Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
Я тут у пастці і бачу, от сеї миті бачу, що маю зробити, аби опинитися на свободі.
Просто сказати ПРАВДУ — і все буде
Ох, не можу я сього сказати, а треба, треба ж?
Чую, серцем чую, що треба, бо інакше
зостануся на завжди
у сій печальній та жаскій
Лоро, відішли малят, їм не варто чути того, що буде далі.
Я злягався з молодшою з тих двох. Так, злягався. У тому вбогому сільці. Ми з молодшою злягалися, і вона сягнула по мидальон, який ти мені дала, і спитала А добра з неї дружина? сиділа тоді на мені, і стиснула мене стегнами, і дивилася мені в очі, щоб зневажити твою Честь, але запевняю тебе, такої втіхи я їй не зробив (хоч вона стиснула мене ще двічі й очей не відводила) і не заплямував ні твого імени, ні пам’яти, хоча, щоб сказати вже всю ПРАВДУ (й отримати відтак змогу покинути сю місцину), мушу відверто зізнатися: коли вона зігнулася наді мною і почала вкладати мені до уст свої жіночі Принади, спершу одну, потім другу, і питатися А твоя дружина теж так робить, вона теж така шалена? я лиш хрипко зітхнув, і нам обидвом було зрозуміло, що се означало Ні, моя дружина так не робить, вона не така Вільна. І далі весь час, доки ми з нею злягалися у тому брудному перекошеному сараї, де у жалюгодній колисці спало троє малюків, а у Дворі галайкотіло двійко її блідих Сестер і Мати, вона не випускала того мидальона з руки, коли ж було вже по всьому, спитала, можна лишити його собі? Але тоді злощасна хіть уже мене покинула, тож я різко відповів, що ні, не можна. І пішов до лісу. І гірко там плакав. І з достеменною Ніжністю думав про тебе. І вирішив, що найкраще буде обманути.
Обманути тебе.
капітан вільям прінс
Обхопивши руками голову, спотикаючись і заточуючись, він тепер без упину крокував, описуючи широкі кола довкруг.
роджер бевінс ііі
Високо у небі світив Місяць, і я сказав собі, що іноді заради миру та спокою треба шкодувати тих, кого любиш. Так я й робив. Досі. Мав намір росповісти тобі про се не листовно, а віч-на-віч. Може, зумів би тоді вкласти у свої слова стільки тепла, що се хоч трохи зм’якшило б удар. Та становище моє, здається, зовсім безнадійне, і додому мені вже не вернутись. Тому й кажу тобі, взиваю до тебе голосом, у якому немає нічого, крім правди (я пирдолив молодшу з тих двох, так, я се робив), у надії, що ти і Той, хто чує всіх і всім прощає, почуєте, і все мені відпустите, і дозволите покинути сю паскудну…
капітан вільям прінс
І тут ми побачили біля обеліска сліпучий зблиск і почули вогнезвук, пов’язаний із явищем спалаху світлоречовини, — давно знайомий, а проте мороз від нього пробирав поза плечі так само, як і першого разу.
роджер бевінс ііі
І він щез.
ганс воллмен
Згори дощем опали потріпані формені штани, сорочка, чоботи й дешева залізна обручка.
роджер бевінс ііі
Деякі з упослідженіших представників люду, що зібрався навколо, через усе це мов з ланцюга зірвалися і почали брати того вояка на глум, вистрибувати на його хвороб-насип і викидати там усілякі-різні бридкі й образливі коники — не з ницості, бо жодної ницості в них немає, а радше просто через надмір почуттів.
Тут вони скидаються на диких псів, які прорвалися на бойню, гасають там по сковзкій від крові долівці й упевнені, що тепер уже хоч якась сатисфакція їх не мине, — і власне через цю впевненість мало з глузду не сходять.
ганс воллмен
Боже мій, подумав я, ото бідолаха!
Цій місцині ти не залишив ані найменшого шансу й бездумно накивав п’ятами, назавжди покинувшу всю красу цього світу.
Й заради чого?
Хто його зна.
Абсолютно невиправданий ризик.
Адже піти назавжди, любий добродію, означає проґавити, наприклад, двох допіру обстрижених ягнят, які бекають собі на недавно скошеному полі; чотири рівнобіжні, прямі, мов стріла, тіні, що ледь помітно для ока повзуть боком пістрявої кицьки, яка надумала трохи перепочити опівдні; дев’ять жолудів, що їх порив вітру скинув на вкритий збляклим шифером дах, яким вони й скотилися підстрибом у прив’ялий верес під стіною; запах щойно поставленої на вогонь сковорідки (і ранкове дзеленчання посуду, і баляндраси дівчат на кухні), що долинає до хлопця, який саме взяв до рук бритву і збирається поголитися; шхуну завбільшки з добрячий особняк, що стоїть на якорі у гавані і крениться вліво під натиском свіжого морського бризу, який розвіває прапор та видзвонює снастями, і хор верескливих дитячих голосів зі шкільного подвір’я на березі, по лівому борту, і якийсь просто-таки несамовитий гавкіт: то валує, таке враження, не менше десятка…
роджер бевінс ііі
Друже.
Навряд чи зараз доречно…
ганс воллмен
Дуже перепрошую.
Просто (вам, безперечно, це вже добре відомо) я не завжди у змозі повністю тут себе контролювати…
роджер бевінс ііі
Усі навколо завмерли і зачудовано витріщалися на містера Бевінса, який, так промовляючи, набув стільки додаткових очей, вух, носів, рук і т. д., що нагадував тепер страшенно роздутий букет із частин тіла. Довелося Бевінсові вдатися до звичного ліку (заплющувати очі і затикати, наскільки вистачало рук, носи й вуха, приглушуючи таким чином чуттєве сприйняття й утихомирюючи думки), й усі ті численні очі, вуха, носи та руки почали чи то втягуватися всередину, чи просто зникати (я ніколи не міг точно це описати).
Юрба тим часом продовжила бешкет на хвороб-насипі вояка: Мюллер-«Борсук» удавано на нього мочився, а поруч присіла навпочіпки місіс Спаркс.
Гляньте, прохрипіла вона, я тут лишила тому страхопудові даруночок.
ганс воллмен
XLII
А ми тим часом рушили далі.
роджер бевінс ііі
Попростували посковзом поміж (а де інакше не пройти, то й понад) колишніми домівками тих незліченних дурнів, яких серед нас уже не було.
ганс воллмен
Ґудсон, Рейналд, Слокам, МакКі, Ван Дайк, Пішер, Слайтер, Пек, Сафко, Свіфт, Роузбум.
роджер бевінс ііі
Для прикладу.
ганс воллмен
Сімкінс, Ворнер, Персонс, Ланьєр, Данбар, Шуман, Голлінґзгед, Нелсон, Блек, Ван Д’юсен.
роджер бевінс ііі
Вони, треба визнати, становили більшість; нашого люду було на порядок менше.
ганс воллмен
Тоупенбдейл, Геґґердаун, Мессершмідт, Браун.
роджер бевінс ііі
І це лише підкреслювало
