Маленькі чоловіки - Луїза Мей Олкотт

– Мій Денні скоро прийде!

– Нам слід було залишити Дена тут хоча б заради Тедді, – сказала пані Баер. – Наш хлопчик дуже полюбив його, і ця любов, може, зробила б те, чого не вдалося нам.

– Я теж думав про це, – погодився пан Баер. – Але після того, як Ден влаштував цю жахливу гулянку й мало не спалив будинок, вважав правильнішим відіслати його, принаймні на якийсь час.

– Обід готовий! – вигукнув Роб, який уже встиг збігати на кухню. – Я зараз подам сигнал.

І він так голосно задзвонив, що продовжувати розмову було вже неможливо.

– То яка твоя думка, – запитала пані Джо, коли Роб заспокоївся, – візьмемо Нен?

– Бери хоч дюжину Нен, якщо хочеш, моя люба, – відповів пан Баер, в серці якого було достатньо місця для всіх пустотливих і занедбаних дітей на світі.

Коли цього ж дня пані Баер повернулася додому й ще не встигла висадити купу маленьких хлопчиків, без яких рідко їздила в місто, з екіпажу вискочила дівчинка років десяти і, прибігши в будинок, крикнула:

– Гей, Дейзі, ти де?

Дейзі вийшла й, побачивши гостю, зраділа, але водночас трохи стривожилася.

– Я залишуся тут назавжди! – вела далі Нен, підстрибуючи так, ніби не могла й хвилинки постояти спокійно. – Тато сказав, що я можу залишитися, а мої речі привезуть завтра, їх виперуть і полагодять. Твоя тітка приїхала й забрала мене. Як весело, правда?

– Звісно. А ти привезла свою велику ляльку? – насамперед поцікавилася Дейзі, очікуючи почути «так», бо під час свого попереднього приїзду Нен не тільки зламала її ляльковий будиночок, а й понівечила улюблену ляльку Матильду Бланш.

– Здається, вона десь там, – відповіла Нен, як найбезтурботніша, найлегковажніша матуся. – Я сплела тобі по дорозі каблучку з волосся Доббіна – вирвала в нього з хвоста трохи волосинок. Хочеш?

І Нен на знак дружби простягнула Дейзі зроблений власноруч подарунок, хоч їх останнє побачення закінчилося тим, що обидві поклялися ніколи не розмовляти одна з одною.

Спокушена несподіваним даром, Дейзі пом’якшала й запропонувала Нен піти в дитячу.

– Ні, я хочу побачитися з хлопчиками. Ходімо на тік! – вигукнула Нен і, схопивши свій капелюшок за поворозки та розмахуючи ним, побігла. А коли одна поворозка обірвалася, дівчинка просто кинула його на землю.

– Привіт, Нен! – закричали хлопчики, коли вона підбігла до них і заявила:

– Я залишуся тут назавжди!

– Ура! – зрадів Томмі, який сидів на паркані.

Нен здавалася йому дуже близькою по духу, тож він сподівався на багато веселих витівок у майбутньому.

– Я можу битися на палицях! Прийміть мене в гру, – сказала Нен, яка була готова брати участь в будь-яких затіях.

– Ми вже закінчили. Наша команда й без тебе перемогла.

– Тоді побігли наввипередки! – запропонувала Нен. – Так і знайте, я обжену будь-кого з вас!

– Вона що, справді може зробити це? – запитав Нет у Джека.

– Вона бігає дуже добре для дівчинки, – підтвердив Джек, з поблажливим схваленням дивлячись на Нен.

– Чи не хоче хто спробувати? – наполягала дівчинка.

Їй кортіло якнайшвидше продемонструвати свої таланти.

– Ні, сьогодні занадто спекотно, – ліниво сказав Томмі та, ніби знемагаючи від спеки, притулився до стіни.

– А що сталося з Надутим Качаном? – запитала Нен, очі якої швидко перебігали з одного хлопчика на іншого.

– Куля влучила йому в руку – він завжди скиглить через всякі дурниці, – презирливо відповів Джек.

– Ось я ніколи не плачу, як би боляче не забилася! – гордо заявила Нен.

– А хочеш, я миттю змушу тебе заплакати? – запитав Надутий Качан, підбурюючи її.

– Спробуй!

– То піди й зірви оту кропиву, – вказав він на зарості біля паркану.

Нен відразу схопила кущик, вирвала його з землі та із зухвалим виглядом тримала в руці, хоч їй пекло нестерпно.

– Молодець! – крикнули хлопці, бо мужність завжди була в них у пошані.

Зачеплений за живе Надутий Качан вирішив все-таки домогтися її сліз й уїдливо сказав:

– Ти звикла пхати руки всюди, тому тобі не боляче. А ось піди та вдарся міцніше головою об стіну! Ось тоді й заревеш.

– Ні-ні, не роби цього, Нен! – вигукнув Нет, якого обурювала будь-яка жорстокість.

Але Нен вже підбігла до стіни й ударилася об неї головою так сильно, що звалилася з ніг. Приголомшена, але все-таки безстрашна, вона встала й зі спотвореним від болю обличчям, твердо сказала:

– Мені дуже боляче, але я не плачу!

– Тоді ще разок! – злобно прошипів Надутий Качан.

І Нен, напевно, вдарилася б головою об стіну ще раз, якби не втрутився Томмі. Забувши про спеку, він кинувся до Надутого Качана й крикнув:

– Перестань, а то я перекину тебе через тік!

І він почав так трясти товстуна, що той з хвилину не міг зрозуміти, стоїть він на ногах чи на голові.

– Вона сама напрошувалася, – пробурмотів він, коли Томмі прибрав від нього руки.

– Не має значення. Це мерзенно з твого боку – ображати маленьку дівчинку! – з докором сказав Демі.

– Не треба за мене вступатися! – вигукнула невдячна Нен. – І я зовсім не маленька дівчинка, я старша за тебе й Дейзі.

– Перестань проповідувати, Демі, – застеріг його Еміль, який щойно підійшов. – Ти сам постійно ображаєш Дейзі.

– Хіба я ображаю тебе, Дейзі? – запитав Демі, обернувшись до сестри, яка співчутливо дивилася на пожалену кропивою руку Нен і радила їй намочити холодною водою ґулю, яка вже вилізла в неї на лобі.

– Ти найкращий хлопчик у світі! – вигукнула Дейзі. А потім, не бажаючи відступати від істини, додала:

– Ти іноді ображаєш мене, але ненавмисно.

– Поховайте палиці та іншу зброю, друзі. На кораблі не годиться битися, – сказав Еміль, який дуже любив командувати.

– Ну, як ся маєш, пустунка? – запитав пан Баер, коли Нен разом з усіма прийшла до вечері. – А що це ти подаєш мені ліву руку? Давай праву.

– Вона в мене болить.

– Бідна ручка! Чому ж це вона така червона? – запитав пан Баер, оглядаючи руку Нен, яку та заховала було за спину.

Перш ніж Нен встигла придумати відповідь, Дейзі розповіла, що сталося, а Надутий Качан в цей час мало не застромив носа в кухоль з молоком. Коли Дейзі закінчила, пан Баер глянув на дружину й сказав:

– Це твоя парафія, я не втручатимуся.

Пані Джо відчула ще більшу прихильність до Нен, яка виявила таку мужність, і, звернувшись до Надутого Качана, суворо запитала:

– Знаєш, навіщо я запросила сюди Нен?

– Щоб… мушити… мене, – пробурмотів Надутий Качан, який так набив рот, що ледве міг говорити.

– Я хочу, щоб вона допомогла мені зробити з вас порядних маленьких джентльменів. І, як я бачу, деяким з вас це особливо потрібно.

Надутий Качан знову