Маленькі чоловіки - Луїза Мей Олкотт

– Господи! Куди ж він піде? – вигукнув Нет.

– У дуже непогане місце, куди я іноді рекомендую хлопчиків, якщо вони не дуже відповідають порядкам у нашому домі. Пан Пейдж – дуже добра людина, й Дену там буде добре, якщо він сам про це подбає.

– А він повернеться коли-небудь ще? – запитав Демі.

– Це буде залежати від нього. Сподіваюся, що повернеться.

Тато Баер пішов писати листа панові Пейджу, а хлопчики оточили Дена, як це буває завжди, коли кого-небудь проводжають в далеку і небезпечну подорож у невідомі країни.

– Не думаю, що тобі там сподобається! – сказав Джек.

– А якщо не сподобається, так я і не залишуся, – холоднокровно відповів Ден.

– Куди ж ти підеш? – запитав Нет.

– Хіба на світі мало місць? Я можу відплисти на кораблі, або відправитися на Захід, або в Каліфорнію, – заявив Ден так безтурботно, що в молодших хлопчиків перехопило подих.

– Ні, ні, залишись у пана Пейджа, а потім повернися до нас! Будь ласка, зроби так, Дене, – почав умовляти його Нет, дуже засмучений цією подією.

– Мені все одно, куди їхати, як довго там залишатися, але сюди я ні за що не повернуся! – відрізав Ден і відправився укладати свої речі – всі вони були подаровані йому паном Баером.

Цим і обмежилося його прощання з товаришами.

Екіпаж подали до дверей. Пані Баер прийшла попрощатися з Деном і здавалася такою сумною, що в нього стислося серце. Він тихенько запитав:

– Можна мені попрощатися з Тедді?

– Звичайно, мій милий. Піди поцілуй його. Він дуже сумуватиме за своїм Денні.

Ніхто не бачив обличчя Дена, коли він схилився над маленьким ліжечком, ніхто не побачив, як просяяли його очі, коли він побачив миле личко Тедді.

Але сам він почув, як пані Баер сказала:

– Чи не залишити нам бідного хлопчика ще на деякий час, Фрице?

– Ні, моя дорога. Нехай він краще відправиться туди, де йому нікому буде шкодити. Для нього корисно пожити там, а потім він знову повернеться сюди – обіцяю тобі.

– Він єдиний хлопчик, з яким ми зазнали невдачі. І це жахливо засмучує мене, я була впевнена, що, попри його недоліки, з нього вийде хороший чоловік.

Ден чув, як зітхнула пані Баер, і йому захотілося самому попросити, щоб його залишили в Пламфілді. Але гордість втримала його. Він мовчки стиснув руку пані Баер, попрощався з Нетом і поїхав з татом Баером. А Нет і пані Джо довго, зі сльозами на очах, дивилися йому вслід.

Через кілька днів прийшов лист від пана Пейджа. Він писав, що добре ладнає з Деном, тож усіх домашніх порадувала ця звістка. А три тижні тому прийшов інший лист, яким сповіщалося, що Ден втік і про нього немає ні слуху ні духу.

– Може, я вчинив би краще, залишивши його тут, – сказав пан Баер.

– Не турбуйся, Фрице, – тепер пані Баер намагалася втішити чоловіка. – Хлопчик повернеться до нас, я впевнена в цьому.

Проте час минав, а Ден не повертався.

VII. Вередлива Нен

– Я ось про що думаю, Фрице… – сказала пані Баер, підійшовши якось до чоловіка після уроків.

– Про що ж, моя люба? – з цікавістю запитав пан Баер. Іноді пані Джо придумувала такі кумедні плани, що неможливо було слухати її без сміху, а іноді, навпаки, такі розумні, що її чоловік охоче виконував їх.

– Дейзі потрібна подруга, – почала вона здалеку, – та й хлопчикам буде краще, якщо в нас оселиться ще одна дівчинка. Адже ми вирішили виховувати маленьких чоловіків і жінок разом. Хлопчики то занадто балують Дейзі, то поводяться з нею деспотично, і це її засмучує. Крім того, компанія дівчаток пом’якшить характер хлопців, вони звикнуть до ввічливого поводження й відучаться від грубих витівок.

– Твоя правда, як завжди, Джо. Але кого ж ти думаєш взяти? – запитав пан Баер, розуміючи, що вона вже має когось на увазі.

– Маленьку Енні Гардинг.

– Як? Відчайдушну Нен, як її називають хлопчики? – з подивом вигукнув пан Баер.

– Так. Нен стала справжньою шибайголовою після смерті матері, але її не можна назвати зіпсованою дівчинкою. Нещодавно я зустріла в місті пана Гардинга й запитала, чому він не віддає дочку в школу. Й почула у відповідь, що не може знайти таку хорошу школу для дівчаток, як наша – для хлопчиків. Тож передбачаю його радість, якщо ми візьмемо Нен. Чи не переговорити нам з ним про це сьогодні?

– Гадаю, Джо, що в тебе й без цієї маленької пустунки занадто багато клопоту, вона замучить тебе, – співчутливо сказав пан Баер, гладячи руку дружини.

– Ні-ні, – швидко заперечила пані Баер. – Для мене це буде не мукою, а задоволенням. Ніколи я не була такою щасливою, як тепер, у компанії наших шибеників. А до Нен я відчуваю велику симпатію й прекрасно розумію її, бо сама в дитинстві була пустункою. Вона просто занадто непосидюча, тож потрібно дати розумний вихід її енергії, щоб Нен поступово ставала такою самою славною дівчинкою, як Дейзі. А я зумію впоратися з цим: мені потрібно просто наслідувати приклад моєї доброї матері…

– Якщо тобі вдасться зробити хоч половину з того, що вдалося твоїй мамі, то з Нен вийде чудова дівчинка, – гаряче підхопив пан Баер, який вважав свою дружину найкращою, найчарівнішою жінкою у світі.

– Але якщо ти захочеш посміятися над моїм планом, – вигукнула пані Баер, ущипнувши його за вухо, ніби він був одним з її підопічних, – то я цілий тиждень поїтиму тебе несмачною кавою!

– А ти не боїшся, що дикі витівки Нен можуть так вплинути на Дейзі, що в неї волосся стане дибки, – запитав пан Баер, притримуючи однією рукоюк Тедді, який дерся йому на груди, а другою – Роба, що ліз на спину.

– Спочатку може й так, але компанія Нен принесе їй користь. А то Дейзі стає щось аж надто манірною, тож її варто трохи розворушити. Вона завжди із задоволенням грається з Нен. Вони обидві несвідомо принесуть одна одній велику користь.

– Сподіваюся тільки, що Нен не влаштує нам ще одну пожежу!..

– Бідний Ден! – зітхнувши, сказала пані Баер. – Я ніколи не пробачу собі, що не переконала тебе залишити його в нас.

Почувши, що заговорили про Дена, Тедді, який не забув свого друга, сповз з колін батька й, підбігши до дверей, пильно подивився на залиту сонцем галявину. Але, ніде не побачивши Дена, він, ніби