Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс

преподобний еверлі томас

Хоча цілковито довіряти Холостякам я б не став.

ганс воллмен

Нудьга вселяла в них жах, і вони були схильні до всіляких витівок.

роджер бевінс ііі

Якось переконали місіс Тессенбаум, буцім вона розгулює у самій білизні.

ганс воллмен

І та кілька років не наважувалася вийти з-за дерева.

роджер бевінс ііі

А ще часом ховали від місіс Бласс її частинки дохлих пташок, патички, камінці та грудки землі.

преподобний еверлі томас

Як наслідок, вона несамовито носилася по всіх наших теренах, а вони знай літали над нею і морочили голову, спонукаючи стрибати через обламані гілляки і переходити вбрід вузенькі струмки, які їй, сердешній, видавалися справжніми бурхливими потоками.

роджер бевінс ііі

Хай там що твердили Холостяки, їхні слова треба було, що називається, пробувати на зуб.

ганс воллмен

Та все ж вони нас зацікавили.

роджер бевінс ііі

Тут варто було розібратися.

ганс воллмен

Не думаю, різко сказав преподобний, немовби здогадуючись, що у нас на думці.

А потім багатозначним поглядом дав зрозуміти, що хоче перекинутися з нами словом віч-на-віч.

роджер бевінс ііі

XXXVI

Крізь дах ми втрьох опустилися у білу кам’яницю.

ганс воллмен

Там було на кілька градусів холодніше, пахло старим листям і цвіллю.

роджер бевінс ііі

І, ледь-ледь, тим добродієм.

ганс воллмен

Те, що ми тут, — справжня ласка, мовив преподобний. І скільки ми ще зуміємо так протриматися — невідомо, жодних гарантій у нас немає. Тож мусимо берегти сили і робити тільки те, що безпосередньо служить нашій головній меті. Не варто непродуманими діями створювати враження, ніби ми не відчуваємо вдячності за те таємниче благословення, завдяки якому ми й досі перебуваємо у цьому місці. Бо ми‑то тут, але наскільки і внаслідок якого особливого дозволу — цього нам не…

роджер бевінс ііі

Я помітив, що містер Бевінс закотив кілька зі своїх численних очей.

ганс воллмен

Чекаючи, доки преподобний спуститься з висот на грішну землю, містер Воллмен розважався тим, що клав на свій велетенський член камінець, а тоді дивився, як той камінець падає донизу.

роджер бевінс ііі

Маємо подбати про себе самі, сказав преподобний. Таким чином, до речі, ми захистимо і хлопця. До нього все це дійти не повинно, бо лише додасть йому надії. А як нам відомо, спонукати його зробити те, що він має зробити, може тільки цілковита безнадія. Отже, ні слова. Домовилися?

Ми промимрили щось на знак згоди.

ганс воллмен

Спритності старим ногам преподобного бракувало вже добряче (він і сюди потрапив у доволі похилому віці), тож лізти догори по стіні йому було не так і легко, та все ж скоро (хоч, як по правді, можна було і скоріше) він дістався до стелі і зник за нею.

роджер бевінс ііі

Ми ж із містером Бевінсом залишилися внизу.

ганс воллмен

Відверто кажучи, нас проймала нудьга, страшенна нудьга, і не було тій нудьзі ні кінця, ні краю.

роджер бевінс ііі

Кожна-кожнісінька ніч минала для нас із просто-таки спустошливою одноманітністю.

ганс воллмен

Ми вже посиділи на кожній гілці кожного дерева. Прочитали і перечитали кожен напис на кожному камені. Пройшли (пробігли, проповзли) кожною доріжкою, кожним путівцем, кожною зарослою стежиною, і навіть на них полежали, перебрели кожен струмок, здобули вичерпні знання про те, чим різняться на дотик і на смак чотири різновиди тутешніх ґрунтів, уклали докладний перелік усіх зачісок, костюмів, шпильок для волосся, кишеньок для годинника, підв’язок для панчіх та ременів, які носили наші сусіди; я тисячі разів вислухав історію містера Воллмена і сам, боюсь, стільки ж разів розповів йому свою.

роджер бевінс ііі

Словом, тут було нудно, і будь-які зміни, нехай навіть зовсім не значні, страшенно нас тішили.

ганс воллмен

Будь-що нове становило достеменний скарб; ми тужили за пригодами і хапалися за будь-яку нагоду хоч трохи розвіяти нудьгу.

роджер бевінс ііі

То й подумали: жодної шкоди не буде, якщо ми швиденько прогуляємося…

ганс воллмен

Туди, де сидів той добродій.

роджер бевінс ііі

Казати преподобному, що ми йдемо, не було жодної потреби.

Можна ж просто взяти і… піти.

ганс воллмен

Спекаєшся на якийсь час того старого зануди — й завжди аж легше стає на серці.

роджер бевінс ііі

XXXVII

Випорснувши крізь передню стіну, ми з містером Бевінсом попрямували геть.

ганс воллмен

Пускаючи повз вуха досадливі крики, що долинали з даху: то протестував преподобний.

роджер бевінс ііі

Перетнувши навскіс зарослу конюшиною лощину, де оселилося семеро членів родини Палмерів, які занедужали внаслідок паводку, ми невдовзі сягнули вузенької сланцево-сірої стежини, що бігла вниз поміж Коутсом з одного боку і Вемберґом з іншого.

ганс воллмен

Шлях наш пролягав повз Федерлі: Блаженні ті, хто помер у світлі.

роджер бевінс ііі

Схожий на шахову фігуру пам’ятник з вазою нагорі, яка закінчується чимось подібним на пиптик.

ганс воллмен

Далі ми проминули місцинку, де тісною купкою мешкали М. і Дж. Бойдени, Ґрей і Геббард.

роджер бевінс ііі

Й опинилися у неглибокій улоговині, яка навесні густо заростає наперстянкою та рудбекією.

ганс воллмен

Тепер вона, втім, скидалася радше на чималеньку сіру хащу, що впала у зимову сплячку.

роджер бевінс ііі

Звідти на нас позирало двійко по-зимовому в’ялих птахів.

ганс воллмен

До нашого роду-племені птахи чомусь особливої довіри не мають.

роджер бевінс ііі

Чимчикуючи вниз дальнім схилом Північного пагорба, ми привіталися з Меркелем (його хвицнув бик, але він усе ще сподівався піти до танцю), Постербеллом (вигляд у цього франта був уже геть не той, що колись, та він і далі палко прагнув, щоб у нього відросло волосся, щоб у яснах знову з’явилися зуби, щоб м’язи рук не нагадували більше якісь обвислі стяжки, щоб йому принесли парадний костюм, і плящинку парфумів, і букет квітів, а тоді вже він знову вирушить причаровувати жіночі серця…), а ще з містером Вестом та його дружиною (потрапили сюди після пожежі, якої не мало трапитися