Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
ганс воллмен
Потім ми пройшли повз Тревора Вільямса, який колись був мисливцем, а тепер сидів перед велетенською горою всяких-різних тварин, яким свого часу вкоротив віку: тут були сотні оленів, тридцять два чорні ведмеді, троє ведмежат, незліченні єноти, рисі, лиси, норки, бурундуки, дикі індики, бабаки та пуми; достолиха мишей і щурів, чортова гибель змій, сотні корів та телят, один поні (його він збив візком) і тисяч двадцять розмаїтих комах. Кожну з цих істот Вільямс мав тепер потримати в руках, уділяючи їй увагу й любов пропорційно до страху, якого вона зазнала, прощаючись із життям. Минав час, і коли уваги й любові виявлялося достатньо, тварина піднімалася і йшла (летіла, повзла) собі геть, а гора перед Вільямсом трішечки меншала.
роджер бевінс ііі
І все одно була височенна — майже така, як шпиль дзвіниці заввишки.
ганс воллмен
Мисливець із Вільямса був колись дуже вправний, тож попереду на нього чекали ще роки й роки важкої праці.
роджер бевінс ііі
Тримаючи на руках телятко, він окликнув нас і попросив скласти йому товариство; мовляв, добрий це труд, от лише самотньо — страх, бо ж навіть встати і прогулятися не можна.
ганс воллмен
Я пояснив, що ми тут у нагальній справі й затримуватися не можемо.
роджер бевінс ііі
На знак того, що все зрозуміло, містер Вільямс (славний чолов’яга, після навернення на добро — незмінно веселий, похмурим його тут ніколи й не бачили) помахав нам ратичкою свого теляти.
ганс воллмен
XXXVIII
Незабаром ми підійшли до масивного хвороб-дому Кольєра; він був з італійського мармуру, обсаджений трьома концентричними колами троянд, з двома багато оздобленими фонтанами обабіч (щоправда, тепер, узимку, води в них не було).
роджер бевінс ііі
Коли маєш чотири будинки, і п’ятнадцятеро садівників тільки те й роблять, що доводять сім твоїх садів і вісім рукотворних потічків до бездоганного стану, то хоч-не-хоч доводиться весь час бігати поміж усіма тими будинками та від одного саду до іншого… тому воно, може, й не дивно, що якось пополудні, кваплячись перевірити, як там справи у кухаря з приготуванням обіду для членів правління одного з наших улюблених доброчинних закладів, ти раптом відчуваєш непереборне бажання трохи перепочити, опускаєшся спочатку на одне коліно, потім — на друге, а тоді просто падаєш долілиць, і тебе, неспроможного підвестися, перевозять сюди для тривалішого відпочинку, та вже невдовзі з’ясовується, що жодним відпочинком тут навіть не пахне, бо ж відпочиваєш ти лише на вигляд, насправді ж постійно тільки те й робиш, що непокоїшся через свої повози, сади, меблі, будинки і т. д., адже все це терпляче очікує (принаймні так сподіваєшся) твого повернення і не потрапило, боронь Боже, до недбалих та безгосподарних рук когось Іншого, який узагалі нічого такого не заслуговує.
персіваль кольєр—«шарах»
Містер Кольєр (після того падіння сорочка у нього на грудях була вимащена глиною, а ніс зовсім розквашений) мусив постійно плавати у повітрі в горизонтальному положенні, ніби така собі стрілка компаса в людській подобі, маківкою вказуючи у напрямку тієї частини свого майна, долею якої переймався в ту хвилину найбільше. Сьогодні маківка містера Кольєра була повернута на захід. Наш прихід хтозна-чому його втішив, він мимоволі полегшено зітхнув і, крутнувшись, став вертикально, лицем до лиця з нами.
ганс воллмен
Містере Кольєр, сказав містер Воллмен.
Містере Воллмен, сказав містер Кольєр.
роджер бевінс ііі
Та тут йому на думку спала якась нова майнова турбота, і його тієї ж миті різко підкинуло вгору. Зависнувши долілиць у повітрі, він лиш злякано кавкнув і розвернувся головою на північ.
ганс воллмен
ХХХІХ
Далі, щоб трохи скоротити шлях, нам треба було перетнути ту невелику болотисту ділянку, яку облюбували найупослідженіші з-поміж нас.
ганс воллмен
У тому місці вони шукали вільготу й безмісячну темряву.
роджер бевінс ііі
Тут стояли, заглибившись у свою безконечну розмову, містер Рендолл з містером Твудом.
ганс воллмен
Та зрозуміти один одного не могли — таке вже спіткало їх лихо, і про його причини ми могли хіба що здогадуватися.
роджер бевінс ііі
Обличчя у них нагадували розмиті брудні плями, де годі було щось розібрати.
ганс воллмен
Тулуби були сірі й безформні, за винятком схожих на торпеди зачатків рук і ніг.
роджер бевінс ііі
Їх і не розрізниш, от лише в рухах містера Твуда зберігся слабкий натяк на бодай якусь жвавість. Час од часу, ніби намагаючись переконати у чомусь співрозмовника, він піднімав догори один із тих своїх рукоподібних придатків і робив такий жест, наче показував: он там, на полиці, лежить річ, до якої будь що треба привернути увагу містера Рендолла.
ганс воллмен
Містер Твуд, на нашу думку, працював колись у роздрібній торгівлі.
роджер бевінс ііі
Витягніть велику вивіску Негайно знову її відкладіть І знову витягніть Не випустіть з рук Значно знижений жіночий…
містер бенджамін твуд
У відповідь безлиций сірий клин, який був колись містером Рендоллом, виконував іноді невеличкий танець.
роджер бевінс ііі
Звільніть-но стілець Ось той, хто справді може Ану, збренькай І тоді той, за піаніною, запропонував би щось своє Ото було б по-моєму.
джаспер рендолл
Інколи, майже вдосвіта, коли інші насельники того болота були вже потомлені та виснажені і мовчки збивалися в купки біля обгорілого від удару блискавки чорного дуба, містер Рендолл, бувало, ще кланявся й кланявся, ніби стояв перед уявною публікою.
роджер бевінс ііі
І це наводило нас на думку, що раніше він був, мабуть, якимсь виконавцем.
ганс воллмен
Дякую дякую дякую!
джаспер рендолл
ВСЕРЕДИНІ — НАДЗВИЧАЙНА ЦІННІСТЬ:
Подумайте лише про свою худющу, змарнілу матір, яку можнажіще порятувати автопраскою, заводною теркою, холод-коробом, машинкою для автозасолки, і тоді її колись така гарна постава повернеться, і повернеться її миладобрапосмішка, й усе буде так, як у тідавнічаси, коли ви у коротких штанцях розмахували своєю гілкошаблею, а навколо так солодко пахло святковим пирогом.
містер бенджамін твуд
Гучний акорд, арпеджіо, антракт на випивкуцигарку. Коли акорд виходив
