Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес

стояв будинок, і Всемогутній Аллах захотів, щоб зграя грабіжників перетнула подвір’я мечеті та вдерлася до того будинку, а люди, які в ньому спали, прокинулися від крику та тупотіння грабіжників і почали кликати на допомогу. Сусіди також кричали, аж поки командир загону нічної сторожі, яка охороняла той квартал, з’явився зі своїми людьми, і грабіжники втекли через плаский дах. Командир нічної варти звелів обшукати мечеть, і його підлеглі знайшли там чоловіка з Каїра, і дали йому такої хлости бамбуковими палицями, що він мало не віддав Аллахові душу. Через два дні він прийшов до тями у в’язниці. Командир нічної варти звелів привести його до себе і запитав: «Хто ти такий і де твоя батьківщина?» Приїжджий йому відповів: «Я родом зі славного міста Каїра, і звуть мене Мухаммед Ель Маґребі». — «А що тебе привело до Персії?» — запитав його командир нічної варти. Приїжджий вирішив сказати йому всю правду й відповів такими словами: «Один чоловік наказав мені уві сні, щоб я поїхав до Ісфагана, бо тут мене чекає моя доля. І ось я доїхав до Ісфагана і бачу, що доля, яку він мені пообіцяв, — це хлоста, якою ви так великодушно мене вшанували».

Почувши такі слова, командр нічної сторожі засміявся, відкривши рота так широко, що навіть зуби мудрості стало видно, а насміявшись донесхочу, відповів йому такими словами: «Чоловіче нерозважливий і довірливий, я аж тричі бачив уві сні будинок у Каїрі, біля якого є сад, а в саду — пісковий годинник, а за пісковим годинником стоїть смоківниця, а за смоківницею бризкає водограй, а під водограєм лежить захований скарб. Але мені навіть на думку не спало повірити тій брехні. Ти ж натомість, народжений від ослиці та шайтана, вирушив на край світу, повіривши своєму ідіотському сну. Щоб я тебе ніколи більше не бачив в Ісфагані. Візьми-но ці монети й забирайся геть».

Приїжджий чоловік узяв ті монети й повернувся на батьківщину. Під водограєм у своєму саду (який і був тим самим, що снився командирові нічної сторожі) він розкопав скарб. Ось так Аллах поблагословив його й ощасливив за його некорисливу щедрість. Аллах Великодушний і Невидимий».

(З книги «Тисяча й одна ніч», ніч 351)

Зневажений чаклун

У Сантьяґо був священик, який палко прагнув опанувати мистецтво чаклунства. До нього дійшли чутки, що Ільян із Толедо володів цим умінням більше, аніж будь-хто, й він подався до Толедо, щоб зустрітися з ним.

Того ж таки дня, коли священик приїхав, він пішов у дім дона Ільяна, який читав, сидячи сам-один у кімнаті. Той прийняв гостя дуже привітно і запросив його спершу пообідати з ним, а вже потім говорити про мету, яка його сюди привела. Він провів його до кімнати, де панувала приємна прохолода, і сказав, що дуже радий його візиту. Коли вони пообідали, священик розповів, що його сюди привело, і попросив господаря дому, щоб той навчив його науки чаклунства. Дон Ільян сказав йому, що здогадався, що він священнослужитель, людина з добрим становищем і добрим майбутнім, і висловив йому свої побоювання, що він одразу про нього й забуде. Священик пообіцяв і запевнив хазяїна дому, що ніколи не забуде про виявлену до нього увагу й завжди буде до його послуг. Коли вони вже про все домовилися, дон Ільян сказав, що мистецтва чаклувати можна навчитися лише в дуже усамітненому місці, й, узявши гостя за руку, провів його до сусідньої кімнати, де було велике залізне кільце. Перед тим, як вони туди пішли, господар дому звелів служниці приготувати їм на вечерю куріпок, але вона не мусила їх смажити без його наказу. Удвох вони потягли за кільце й відчинили вхід до підземелля, після чого почали спускатися туди добре вичовганими кам’яними сходами, аж поки священикові здалося, що дно річки Тахо вже вгорі над ними. Сходи привели їх до невеличкої підземної келії, біля якої була бібліотека й приміщення, схоже на кабінет, із чаклунськими інструментами. Вони почали переглядати книги й саме це робили, коли увійшли двоє чоловіків з листом для священика; той лист був від єпископа, його дядька, і в ньому старий повідомляв небожа, що тяжко захворів, і прохав, щоб той, коли хоче побачити його ще живим, не барився з поверненням. Ця новина дуже засмутила священика, бо, по-перше, йому було жаль дядька, а по-друге, дуже не хотілось уривати свої студії. Він вирішив написати листа з вибаченням і відіслав його єпископові. Через три дні приїхало ще кілька чоловіків; вони були в жалобі й передали священикові ще кілька листів, у яких він прочитав, що єпископ помер, що саме обирають його наступника і сподіваються, що, з Божою поміччю, буде обрано саме його. Автори листів також повідомляли, щоб він не завдавав собі клопоту й не приїздив, бо буде ліпше, якщо його оберуть за його відсутності.

Через десять днів приїхало двоє дворян, дуже добре одягнених, які впали йому в ноги, стали цілувати йому руки й привітали його як єпископа. Коли дон Ільян побачив усе це, він звернувся до нового прелата зі словами привітання і сказав, що подякує Господові за таку добру вість, яка прибула в його дім. Після цього попросив, щоб той призначив на вакантну посаду священика одного з його синів. Єпископ сказав, що хотів зберегти цю посаду для власного брата, але вирішив зробити йому приємність, і що вони поїдуть звідси до Сантьяго разом.

Вони виїхали до Сантьяго втрьох, і там їх зустріли з великими почестями. Через півроку єпископ прийняв посланців від папи, який призначив його архієпископом Толоси, надавши йому також право самому обрати собі наступника. Коли дон Ільян довідався про це, він нагадав йому про його давню обіцянку й попросив призначити наступником свого сина. Архієпископ сказав, що хотів передати єпархію своєму дядькові, братові свого батька, але вирішив зробити йому приємність, і вони разом виїдуть до Толоси. Донові Ільяну залишалося тільки погодитися на це.

Вони виїхали до Толоси втрьох, і їх там прийняли з почестями та месами. Через два роки до архієпископа знову приїхали папські легати й повідомили, що папа призначив його кардиналом і надає йому право самому обрати собі наступника. Коли дон Ільян довідався про це, він нагадав йому про його давню обіцянку й попросив назвати наступником