Українська література » Сучасна проза » Біла ніч - Андрій Анатолійович Кокотюха

Біла ніч - Андрій Анатолійович Кокотюха

Читаємо онлайн Біла ніч - Андрій Анатолійович Кокотюха
регулярні війська чи каральний підрозділ у найменш очікуваному місці. Тому рейдувати до великого міста, де сконцентроване вороже керівництво й підступи до якого посилено контролюють, Коломієць не ризикував. Він уже встиг утратити чимало людей, і то не вперше. Якщо бачив, що є шанс зберегти вояків, приймав для себе саме таке рішення. Благо, тепер, коли армія подрібнилася, аби відділи зробилися більш маневреними й менш помітними, командири отримали повноваження вирішувати самі, без спеціального узгодження локальних дій із Луцьким окружним проводом та Головним військовим штабом[14].

Тож повернутися до законсервованої бази під Ставчанами нині було єдино правильним ходом. З огляду на це, Максим відкинув припущення, що двоє втікачів знайшли його відділ не випадково. Вояки могли й не вертатися, рушити далі, у протилежний бік, і маневрувати, аж поки не вийдуть на з’єднання з такими самими невеликими загонами. Про своє пересування й можливе місцезнаходження більшість командирів повідомляла зв’язкових, які були в кожному селі. Не один, так інший командир зніме інформацію.

Але трохи насторожувало інше. Криївку в Ставчанах облаштувала у своєму погребі Іванна Холодницька, котру поки захищав статус удови червоноармійця. Сталося так, що вона вийшла заміж за три місяці до того, як сюди вперше прийшла радянська влада. За рік, восени, її чоловік добровільно зголосився до військкомату, бо не мав інакшого способу врятуватися: старшого брата забрали за участь у підпіллі, і хоч жив той у Луцьку, не часто буваючи в Ставчанах, по молодшому це могло вдарити. Тим більше, він справді поділяв братові погляди й навіть подумував вступити в Організацію. Проте якби вчинив так після арешту старшого, Іванні загрожувала хай не тюрма, але висилка до Сибіру — напевне. Тож чоловік, скрутивши дулю в кишені, подався до лав Червоної армії рятувати молоду дружину.

Останнього листа вона отримала від чоловіка на початку червня сорок першого. А коли червоні знову змінили тут німців, сталася дивна річ: Іванну знайшла похоронка. Офіційна, видрукувана на машинці прямокутна довідка з печаткою повідомляла, що в січні 1942 року рядовий Влас Холодницький загинув десь під Москвою. На той час вона вже давно подумки поховала його й оплакала, тож відразу пішла по всіх інстанціях, вимагаючи до себе ставлення як до вдови героїчно полеглого за Батьківщину, за Сталіна. Не маючи жодних аргументів проти, чиновники оформили й видали жінці всі належні документи.

Їх Іванна Холодницька вважала чи не найміцнішим захистом від надміру цікавих і підозрілих очей. Адже зв’язок із лісом тримала ще за німців, примудрившись розмістити в криївці стару, але ще придатну польську швейну машинку й шити та латати воякам одяг. З приходом москалів швацький цех перетворився на схрон, одну з чисельних перевалочних баз для поранених чи тих, кому треба переховатися. Там же Іванка складала харчі, які збирали для неї кілька надійних, багато разів перевірених людей.

Туди ж два дні тому забігли двоє втікачів від мобілізації. Один із них, той самий Мирон, виявився далеким родичем Іванчиного чоловіка. Потім вона сказала Довбушу: бачила хлопця лише раз, на весіллі, і то погано запам’ятала. Але Івановим рідним довіряла — старшого брата закатували до смерті в тюрмі, суду не дочекався, тож симпатій до совєтів не було ні в кого по тій лінії. Люди надійні, тож нічого дивного й підозрілого Іванна не бачила, навіть у тому, що далекий родич знав: останнім часом вона підтримує зв’язки також із командиром повстанської армії хорунжим Східняком.

Ніби все складалося. Проте в Коломійцеві знову прокинувся не просто міліціонер, який до арешту працював виключно по кримінальних злочинцях і розумів усю хитру систему їхньої конспірації. Він також кілька років сидів із ними в одному таборі, наслухався різних розмов, варився з ними в одному казані. І коли сам опинився на нелегальному становищі, змушений був визнати: правила поведінки дуже подібні. Проте НКВС виловлює повстанців і підпільників за такими самими правилами й методами, які застосовував проти злочинців в оперативній роботі сам Максим.

Він ще не забув розмову з Червоним. Укотре поставив себе на місце майора Полиніна. І уявив собі можливу схему, за якою той діяв. Знайшовши поглядом вояка, котрий чатував біля «тюремного» бункера, Коломієць якийсь час стежив за тим, як чоловік, аби не стовбичити на одному місці, ходив туди-назад. Потім притулився спиною до стовбура, глянув на затягнуте пухкими холодними сірими хмарами небо.

Отже, дано: існує план ліквідації повстанських командирів, серед яких напевне є й він, хорунжий Східняк. Задум передбачає різні способи вкорінення у відділи агентури, яка, утім, не завжди переймається тим, щоб увійти в довіру до об’єкта. Досить лише опинитися поруч, знайти зручний момент, зробити свою справу, потурбувавшись попередньо про шляхи відступу. Ліквідатори — не самогубці. Вони мають вищу кваліфікацію, ніж групи, у складі однієї з яких два роки тому опинився завербований у таборі сам Максим. Те, що вбивцю командира Сороки зловили, він був схильний вважати винятком та успіхом вояків. Зазвичай такі завдання не дають абикому.

Але водночас це означає: до виконання залучені бойовики, яких у цих краях не знають і не можуть упізнати. Це мають бути люди з міцними легендами. Їх не повинні запідозрити за будь-яких обставин. Мінус — агенти не мають прямого виходу на стежки, що приведуть до наміченої цілі. Значить, вони шукатимуть людей, котрих можуть використати на темні очі.

Ніщо не заважає комусь із цих двох утікачів бути агентом НКВС. Тим більше, що той, хто знав про зв’язок Іванни з відділом Східняка, привів до її схрону свого товариша. Довбуш устиг провести короткий допит і поговорити з жінкою. Попередньо з’ясував: Цвях сам підходив до Мирона й ніби підбивав на втечу. Хоча є одна обставина, що ставила версію Коломійця під великий сумнів: він перед тим намагався втекти сам, його зловили й побили. Сильно — але не так, щоб до півсмерті. Звісно, є практика, коли агента отак обробляють задля достовірності. Проте є й інша практика: якщо чоловіка мобілізували до війська, калічити його передчасно нема смислу, на це не існує спеціального розпорядження. Однаково такі підуть на гарматне м’ясо, краще не розтринькувати ресурс марно.

Розмірковуючи так, Коломієць підбив нарешті підсумок, який не вирізнявся оригінальністю й не став несподіваним. Отже, хтось із двох справді агент НКВС і вже почав виконувати завдання, опинившись у відділі Східняка. Проти цього грав уже згаданий Максимом факт, що повертатися до Ставчан він не мав наміру. Тож ці двоє могли сидіти під землею тижнями або навіть місяцями, хіба видалася б нагода переправити їх до

Відгуки про книгу Біла ніч - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: