п'ять» за складання цитатного тематичного плану згідно з пропонованою схемою. — У Симфонії з'являються дві можливі кандидатури на п'яту Тему, Це Знак Виродження та Знак Вавилону. Кожен із Знаків розгортає власну спіраль екзистенційного уможливлення, претендуючи на закріплену структурність. — Світлана Гундяк складає свій варіант плану і дає його на списування Тодоській. Світлана відчуває втому
30-та хвилина уроку
і це відчуття підживлює спіраль Знаку Виродження. Вона резонує втомі Синила, Соболь та Бічунози і ще більш підсилюється. Спіраль Знаку Вавилону розгортає просторову структуру за рахунок ображеної Маркевич, яка раптом перестає працювати з цитатами для плану, її невдоволення огортається оболонкою визначености і досягає конкретности прагнення та рішення. Вона згадує запрошення на вечірку до Лисого. «Там будуть „відик“ і дорослі хлопці», — передбачає Юлія. — Спіраль Вавилонського Знаку притягує до своєї структури уламки Модернополя та Постмодернополя, формує з них цеглини майбутніх вавилонських веж. Боротьба двох знаків загрожує Симфонії анігіляцією. — Тетяна Юрківна двічі підряд дивиться на годинник.
31-ша хвилина уроку
Для збереження Симфонії Стану вищі сили буття приймають рішення об'єднати у п'ятій темі обидва конкуруючі знаки. Визначається назва нової Теми: «Валтасарова учта». Формою просторового розгорнення Теми обирається двоопукла лінза, темпом — Largo (тяжкоповільно). — Бічуноза пхикає. — «5.6. Межі моєї мови означають межі мого світу». — У надсвідомому окреслюються обриси Лінзи Виродження. Вона строката та хтива. — Чотирнадцять учнів із двадцяти двох дописують цитатний план. — «Тут привиди страховищ», — читає Ґольдман, — «і Сета, що вічно перемагає їх, ведуть вічну боротьбу крізь мармур спогадів — крізь вежі та стіни Цитаделі Марачека, найдавнішого міста світу».
32-га хвилина уроку
На строкатій та хтивій поверхні Лінзи будуєтеся Вавилон. Він цегляний і плинний, і мешканці його, зроблені з мороку та бажань суб'єктів Симфонії, будуються разом із ним. Спочатку вони зовсім прозорі для темряви, аж поки не з'являється цар Вавилону-на-Лінзі Валтасар Перший, котрий наповнює червоним непрозорим світлом, світлом підземних інфернальних вогнищ. Це мерехтливе і мертве світло зупиняє плин псевдоцеглин, і місто набуває статики, чорнішає. Його горельєфи, зроблені із залишків Постмодернополя, зберігають безпричинну невизначеність і здатність до модифікацій; піддані Валтасара застигають перед ними у роздумах про інші світи, радісніші, аніж Вавилон-на-Лінзі. Всі його мешканці мають прізвище Гундаксар і безліч потрійних імен, їх усіх безперестанку мучить головний біль, вони двостатеві. Вони бояться лінзотрусу й царя і не пам'ятають своїх предків. У них і немає предків. Уся їхня наука займається дослідженням залишків Постмодернополя, її культ — багатобожжя металів, хресно-хрестоматійні ходи перехідних періодів, розщеплення Цілісности на доступні шлункові елементи. Лінза Виродження їх ненавидить ненавистю матері, що приречена породжувати покручів. Лінзотрус. — Золотаренко відчуває сильну втому. Йому раптом здається: ще мить — і голова впаде в обійми розгорненої хрестоматії. В якусь хвилину його свідомість перетинає кордон чуттєвости і досягає надсвідомого простору знакових сутностей, де уможливлюється Симфонія. Він бачить Лінзу Виродження. Нажаханий видовищем, Золотаренко повертається у наявне і озирається. Його очі зустрічаються з очима Фіри Ґольдман, і він червоніє. — Лінзотрус припиняється. З цієї нагоди цар Валтасар оголошує свято з палацовою учтою.
33-тя хвилина уроку
Запрошений до учти Гундаксар Ян-Вангус-Нострадамус, офіційно ліцензований та акредитований при царському палаці пророк Вавилону-на-Лінзі, бачить у кришталевій кулі якусь істоту, яку вважає астральною потворою. Насправді він бачить Тетяну Юрківну, яка записує в класний журнал тему уроку. Записавши тему, вона каже учням: «Час, відведений для написання плану, вичерпався. Хто не встиг зробити зараз, зробить удома, а я перевірю на наступному уроці». — Ян-Вангус-Нострадамус перекладає вимовлене вчителькою: «Вичерпався час Плану Вашого». Він визначає видіння як пророцтво другої категорії, записує його на дорогоцінному пергаменті, зробленому зі шкіри найкращого друга царя. Потім він вирушає на Валтасарову Учту. — «Суб'єкт не належить до світу, — досягає Славомир Балюта тези Вітґенштайна за позицією 5.632, — а є межею світу». Балюта намагається відчути себе кордоном світу, але відчуває тільки сверблячку на тілі. «Треба попрасувати сорочку», — вирішує співголова філософського товариства і затримує погляд на Тетяні Юрківні. Балюта згадує, що Марсель Пруст поділяв жінок на тих, що збуджують чоловіків, коли спокусливо вписані розкошами тіла у спальний інтер'єр, і тих, котрі гармоніюють очікуванням інтимних пестощів із незайманими речами світу (плескіт води, тремтіння листя, тремтливість денної трави, де блукають маленькі потвори, ворожі гарячим оголеним тілам). Балюта вирішує, що Тетяна Юрківна належить до другої категорії за класифікацією Пруста, і накреслює тему та приблизний план розмови з нею відразу після відкритого уроку, коли він запросить це дитя природи на лісовий недільний бенкет для членів філософського товариства імені Миколая Хомського. Він уявляє, як вони удвох залишать нестерпно п'яних бенкетуючих філософів (якраз після тосту за здоров'я покійного Хомського), заглибляться в жовті, золоті, пурпурові, імбирні хащі застиглого в жовтневості й передчутті листопадовости, грудневости лісу, як масне і хворе осіннє сонце плесне шафраном та стронцієм на оголену шкіру Тетяни і залишить на ній блукаючі фіолетові тіні, немов плями розчавлених улітку афин на рожевому шовку, вицвілому від липневого непереможного сонця… — У царському палаці раби Валтасара запалюють смолоскипи.
34-та хвилина уроку
Смолоскипів сто сорок чотири. Гофмаршал Вавилону-на-Лінзі Гундаксар Ігва-Гур-Амалія слідкує за сервіруванням столу. Раби ретельно полірують плиту, зроблену із уламку Постмодернополя — всі гості царя знають, що на цій плиті невидимою рукою будуть накреслені літери пророчих слів. Їхня поява, згідно з бенкетною програмкою, очікується між стриптизом та подаванням на стіл фаршированої ментальности. — «А тепер, — каже Тетяна Юрківна, — Олена прочитає нам напам'ять дві басні Григорія Савовича Сковороди — „Ворона і Чиж“ та „Жаби“. Будь ласка, Оленко, вийди до дошки». Оленка Паньків напівзляканим рухом відриває запаковане у шкільну уніформу тіло від стільця, приречено просувається до вчительського столу і заклякає поряд із Тетяною Юрківною у парадній нерухомості взірцевого вартового.
35-та хвилина уроку
«Нєподальоку от озера, — починає вона, — в
