Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес

вбогому та брудному помешканні. Аби переконати їх у тому, що він перебуває на небі, він домовився з чаклуном, що був серед тих, які славили його в задній кімнаті, і той напускав гостям туману у вічі, тож їм здавалося, що вони перебувають у помешканні, де панують розкіш і мир. Але тільки-но візитери виходили, убогість обстави та плями вапна ставали видимі знову, а іноді це відбувалося навіть трохи раніше.

З останніх новин, які ми маємо про Меланхтона, відомо, що чаклун і один з тих, які не мають обличчя, відвели його кудись на болота, й він тепер там, як то кажуть, служить демонам.

(З книги «Небесні таємниці» (Arcana coelestia) Емануеля Сведенборґа)

Кімната зі статуями

У давні часи було в Андалузькому королівстві місто, де була резиденція його королів і яке називалося чи то Лептіт, чи то Севта, чи то Хаен. У тому місті був добре укріплений зáмок, що мав браму з двох стулок, яка призначалася не для того, щоб крізь неї можна було заходити або виходити, а для того, щоб її завжди тримати замкненою. Щоразу, коли якийсь король помирав і наступний король успадковував його найвищий престол, цей останній власноручно виготовляв новий замóк для брами, і зрештою таких замків набралося двадцять чотири, по одному на кожного короля. Але потім сталося так, що один зловмисник, який не належав до королівської династії, захопив у країні владу і, замість виготовити ще один замок, захотів відімкнути всі двадцять чотири інші, аби подивитися, що там зберігається всередині замку. Візир та еміри благали його, щоб він цього не робив, і заховали від нього ланцюжок з ключами, і переконували його, що додати один новий замок куди легше, аніж відімкнути двадцять чотири, але він знай повторював з незламною впертістю: «Я хочу подивитися, що там зберігається всередині цього замку». Тоді вони запропонували йому натомість стільки багатства, скільки зможуть зібрати, у вигляді худоби, християнських ідолів, срібла й золота, але він так і не захотів відмовитися від свого наміру й відчинив браму своєю правою рукою (яка болітиме йому все життя). Усередині він побачив статуї арабів, виготовлені з металу й дерева, верхи на швидких верблюдах і жеребцях, у тюрбанах, які хвилями спускалися на спини, з шаблею у шкіряних піхвах та списом у правій руці. Усі статуї були опуклі, вони відкидали на землю тінь, а сліпий міг би розпізнати їх навпомацки, і передні ноги їхніх коней не торкалися землі й не падали, так ніби вони здибилися. Великий страх опанував короля, коли він побачив ці досконало виготовлені статуї, а ще більше налякали його бездоганний порядок і тиша, в яких вони перебували, бо всі дивилися в один бік, а саме на захід, і не чутно було ані жодного голосу, ані звуку сурми. Так було в першій залі замку. У другій залі стояв стіл Соломона, сина Давидового — нехай їм обом Господь дарує спасіння! — вирізьблений з одного великого смарагда, що має, як усім відомо, зелений колір і чиї приховані властивості неможливо ані описати, ані виявити, бо він приборкує урагани, допомагає зберегти цноту тому, хто ним володіє, рятує від дизентерії та від злих духів, допомагає залагоджувати суперечки й дуже допомагає під час пологів.

У третій залі лежали дві книги: одна була чорна й описувала властивості металів, талісманів і днів, а також навчала, як треба готувати отрути та протиотрути; друга — біла, і зрозуміти, чого вона навчає, було неможливо, хоч її письмо було дуже чітким. У четвертій залі вони побачили мапу світу, на яку були нанесені королівства, міста, моря, замки і небезпеки, кожне зі своєю справжньою назвою і своєю точною формою.

У п’ятій залі вони побачили дзеркало круглої форми, роботи Соломона, сина Давидового, — нехай Господь обом їм дарує спасіння! — і дуже високої ціни, бо воно було виготовлене з різних металів і хто в нього дивився, бачив обличчя своїх предків та своїх нащадків, від першої людини, Адама, аж до тих, котрі почують звук Сурми. Шоста зала була наповнена еліксиром, однієї краплі якого вистачило б, щоб перетворити три тисячі унцій срібла на три тисячі унцій золота. Сьома зала видалась їм порожньою, і вона була така довга, що якби найліпший стрілець із лука пустив стрілу, стоячи у дверях, вона не змогла б долетіти до протилежної стіни. На тій протилежній стіні вони побачили грізний напис. Король поглянув на нього, все зрозумів і прочитав уголос таке пророцтво: «Якщо чиясь рука відчинить браму цього замку, воїни з плоті, що здаються воїнами з металу і стоять на вході, заволодіють королівством».

Ці події відбулися на 89 році Хіджри. Перед тим як завершити своє завоювання, Тарік заволодів тією фортецею, завдав поразки війську того короля, продав його жінок та дітей і спустошив країну. У такий спосіб араби приєднали до своїх територій королівство Андалузьке з його смоковницями та поливними землями, які не бояться посухи. А скарби, як розповідали, Тарік, син Заїда, передав халіфові, своєму володарю, який зберігав їх у піраміді.

(З книги «Тисяча й одна ніч», ніч 272)

Розповідь про двох людей, яким наснився сон

Арабський історик Ель Іксакві описує такий випадок: «Люди, гідні довіри, розповідають (але один Аллах усемогутній і милосердний, і все знає, і не спить), що жив у Каїрі чоловік, який володів великим багатством, але був такий великодушний і щедрий, що все роздав, крім батьківського будинку, і мусив працювати, щоб заробити собі на хліб. Він працював так багато, що одного вечора навіть не помітив, як заснув під смоківницею у своєму саду і побачив уві сні чоловіка, промоклого від дощу, який дістав із рота золоту монету і сказав йому: «Твоя доля в Персії, в Ісфагані; вирушай туди, щоб її знайти». Наступного ранку він прокинувся й вирушив у тривалу подорож, наразивши себе на небезпеки пустель, моря, піратських нападів, річок, диких звірів і людей. Зрештою він дістався Ісфагана, але на території цього міста його захопила ніч, і він уклався спати на подвір’ї мечеті. Біля тієї мечеті