Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Князь Святослав повертався з Преслави до свого стану, що стояв у горах, пізно. Ніч була темна, коні йшли сторожко, руки воїв лежали на мечах.

Десь далеко в горах була гроза. Відлуння грому не докочувалось сюди, до Преслави. Але час від часу низько над обрієм на південній, дуже темній, половині неба пробігала, як велетенська змія, сліпуча блискавка. І тоді коротку мить видно було все, як удень, – скелі, дерева, що повисали над безоднею, вузьку стежку, по якій їхали вершники, кожен камінчик і бадилину. Після цього дуже довго навкруг було темно-темнісінько, навіть звуки ставали глухішими, невиразними. Здавалось, що вершники їдуть по дну моря.

І думав князь Святослав про сварожичів, які у таку ніч сходять з неба, потай скрадаються над землею, націляються, метають перунові стріли, нічний вогонь, що пробиває скелі, палить дерева, попелить поля, стереже й людину…

А хіба не те саме робиться на землі? Небо й земля – як вони схожі! На бранях і в труді живуть люди, ворогують і миряться між собою. Якщо труд – то труд, якщо брань – то брань; так, здавалося Святославу, і повинні жити люди. Не осуджував він і чесної брані, коли люди віч-на-віч сходились у полі, щоб мечем і списом розв’язати распрю свою…

Але все своє життя осуджував князь Святослав тих, що потай, як тать уночі, підкрадались до ворога, що не чесно йшли на распрю й брань, а заходили з спини, отак, як оце сварожичі вночі, блукали над стомленою, темною землею. І коли всі сплять, кидали перунові стріли.

І ще знав князь Святослав, що він довго й з великим трудом іде своїм шляхом, намагається розв’язати свої сварки з імператорами й кесарями чесно, в бою. Але не всі вони отак чесно одбивають його меч, а намагаються діяти підступом, лжею.

Лжу й підступи важко взнати. Десь ходить лжа близько від князя, хтось носить отруєну стрілу біля серця, поруч із князем. Так хто ж серед людей на землі друг його, а хто ворог?

Князь Святослав навіть зупинив коня. Зупинила коней і його дружина. Ніхто не говорив. Усі думали, що князь щось почув чи побачив, ніхто не ворушився.

А князь сидів на коні й дивився на південну половину неба, де над обрієм, над високими чорними горами пробігали й пробігали, як вогняні змії, сліпучі блискавиці, де били й били в скелі, ліси, городи перунові стріли.

Розділ десятий
1

Укладаючи з князем Святославом під Адріанополем мир, імператор Іоанн, звичайно, і гадки не мав його додержувати. І тільки руські вої рушили на Преславу й далі на схід – став готуватись до війни.

У цій новій війні Іоанн Цимісхій мислив діяти не так, як раніше. Уже восени за його наказом у Болгарію було закинуто багато лазутчиків під виглядом купців і тасинаріїв[197]. Маючи при собі міхи з грішми, вони розсипались у болгарських городах і селах, купували, що потрапляло під руку, обмінювали гроші, а в той же час дізнавались про все, що цікавило імператора.

Повертаючись назад через перевали, лазутчики розповідали, що Святослав з своїм військом пішов далеко, аж до Дунаю, і залишив небагато воїв, які стоять край гір і охороняють Преславу, Плиску, Данаю.

Імператор наказував лазутчикам добратись до Преслави, дізнатись, де перебуває кесар Борис, зв’язатись з ним і болярами. Лазутчики розповідали, що кесар Борис перебуває в Преславі, але ніхто не міг добратись до нього.

Взимку Іоанн Цимісхій дав ще один наказ: перекинути через гори в Болгарію загони монокурсів[198], які б ховались у лісах і горах, залітали в села, грабували й убивали людність, а всім говорили, що вони – вої князя Святослава.

По всій імперії в цей час збирали військо, до Константинополя перекидались легіони з Азії. І все це прямувало в Фракію і Македонію – там, у містах і селах від Солуні до Агатополя, над ріками Маріцою, Чунджею і Ардоб, на південних схилах гір озброювали і вчили друнги[199] стратиги, топархи готували свої турми і банди.[200]

Вони вже стояли в бойовому порядку, на три-чотири милі загін від загону, з тим, щоб перший загін, побачивши ворога, дав гасло другому, той третьому, і так до самого стану й полководців; застави стояли й на всіх шляхах, що вели із імперії на схід і північ.

Цим численним військом у Фракії й Македонії керували Вард Склір з братом Костянтином і патрикій Петро – кращі полководці імперії.

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: