Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс
роджер бевінс ііі
Гуде вогонь у печі. Метаючись у паніці, я перевернув крісло. Кров, прокладаючи собі шлях у пазах між дошками на підлозі, наштовхується на край килимка в суміжній кімнаті і збирається там у калюжу. Мене ще можна повернути до життя. Хто не припускався помилок? Світ добрий, схильний прощати і дарувати ще один шанс. Коли я розбив мамину вазу, мені дозволили спокутувати провину, позамітавши у погребі для фруктів. Коли я негречно обійшовся з Софією, нашою служницею, то написав їй листа, й усе налагодилося.
ганс воллмен
Якщо тільки я встигну одужати, то вже завтра вона буде моєю. Я продам друкарню. Ми будемо мандрувати, побуваємо у багатьох нових містах, де я побачу її у сукнях найрізноманітніших кольорів, і спадатимуть ті сукні на підлогу у багатьох різних опочивальнях. Ми вже друзі, а досягнемо набагато більшого, адже щодня працюватимемо над тим, щоб «розширювати кордони нашого щастя» (як гарно вона колись це окреслила!). Потім, можливо, підуть і діти: я не такий уже й старий, лише сорок шість, вона ж узагалі у самому розквіті своєї…
роджер бевінс ііі
Чому ми ніколи не робили так раніше?
ганс воллмен
Стільки років я знайомий уже з цим чоловіком, а виявляється, ніколи не знав його по-справжньому.
роджер бевінс ііі
Це було надзвичайно приємно.
ганс воллмен
Пуття, втім, було небагато.
роджер бевінс ііі
Наш добродій пішов.
Попрямував назад до білої кам’яниці.
ганс воллмен
І вирушити туди спонукали його ми!
роджер бевінс ііі
Яка ж чудесна ніч!
ганс воллмен
Я вийшов з містера Воллмена.
роджер бевінс ііі
Варто було містерові Бевінсу вийти, як мене тієї ж миті пройняла туга за ним і пов’язаними з його перебуванням у мені явищами; це почуття могло б позмагатися з тугою за батьками, яка охопила мене тоді, коли я вперше покинув рідний дім і подався на науку до Балтимора, — а отже, було таки доволі сильним. Ось таким яскравим видалося те наше, так би мовити, співжиття.
Тепер я ніколи не проґавив би вже нагоди знову побачити його в усій повноті. Любий мій містер Бевінс!
ганс воллмен
Любий містер Воллмен!
Я глянув на нього, він — на мене.
роджер бевінс ііі
Віднині ми довіку носитимемо у собі якісь ознаки один одного.
ганс воллмен
Та це було ще не все.
роджер бевінс ііі
Схоже, тепер ми так само добре знали й нашого добродія.
ганс воллмен
Відокремившись і від Воллмена, і від добродія, я відчув, як розростається в мені обсяг нових знань — і це направду лякало. Добродій? То був містер Лінкольн. А містер Лінкольн був президентом. Як узагалі таке могло статися? Як? Адже президентом — і я аніскілечки в цьому не сумнівався — був містер Тайлер.
роджер бевінс ііі
Я ж був переконаний, що ту високу посаду обіймав містер Полк.
ганс воллмен
І все ж тепер я знав, знав напевне, що президентом був містер Лінкольн. У країні точилася війна. Ніякої війни в країні не було. Усе навколо охопив хаос. Усе було спокійно. Винайшли пристрій для спілкування на великій відстані. Та ні, жодного такого пристрою не існувало. Просто не могло існувати. Сама думка про щось подібне віддавала божевіллям. А проте я його бачив і сам використовував; мені навіть вчувався звук, який він видає, коли працює.
І звався цей пристрій телеграф.
Боже мій!
роджер бевінс ііі
У день падіння балки президентом був Полк. Але тепер я знав, із достоту сліпучою ясністю знав, що після Полка президентом став Тейлор, після Тейлора — Філлмор, після Філлмора — Пірс…
ганс воллмен
Після Пірса президентом був Б’юкенен, а після Б’юкенена…
роджер бевінс ііі
Лінкольн!
ганс воллмен
Президент Лінкольн!
роджер бевінс ііі
Залізниця сягала тепер далеко за Баффало…
ганс воллмен
Дуже далеко!
роджер бевінс ііі
І «нічного ковпака герцога Йоркського» ніхто вже не носить. Зате є «рукави Памели» — такі, знаєте, з прорізами.
ганс воллмен
Освітлення в театрах тепер газове. Для цього використовують флуоресцентні трубки та рампу.
роджер бевінс ііі
Як наслідок, вистави у театрі перетворилися на справжнє чудо.
ганс воллмен
Цей винахід привів до революційних змін.
роджер бевінс ііі
Вираз обличчя акторів видно тепер зовсім чітко.
ганс воллмен
Тож їхня гра сягнула цілковито нового рівня реалізму.
роджер бевінс ііі
Важко й описати, яке сум’яття викликали в нас усі ці одкровення.
ганс воллмен
Ми повернулися і посковзом помчали назад до білої кам’яниці, схвильовано перемовляючись на бігу.
роджер бевінс ііі
Мчали так швидко, що і пасма волосся, і численні очі, руки та носи містера Бевінса лише метлялися в нього позаду.
ганс воллмен
Щоб не перечепитися через свій велетенський член, містер Воллмен ніс його у руках.
роджер бевінс ііі
Скоро ми наздогнали містера Лінкольна і підійшли зовсім близько, а позаяк були з підвітряного боку, то вловлювали навіть, чим від нього пахне.
ганс воллмен
Милом, помадою для волосся, свининою, кавою, димом.
роджер бевінс ііі
Молоком, ладаном, шкірою.
ганс воллмен
Частина друга
LVI
Ніч 25 лютого 1862 року видалася холодною, але ясною; то був вельми бажаний перепочинок після жахливої негоди, яка налетіла на столицю напередодні. Віллі Лінкольна поховали, й усі офіційні заходи, пов’язані з похороном, закінчилися. Країна затамувала подих, сподіваючись, що сьогодні, у цю годину найвищої потреби, президент зуміє знову стати до стерна й уміло правуватиме державним кораблем і надалі.
К. Р. ДеПаж, «Лінкольн духовний: посутня мандрівка».
LVII
Минула друга ночі, а президент до Білого дому ще не повернувся. Я розмірковував, чи не розбудити місіс Лінкольн. Хоча взагалі у тому, що президент поїхав кудись увечері сам-один, нічого дивного не було. Від супроводу він у такому разі зазвичай відмовлявся. З коней сьогодні вибрав Малюка Джека, свого улюбленця. Ніч була холодна й вільготна. Плаща не прихопив, той так і висить онде на гачку.
