Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
ганс воллмен
Коу, Мамфорд, Райзлі, Роу.
Біля їхніх колишніх домівок панувала тиша, і коли ми у присмерку вихором виривалися зі своїх осель, там жодних вихрів не спостерігалося, а вміст їхніх…
роджер бевінс ііі
Хвороб-коробів.
ганс воллмен
…тихо лежав унизу — інертний, відкинутий, занедбаний.
роджер бевінс ііі
Прикро.
ганс воллмен
Ніби ті покинуті коні, які знай стоять у стайні й намарне чекають, коли ж прийдуть їхні улюблені вершники.
роджер бевінс ііі
Еджмонт, Тоді, Блейзінґейм, Фрі.
ганс воллмен
Гейбернотт, Б’юлер, Дарбі, Керр.
роджер бевінс ііі
Люди здебільшого жваві, холоднокровні й не обтяжені особливими бажаннями, вони якщо тут і барилися, то хіба якусь коротку мить, настільки вдоволені були своїм перебуванням у тій попередній місцині.
ганс воллмен
Вдячно всміхаючись, вони зачудовано роззиралися навколо себе, обдаровували нас останнім теплим поглядом і…
роджер бевінс ііі
Здавалися.
ганс воллмен
Поступалися.
роджер бевінс ііі
Капітулювали.
ганс воллмен
XLIII
Як і казали Холостяки, того добродія ми знайшли біля Беллінґвезера — Чоловіка, Батька, Корабельного майстра.
ганс воллмен
Схрестивши ноги, він сидів на клаптику порослої високою травою землі і мав вигляд людини, яка зазнала тяжкої поразки.
роджер бевінс ііі
Коли ми підійшли, він підняв голову, яку спер був на руки, і важко зітхнув. Цілком міг тієї хвилини слугувати натурою для скульптури — достеменного втілення Утрати.
ганс воллмен
То як? спитав містер Воллмен.
Я ще вагався і мовив:
Преподобному це не сподобалося б.
Преподобного тут немає, відповів він.
роджер бевінс ііі
XLIV
Щоб зайняти якомога більше добродієвого обсягу, я опустився йому на коліна і сів, схрестивши ноги, — так, як сидів він сам.
ганс воллмен
Тепер вони сиділи двоє в одному: у поясниці містер Воллмен був трохи ширший за добродія, а його масивний член узагалі стримів назовні і вказував на місяць.
роджер бевінс ііі
О, перебувати тут — то було щось.
Дуже навіть щось.
Бевінсе, ходіть сюди! гукнув я. Таке не можна проґавити.
ганс воллмен
Тож я ввійшов і собі й так само всівся, схрестивши ноги.
роджер бевінс ііі
І ми троє стали одним цілим.
ганс воллмен
Так би мовити.
роджер бевінс ііі
XLV
У цьому чоловікові було щось із прерій.
ганс воллмен
Еге ж.
роджер бевінс ііі
От наче заходиш улітку пізно ввечері до спіжарні.
ганс воллмен
Або до якоїсь затхлої контори на рівнинах, де ще ясно горить свічка.
роджер бевінс ііі
Безмежний. Відкритий усім вітрам. Новий. Сумний.
ганс воллмен
Просторий. Цікавий. Схильний до фаталізму. Честолюбний.
роджер бевінс ііі
Трохи горбить спину.
ганс воллмен
Правий чобіт натирає.
роджер бевінс ііі
Вхід (молодого) містера Бевінса викликав у добродія м’який поворот думок, і йому нараз пригадалася одна сцена з минулого, з (буремної) молодості: лагідномовна, але геть відстала дівчина (брудні щоки, добрі очі) сором’язливо веде його кудись заболоченою стежиною, погойдуючи зеленою спідницею, за яку чіпляється кропива, а йому тієї миті стає соромно, бо він відчуває, що насправді ця дівчина — здобич не надто законна, адже вона, як по правді, радше тварина, ніж людина, бо ж навіть читати не вміє.
ганс воллмен
Коли добродій збагнув, що́ саме згадує, то від думки про те, що за таких трагічних обставин йому на пам’ять прийшов такий ганебний випадок, у нього аж спаленіли щоки (і ми це відчули).
роджер бевінс ііі
І він квапливо спрямував свої (наші) думки куди-інде, щоб цей не надто підхожий спогад зостався позаду.
ганс воллмен
XLVI
Спробував «побачити» обличчя свого хлопчика.
роджер бевінс ііі
Не зумів.
ганс воллмен
Спробував «почути» його сміх.
роджер бевінс ііі
Не зумів.
ганс воллмен
Тоді спробував пригадати конкретний, пов’язаний із хлопцем випадок, сподіваючись, що це, можливо, допоможе…
роджер бевінс ііі
Коли ми вперше приміряли на нього костюм…
Так думав добродій.
(І це спрацювало.)
Коли ми вперше приміряли на нього костюм, він глянув униз, на штани, а тоді вражено зиркнув угору, на мене, ніби хотів сказати: Ого, тату, це ж я у справжніх дорослих штанях.
Був до пояса голий, стояв босоніж, мав блідий кругленький животик, як у літнього чоловіка. Потім ми вдягнули і застебнули маленьку сорочку з манжетами на запонки.
Бувай здоровий, животику, все — ми тебе засорочкували.
Засорочкували? Тату, таж нема такого слова, точно нема.
Я пов’язав йому маленьку краватку. Трохи покрутив ним на всі боки, щоб добре роздивитися. І сказав:
Схоже, ми цього шаленого дикуна таки вдягнули.
Він скорчив страшну гримасу. Волосся у нього стояло сторч, щоки розчервонілися (ще буквально кілька хвилин тому він гасав по всій крамниці і перевернув стійку зі шкарпетками). Тим часом спільник-кравець з неабиякою помпою вніс піджачок.
Я допоміг синові вдягнутися, і його обличчям розпливлася сором’язлива хлоп’яча усмішка.
І що, тату, запитав він, гарний у мене вигляд?
Потім упродовж якогось часу — взагалі жодної думки, ми лише роззиралися навколо: вгорі на тлі темно-синього неба чорніло гілля голих дерев.
Піджачок піджачок піджачок, лунко перекочувалося в нашій голові це слово.
У небі на мить згасла, а потім знову замерехтіла якась зірка.
Той самий, який на ньому і тут, сьогодні.
Ех…
Той самий піджачок. А от той, хто у ньому…
(Як же мені хочеться, щоб це була неправда.)
Зламаний.
Блідий зламаний…
Чому ж він не діятиме. Яке чарівне слово спонукало його до дії. Хто хранитель цього слова. І який з того зиск — отак просто взяти його та й вимкнути. Що ж це за пристрій такий хитромудрий. І як він узагалі діяв. Яка іскра вселяла в нього життя. Такий величний маленький механізм. Отак усе й почалося. Він отримав іскру — і прокинувся до життя.
А що ту іскру погасило? Який же це гріх. Хто ж наважився. Знищити таке чудо. Це ж довічна анатема за душогубство. Боронь Боже, щоб я скоїв коли-небудь такий жахливий…
ганс воллмен
І тут нас щось занепокоїло…
роджер бевінс ііі
Ми провели рукою по обличчю, ніби намагаючись притлумити здогад, який ось-ось мав зринути у свідомості.
ганс воллмен
