Ковток повітря - Джордж Орвелл
Було б приємно зараз почати розповідати, як я тоді допоміг батькові, як разом ми здолали труднощі і як я, цілком неочікувано для себе і довколишніх, розвинув у собі якості справжнього чоловіка, і все в такому ж дусі — достоту як у романах тридцятирічної давнини. Не менш приємно було б поскаржитися і розказати про те, яким ударом для мене стало вимушене припинення навчання, адже мій молодий, допитливий розум прагнув знань і страшенно страждав від бездушної механічної роботи, в яку мені довелося поринути, — історія на кшталт тієї, на яку нерідко можна натрапити в сучасних романах. І те й інше — порожні балачки. Насправді ж мене захоплювала ідея почати працювати, особливо я тішився від того, що тепер отримуватиму справжню зарплатню — по дванадцять шилінгів щотижня, з яких чотири можна було залишати собі. Я й думати забув про велетенську рибу у ставку за маєтком Бінфілд. Я аж ніяк не був проти того, щоб залишити школу на кілька семестрів раніше — власне, багато хлопців у нас робили так само. Учень збирається вступати до університету, чи планує стати інженером, чи податися в торгівлю, поїхати до Лондона чи стати моряком, аж раптом зникає, а за два тижні ти бачиш, як він розвозить овочі на велосипеді. Протягом тих п’яти хвилин, коли батько торочив про необхідність додаткового заробітку, я думав тільки про те, що для роботи мені знадобиться новий костюм. Я відразу ж заявив, що мені потрібен буде «справжній» костюм, як у дорослих — з популярним у той час жакетом, який, здається, називався «візитівкою». Мати з батьком дружно запротестували, сказавши, що «не хочуть навіть чути про такий». З якоїсь невідомої мені причини батьки в той час до останнього намагалися відтягнути момент, коли своїм сину чи доньці треба було купувати дорослий одяг. Тоді мало не в кожній родині йшла запекла боротьба, перш ніж парубок вдягав свій перший високий комірець, а дівчина підбирала волосся догори.
Тож розмова про проблеми у батьковому бізнесі поступово перейшла у довгу, нудну суперечку, в якій розлючений голова родини повторював знову і знову (з типовим для нього проковтуванням звуків): «Не отримаєш його. Можеш зарубати собі на носі — не отримаєш». Так я й залишився без «візитівки», а у свій перший робочий день з’явився у чорному костюмі з широким комірцем, в якому я виглядав як шибайголова-переросток. Саме тоді я зрозумів, що у батька, певно, таки кепсько зі справами. Джо вчинив як ще більший егоїст. Він страшенно обурився через, те, що йому довелося залишити велосипедну крамницю, і якийсь час просто вештався вдома, тільки заважаючи решті і зовсім не допомагаючи у лавці.
Я пропрацював шість років у старого Гріммета. Гріммет, статний чолов’яга із сивими бакенбардами, скидався на дядька Ізекіля і теж притримувався ліберальних поглядів, але висловлював їх не з таким завзяттям, та й поважали його у місті більше. Під час Бурської війни він пильно стежив за ситуацією, критикував профспілки, якось навіть звільнив свого помічника через те, що той тримав при собі світлину Кейра Гарді[14], ще й був членом «секти» — не остання людина у баптистській церкві; а в нашій родині всі сповідували традиційні погляди, і тільки дядько Ізекіль був затятим атеїстом. Старий Гріммет був членом міської ради і довіреною особою місцевого осередку партії лейбористів. Проходячи повз баптистську молитовню, можна було почути, як він розпинається, просторікуючи про свободу совісті, Великого Старійшину, збалансованість бюджету, і все це завершується імпровізованою молитвою. В такі моменти я завжди згадував давній анекдот про бакалійника-сектанта:
— Джеймсе!
— Так, сер!
— Підсипав до цукру пісок?
— Так, сер!
— Води до патоки додав?
— Так, сер!
— Тоді починай читати молитву!
Боже, скільки разів я ставав свідком такої самої ситуації. Зранку ніхто не смів навіть вікно відчинити, перш ніж не прочитає молитви. Пісок до цукру старий Гріммет, звичайно ж, не підсипав — знав, що з цього жодної користі. Але на бізнесі він знався — весь Нижній Бінфілд приходив до нього за товаром. Він тримав трьох помічників, посильного, водія фургона, а касою опікувалася його донька (він був удівцем, до речі). Перші півроку я теж виконував функції