Долина джерел - Валерій Олександрович Шевчук

— Де?— неуважно спитала Єва.

— У кутку праворуч.

У кутку праворуч розвалився молодик у темному костюмі. Поклав руку на підвіконня, і краватка від того вигнулася дугою.

— Ти б узяла по сосисці,— сказала Валя.— Я голодна, як вовк!

Єва замовила сосиски і нетерпляче подивилася на оркестр. Літній скрипаль повільно скидав смокінг. Блискучо-біла сорочка брижилася на спині, скрипаль повернувся, і Єва побачила зморшкувате обличчя.

Різко зазвучали труби, барабанник устав і щосили вдарив у литаври.

— А нічого грають,— сказала Валя, приклацуючи пальцями.

До них підійшов хлопець у джинсовому костюмі, схилився перед Валею, і вони ввійшли в танок. Хлопець танцював, згинаючись у попереку і смішно викидаючи ногами.

Єва подивилась у вікно. Крізь широке скло видно було метушливу освітлену вулицю, рівно, однотонно палали ліхтарі, а по тротуарах бігли барвисті постаті.

Офіціантка поставила сосиски, і Валя тієї ж миті відірвалася від партнера.

— Голодною кишки болять танцювати,— резонно зауважила вона й перерізала обчищену сосиску.— Я, уяви собі, на жертви неспроможна!

Єва засміялася. З кутка дивився на неї молодик у чорному. Зрештою, він устав і пішов просто на них.

— Дозвольте!

Єва підвелася і, коли вони вкрутились у юрбу, побачила в дверях Володьку. Стояв зі своїми хлопцями й шукав очима вільного столика.

Вона відразу перехопилася ритмом, партнер був досвідчений, і танцювати з ним було легко. Бачила перед собою чисто виголене обличчя з блідими вустами; пахло жіночими парфумами, чоловічою «Свіжістю» та «Шипром». Її супутник дихав винним перегаром, і вона злегка відвернулася. Його руки обхоплювали їй плечі й спину, а обличчя ледве не притискалося до її волосся. Юрба стискалася, закручувалася, вистрибувала, дихала, хвилювалася переймалася таємницями поєднання й ритму.

Валя дожовувала сосиску, її обличчя з’явилося на мить перед розгарячілим Євиним поглядом, задоволено хитнулося й підморгнуло.

Музика обірвалася, скрипаль витяг блакитну носову хустку і витер лоба. Глянув у зал чіпким поглядом, і в тому погляді спалахнуло щось таке, що нагадало Єві брата.

— Коли ви не проти,— схилився молодик,— я розділю вашу трапезу.

— О, будь ласка! — широко всміхнулася Валя.

Молодик ледве втисся у вузьке пластмасове крісло і, підкликавши офіціантку, замовив вина.

— По десять крапель, дєвочки,— моргнув він Єві.

Адам розчинив вікно. Старі рами сухо зарипіли під пальцями і подалися вперед. Війнуло запахом гарячого, змитого водою асфальту, пригорілим м’ясом чи просто димом, занесеним із якоїсь квартири. Навпроти, у великому п’ятиповерховому будинку, спалахнуло світло, і чоловік у жовтій сорочці став спиною до вікна. Було видно його широку важку спину і руки, що впирались у підвіконня. Світло проливалося коло шиї й вух — постать жовто й нечітко похитувалася.

Адам вимкнув світло й пішов до дверей. Внизу він озирнувся й глянув на жовті латки вікон у стінах. Засунув руки в кишені і ступив на нагрітий за день тротуар. Пахло смолистим, гарячим асфальтом.

Проїхала «Волга», в кабіні, наче мумії, світилися схожі на маски обличчя: дві дівчини сміялися, тикаючи пальцями у скло. Глянули на Адама блискучими очима, і їхні намазані помадою роти розтяглись.

Він пішов вздовж рудого тротуару, повз світлі вітрини і запнуті фіранками вікна.

Вечір був обережний, глибокий, а на горі нереальним сяйвом палало електричне світло — місто підіймало туди свої вогні.

Ліля стояла в під’їзді й дивилася на безперервний рух машин. Мимо пробігали вечірні постаті, несли денну втому вечірні думки і останній поспіх. Адам зупинився, і Ліля всміхнулася йому.

— Я трохи запізнився,— сказав він, виймаючи руки з кишень.— Сьогодні такий вечір!

Ліля мовчки вийшла з під’їзду і подивилася на Адама великими голубими очима. Її світле волосся спадало на плечі блідими хвилями, кісточки дужок випиналися, показуючи ще дитячі, але вже й жіночі ямки.

— Куди ж підемо?

— Куди хочеш...

Вулиця гула численними голосами, шурхотом підошов, гумових шин, скреготом заліза, рухом повітря, шепотом листя, сміхом, повискуванням дитячих візків, шелестом одежі.

— В моєї подружки сьогодні день народження,— сказала Ліля.— Але я не пішла...

— І добре зробила,— всміхнувся Адам.

Вони рухались у юрбі, стаючи вулицею, шурхотом підошов, шелестом одежі і рухом повітря.

— Сьогодні на заводі,— розповідав Адам високим голосом,— один ледве не зірвався. Добре, що зачепився... Знаєш, часом буває, що все на волосині висить!..

Оркестр бурхнув мелодією, скрипаль устав і почав вигинатися, стрімко водячи смичком по струнах. Його обличчя ще більше зморщилося, він допомагав собі рухом вуст і підтупував блискучим чорним черевиком. Повільно, зі смаком пила вино Валя, хміль злегка погойдував Єву, і вона всміхнулася своєму партнеру. Він підвівся і ввів її в коло. Важкувате обличчя з крапельками поту на горішній губі застрибало перед очима, синювате від щоденного гоління підборіддя торкалось її скроні чи лоба, вона побачила сильну засмаглу шию, по якій вряди-годи ковзав горловий клубок. Знову входила в запаморочливий ритм танцю, на цей раз руки партнера аж пропікали їй шкіру, він щільніше притис її до себе. Єва подалася, відчуваючи його рухи й передаючи йому