Лінкольн у бардо - Джордж Сондерс

роджер бевінс ііі

Був уже деінде.

преподобний еверлі томас

Вирушив далі.

ганс воллмен

Проте сердешна місіс Делані все ніяк не наважувалася податися слідом за ним.

роджер бевінс ііі

Через одну кумедну історію. Пов’язану з іншим містером Делані.

преподобний еверлі томас

Братом її чоловіка.

ганс воллмен

Хоча тоді та історія «кумедною» не здавалася… була в ній радше якась невідкладність, неминучість і чудесність.

роджер бевінс ііі

Тепер, одначе, у жінки краялося серце: впродовж багатьох років у тій попередній місцині вона тужила за тим іншим Делані, бо почувалася нещасливою у шлюбі…

преподобний еверлі томас

І от не минуло й місяця після того, як її чоловік перебрався сюди, а вона вже злигалася з тим іншим Делані, й одразу ж він упав у неї в очах, адже ставився до пам’яті її чоловіка недбало та без належної поваги і виявився людиною зіпсованою та захланною, на відміну від її чоловіка, який, побачила вона тільки тепер, був особою з усілякого погляду вельми гідною.

ганс воллмен

Хоч натуру мав доволі прозаїчну і сором’язливу, а вже зовні свого показного та привабливого (і зіпсованого) брата не нагадував навіть близько.

роджер бевінс ііі

Отак вона й застрягла — ні туди, ні сюди.

ганс воллмен

Фізично її тягнуло до того Делані (а він усе ще перебував там, у тій попередній місцині).

преподобний еверлі томас

Та водночас їй хотілося піти і знову побачитися зі своїм чоловіком, і попросити у нього пробачення.

роджер бевінс ііі

За те, що змарнувала стільки років їхнього життя, жадаючи іншого.

ганс воллмен

Словом, вона не знала, що має робити: залишатися чи йти.

преподобний еверлі томас

Йти чи чекати.

роджер бевінс ііі

Тож знай блукала навколо, гукаючи: «Містере Делані!».

преподобний еверлі томас

І так без упину.

ганс воллмен

А ми ніколи не знали, якого Делані вона кличе.

роджер бевінс ііі

Не знала вона й сама.

преподобний еверлі томас

Ой, що це? зненацька судомно видихнув хлопець, і голос у нього, тут не було жодного сумніву, аж затремтів від страху.

ганс воллмен

Я зиркнув у його бік, і серце у мене обірвалося.

Дах навколо нього ніби розрідився, і він сидів тепер у сіро-білій калюжі.

роджер бевінс ііі

Нараз із тієї калюжі виринуло щось схоже на виноградну лозу або на пагін якоїсь виткої рослини.

преподобний еверлі томас

Наближаючись до хлопця, той пагін робився дедалі товщий і, ніби кобра, обвився внизу навколо схрещених ніг.

роджер бевінс ііі

Я вхопив його, щоб відкинути геть, і відчув під пальцями, який він твердий — на дотик радше камінь, аніж змія.

преподобний еверлі томас

Від усього цього мені аж морозом сипнуло по шкірі.

роджер бевінс ііі

То був початок кінця.

ганс воллмен

ХХХІІ

Якщо брати за взірець те, що трапилося з міс Трейнор, то невдовзі за цим пагоном з’являться інші, і їх ставатиме щораз більше й більше, аж доки хлопець не буде міцно й надійно прив’язаний до даху на манір Гуллівера.

роджер бевінс ііі

Після цього його хутко вкриє… ну, найкраще, мабуть, описати це як плацентарний покрив.

преподобний еверлі томас

Далі цей покрив затвердне й обернеться на такий собі панцир, а вже з тим панцирем відбуватиметься ціла низка перетворень (він перетворюватиметься, приміром, на зруйнований міст, стерв’ятника, пса, страховидну відьму тощо), і кожен наступний образ буде детальнішим та огиднішим за попередній, і все це лише пришвидшуватиме падіння хлопця, який по спіралі рухатиметься вниз: що потворнішим буде панцир, то менше світла (щастя, щирості, радісного натхнення) потраплятиме досередини.

роджер бевінс ііі

Тож від світла він опинятиметься щораз далі й далі.

ганс воллмен

Спогади про міс Трейнор нас засмутили.

преподобний еверлі томас

Адже на пам’ять нам прийшла і ганьба, якою ми вкрилися тієї далекої вже ночі.

роджер бевінс ііі

Ночі, коли ми покинули її напризволяще.

ганс воллмен

І, понуривши голови, поплелися геть.

роджер бевінс ііі

Мовчки погодившись із тим, що така вже їй судилася доля.

преподобний еверлі томас

А вона тим часом знай падала і падала.

ганс воллмен

Ми пам’ятали ще, як весело співала вона, обростаючи панцирем… так, ніби просто не йняла віри тому, що відбувалося.

роджер бевінс ііі

«Ввігнулася важка гілляка…»

ганс воллмен

Любе дитя.

преподобний еверлі томас

І голос такий приємний.

ганс воллмен

Утім, він ставав дедалі менш приємним у міру того, як формувався навколо панцир, а сама вона перетворювалася на ворону з дівчину завбільшки.

роджер бевінс ііі

Каркаючи при цьому таку версію тієї мелодії, що й у страшному сні не насниться.

ганс воллмен

А ще махала на нас, коли ми підходили надто близько, раз — людською рукою, раз — велетенським чорним крилом.

преподобний еверлі томас

Ми зробили тоді явно недостатньо.

ганс воллмен

Самі в той час щойно тут опинилися.

роджер бевінс ііі

І дуже переймалися труднощами, пов’язаними з перебуванням у цьому місці.

ганс воллмен

А труднощі ж були таки чималенькі.

роджер бевінс ііі

Та воно й тепер не легше.

преподобний еверлі томас

Я після того випадку підупав у власних очах.

ганс воллмен

Еге ж.

роджер бевінс ііі

Тричі пробив дзвін на каплиці.

ганс воллмен

Повертаючи нас у теперішнє і залишаючи звичний уже дивний, немелодійний післязвук.

преподобний еверлі томас

Самолюбно, самолюбно, самолюбно…

роджер бевінс ііі

Головна пара очей містера Бевінса розширилася, ніби промовляючи: ну, добродії, час іти.

преподобний еверлі томас

Та все ж ми чомусь барилися.

Змітаючи нові пагони, щойно вони з’являлися.

ганс воллмен

Мамо, прошепотів він.

преподобний еверлі томас

ХХХІІІ

Мама каже, що мені можна буде покуштувати те цукеркове місто   Коли я піднімуся і вийду   Вона приберегла для мене шоколадну рибку і медову бджолу   Каже, що колись я командуватиму полком   Мешкатиму у розкішному старому домі   Одружуся з якоюсь милою і гарненькою