Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Коли ж на узбережжі Пропонтиди зацвіла весна, а в горах, як доповідали лазутчики, розтанули сніги й протряхли шляхи, імператор Іоанн зробив великий вихід із Великого палацу до Влахерну, помолився там у храмі Спасителя і у храмі Богородиці.

Після цього, просто з олтаря храму, Іоанн вийшов на стіну Влахернського палацу і довго дивився, як на плесі Золотого Рогу триста кораблів провадять бій з уявним ворогом: сходяться і розходяться на веслах, піднімають і спускають вітрила, кидають на воду грецький вогонь. Це було захоплююче видовище: у вечірніх сутінках пливли великі кораблі, на яких горіло безліч світильників, над плесом Золотого Рогу переливались вгорі зорі.

Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду. Друнгарію ж флоту він велів до світання вийти з Золотого Рогу, прямувати до гирла Дунаю й замкнути там вихід лодіям князя Святослава.

Сам же Іоанн, розуміючи, що цим самим він починає війну проти Святослава і що тепер треба поспішати, тієї ж ночі виїжджає на колісниці до Адріанополя.

В Адріанополі імператор оглянув війська, сказав полководцям:

– Настав час вирушати на князя Святослава…

Обличчя полководців виказували, що вони давно ждали цього часу і готувались до нього.

– Ми мусили восени укласти мир з князем Святославом, – продовжив Цимісхій, – бо у нас самих неспокійно було в Азії й у Константинополі. Зараз, дяка богу, в Азії тихо, спокій панує в столиці. Ми повинні негайно вирушати в гори і впасти, як грім, на голови руських воїв.

Вард Склір, який добре пригадував січу минулого року, спробував висловити свої побоювання.

– Великий василевсе, – сказав він, – шляхи в горах ще не протряхли, нам треба пройти клісури, де мчать зараз швидкі ріки…

– Краще іти в горах у бездоріжжя, але не бачити ворога, – сердито відповів йому імператор, – аніж іти сухим шляхом, на якому стануть руси й болгари; краще переходити через ріки з водою, ніж через ріки власної крові; краще нам зараз воювати з руськими воями і небагатьма болгарами, аніж з русами й усією Болгарією, яка тільки й жде весни…

– Але, великий василевсе, – допоміг тоді Скліру начальник метальних машин Іоанн Куркуас, який тепер завжди хвалився, що він раз у житті вдало відповів імператору, – близько свято воскресіння Христа.

– День воскресіння Христа близько, – згодився імператор, – і в цей день нам належить, як християнам, одягти блискучі одежі, іти на пир, їсти й пити. Але чому б нам не зустріти свято воскресіння в Преславі?

Це був другий випадок, коли Іоанн Куркуас допоміг імператору, але всі полководці проклинали Куркуаса.

Тієї ж ночі на широкому шляху, що веде з Адріанополя до Філіппополя і далі в гірські клісури, зацокотіли копита багатьох коней – то Іоанн Цимісхій вів своє військо на перевали.

Водночас рушили турми фем з Агатополя, Совополя і Месемврії – Іоанн хотів зайти до Болгарії з моря; ішли турми з Солуні, щоб підкрастись до Преслави з заходу, Понтом поспішали у цей час до гирла Дунаю кораблі імперії з страшним грецьким вогнем.

Імператор Іоанн діяв, як завжди: десь попереду в городах і селах Болгарії чорну справу робили лазутчики й палії, сам він, оточений безсмертними, їхав під прапором імперії, попереду і слідом за ним сунули заковані в броню вершники, тисячі оплітів тягли пороки, тарани.

Начальником над усім обозом імператора Іоанн поставив проедра Василя, – він не хотів, щоб проедр у час війни був у Константинополі. Він хотів, щоб проедр був біля нього.

У Преславі на чолі дружини, що стерегла город і палац, стояв воєвода Свенелд. Гонці з гір одразу ж, тільки військо ромеїв увійшло в клісури, повідомили його про зраду Іоанна, і гірка посмішка зібрала зморшки на обличчі старого воєводи. Імператор ромеїв ішов не так, як руські вої, він не посилав поперед себе гонця з чорною стрілою, не говорив: «Іду на ви!»

Але зараз не час був думати про те, чому так діяв василевс імперії. Зараз, і до того ж швидко, Свенелду треба було вирішувати, що робити з своєю дружиною.

У нього було три шляхи: іти вперед – до клісур і там зустріти військо Іоанна, іти назад, щоб з’єднатись з Святославом, і, нарешті, стояти на місці – прийняти тут бій з військами імператора ромеїв.

Свенелд думав дати гасло Святославу й піти назустріч Іоанну, але слідом за гонцями від клісур прибули гонці з інших перевалів, які доповіли, що ромейське військо іде з кількох боків. І Свенелд зрозумів, що йти йому вперед, у пастку, приготовану Іоанном, не варто.

Іти назад – в голові Свенелда один тільки раз