Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман

реготали, аж за боки бралися, з мого збентеження. Я хотів утекти, але стара, не встаючи з місця, схопила мене за полу й тихо сказала, скрививши своє бридке обличчя в глузливій посмішці: «Ох, княжичу, золотко моє, то ти не хочеш побути біля мене? Не хочеш послухати про гарнесеньке янголятко, що вклепалося в тебе?» На цьому слові стара насилу підвелася, мов обценьками стискаючи мої руки, і зашепотіла мені на вухо про молоду дівчину, гарну й милу, мов ясний день, і ще невинну. Стара видалася мені звичайною звідницею, а що я не мав наміру вплутуватися в нову любовну пригоду, то вирішив відкупитися від неї кількома дукатами. Проте вона не взяла грошей і, голосно сміючись, гукнула мені навздогін: «Ну йди собі, йди, соколику, скоро ти сам шукатимеш мене з великою тугою в серці!» Минув якийсь час, я більше не згадував про ту циганку, коли це одного дня, гуляючи алеєю Вілла Реале, я помітив поперед себе дівчину, що здалася мені дивовижно, неймовірно милою. Я поквапився випередити її, і коли побачив її в обличчя, то подумав, що мені відкрилися осяйні небеса справжньої краси. Я, бачите, думав тоді так, як думає грішник, і те, що я тепер, коли мені не личило б та, мабуть, і не вдалося б багато говорити про земну красу, переповідаю ті нечестиві думки, краще за будь-які описи засвідчить незвичайні чари, якими предвічний уквітчав милу Анджелу. Збоку біля тієї дами йшла чи, пак, шкандибала, спираючись на ціпок, пристойно вдягнена жінка дуже поважного віку, що впадала в око лише завдяки своїй неймовірній товщині й чудній незграбності. Хоч убрання на ній було зовсім інше, а очіпок спускався низько на чоло, я миттю впізнав у тій жінці циганку з Моло. А коли вона криво посміхнулася й ледь кивнула головою, я остаточно переконався, що не помиливсь. Я не міг відвести очей від несподіваного дива. Красуня опустила очі долу, віяло випало з її руки. Я швидко підняв те віяло і, подаючи його, доторкнувся до її пальців – вони затремтіли. І тоді в мені спалахнуло полум'я проклятої пристрасті, але я не здогадувався, що настала перша хвилина жахливого випробування, яке небо наслало на мене. Геть приголомшений, розгублений, я майже не помітив, як дівчина зі своею старою супутницею сіла в карету, що стояла в кінці алеї. Я отямився, коли вже карета рушила з місця, і тоді, мов шалений, кинувся навздогін за нею. Я ще якраз устиг побачити, що карета зупинилася біля будинку на короткій вузенькій вуличці, яка виходить на велику площу Ларго делле Піане. Дама та її супутниця злізли, і, оскільки карета зразу ж від'їхала, коли вони зайшли до будинку, я мав підстави припустити, що там було їхнє помешкання. На площі Ларго делле Піане жив мій банкір, синьйор Алессандро Сперці, і я вирішив, сам не знаю чому, навідати його. Гадаючи, що я завітав у справах, він дуже багатослівно почав розповідати мені, в якому вони стані. Але в мене на думці була тільки та дама, я не міг ані говорити, ані слухати щось інше, отож замість підтримувати розмову я розповів синьйорові Сперці про свою сьогоднішню пригоду. Виявилося, що синьйор Сперці знав про мою красуню більше, ніж я міг сподіватися. Бо саме він кожні півроку одержував для тієї дами солідні грошові перекази від одного торгового дому в Аугсбурзі. Звали її Анджела Бенцоні, а стару – пані Магдала Зігрун. Синьйор Сперці, в свою чергу, мав складати тому аугсбурзькому торговому домові якнайдокладніший звіт про життя дівчини, і, оскільки ще до того, як він почав порядкувати її майном, йому було доручено керувати її вихованням, його можна було вважати до певної міри її опікуном. Банкір гадав, що ця дівчина – плід заборонених стосунків між особами найвищого стану. Я висловив синьйорові Сперці свій подив з приводу того, що такий скарб довірено дуже непевній жінці, – адже та стара тиняється вулицями в брудному циганському дранті і, мабуть, не від того, щоб зіграти роль звідниці. Але банкір запевнив мене, що немає вірнішої, турботливішої няньки за ту стару, яка приїхала сюди зі своєю вихованкою, ще коли тій було лише два роки. А що іноді нянька вбирається циганкою, то це просто чудернацька примха, яку їй прощають у цій країні, де кожному дозволено надягти маску… Але я повинен розповідати коротко! Незабаром стара, нап'явши своє циганське вбрання, розшукала мене й сама привела до Анджели, яка, вся зашарівшись, з милою дівочою сором'язливістю освідчилась мені в коханні. Збитий з пантелику, я все ще мав стару за ницу звідницю, що розплоджує гріх, але невдовзі переконався в протилежному. Анджела була цнотлива й чиста, мов сніг, і там, де я гадав віддатися гріховним утіхам, я навчився вірити в доброчесність, яку тепер, звісно, мушу визнати за пекельну ману, наслану дияволом. І що дужче розпалювалась моя пристрасть, то більше піддавався я старій, яка безперестанку нашіптувала мені на вухо, що я повинен побратися з Анджелою. Шлюб наш мав відбутися таємно, але колись настав би день і я привселюдно увінчав би чоло своєї дружини князівською діадемою. Анджела, мовляв, такого самого роду, як і я.

Ми повінчалися в каплиці церкви Сан Філіппо. Мені здавалося, ніби я потрапив до раю. Я порвав усі свої зв'язки, полишив службу, мене більше не бачили в тих колах, де я раніше по-блюзнірському віддавався всілякій розпусті. Але саме ця зміна способу життя й зрадила мене. Танцівниця, яку я кинув, вистежила, де я буваю щовечора, й відкрила моєму братові таємницю мого кохання, гадаючи посіяти в його душі зерно своєї помсти. Брат мій прокрався за мною до Анджели й застав мене в її обіймах. Гектор жартівливо вибачився за свою недоречну появу й почав мені дорікати, що я, мовляв, надто самозакоханий, що я ніколи не обдаровував його щирою, дружньою довірою, проте я добре помітив, як його вразила неземна врода Анджели. Іскра викресалась, і в серці його спалахнуло полум'я несамовитої пристрасті. Він приходив часто, хоча лише в ті години, коли знав, що застане там мене. Мені раптом здалося, ніби Анджела відповіла на його божевільне кохання, і всі фурії ревнощів накинулись на мене, роздираючи мені груди. Я пізнав, що таке пекло з його жахами! Якось, зайшовши до Андже-линих покоїв, я немов почув Гекторів голос у сусідній кімнаті. З помертвілим серцем я став мов укопаний. Зненацька з