Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

По лівий бік від розташування роти (і телєгінської батареї), ближче ніж на півверсти, пролягав той самий яр, що прорізував фронт до самого міста. Цілий день яр був під обстрілом, і козачі лави вибігали з нього далеко звідси. Зараз Іван Ілліч, стежачи за особливою тривогою серед бійців Івана Гори, зрозумів, що козаки неодмінно повинні пробратися глибоким яром — атакувати окопи з тилу і батерею з флангу і наробити неприємностей. Так воно і сталося…

З яру, зовсім без укріплень, вимчали вершники, розкинулись, — частина їх стала повертати в тйл Івану Горі, інші мчали на батарею. Телєгін кинувся до гармат. Моряки, сопучи й матюкаючись, витягали гармату з котлована на горбок, колеса її грузли в піску.

— Козаки! — якнайспокійніше сказав Телєгін. — Навались! — І вхопився за колесо так, що затріщала спина. — Швидко, картеч!

Уже чути було козачий дикий вереск, наче з них живцем дерли шкіру. Гагін ліг під лафет і зрушив його на плечах: «Давай дружно!» Гармату висмикнули з піску, і вона вже стояла на горбку, криво завалившись, опустивши дуло. Гагін узяв у великі руки снаряд і, ніби не поспішаючи, увігнав його в гармату. Вершників з тридцять, нагнувшись до грив, крутячи шаблями, скакало на батарею. Коли назустріч їм вилетіло довге полум’я і завищала картеч, — кілька коней стало дибки, решта повернули назад, але десяток вершників, не мігши стримати коней, вилетіло на горбок.

Отут і розпорядилась накипіла злість. Голий по пояс Латугін, хрипко гукнувши, перший кинувся з кривим кинджалом-бебутом і вгородив його під оздоблений пояс у чорний козачий бешмет… Задуйвітер опинився під конем, з досадою розпоров йому черево і, не встиг вершник звалитися на землю, вдарив і його бебутом. Гагін, ухилившись від удару шаблею, зчепився із здорованем хорунжим, — новгородець з донцем, — стягнур його з коня, звалив на землю і закляк на ньому. Інші з команди, стоячи за прикриттям гармати, стріляли з карабінів. Телєгін уповільнено-спокійно, як завжди у нього бувало в таких пригодах (переживання починались потім уже, заднім числом), натискав гашетку револьвера, закритого на запобіжник. Сутичка була коротка, четверо козаків залишились лежати на горбку, двоє, без коней, побігли були і впали під пострілами.

Остання атака відхлинула так само, як і перші того ж дня. Не вдалося прорвати червоний фронт, — лише в одному, найдошкульнішому місці цепи пластунів глибоко вклинились між двома червоними дивізіями. Вечоріло. Розжарились жерла гармат, потомилися коні, отупіла злість у кінноти, і піхоту все трудніше стало піднімати з-за прикриття. Бій закінчився, затихали постріли на спорожнілій рівнині, де лише повзали санітари, підбираючи ранених.

На батареї і в окопи потягнулись бочки з водою і вози з хлібом та кавунами, — по дорозі назад вони брали ранених. Втрати в усіх частинах Десятої армії були жахливі. Але страшніше за втрати було те, що за цей день довелося витратити всі резерви, — місто нічого вже більше дати не могло.

В класний вагон, що стояв позаду станції Воропоново, повернувся командарм. Він повільно зліз з коня, тут до нього підійшов начальник артилерій армії — той рослий, рум’яний бородатий чоловік, що приїжджав розмовляти з інтелігенцією на телєгінську батарею, і збудоражений, схожий на студента, що повернувся з барикад, начальник бронепоїздів Аляб’єв. Командарм глянув на них, і обидва товариші відповіли йому на погляд усмішками: вони раді були, що він повертався з передових ліній, де командармові довелося кілька разів за цей день брати участь у штикових атаках. Бекеша його була прострелена, ложе карабіна, що висів на плечі, розтрощене.

Командарм пішов у салон-вагон і там попросив води. Він випив кілька кухлів і попросив цигарку. Закурив, — сухі очі його затуманились, бін поклав цигарку на край стола, присунув до себе аркуші зведень і нахилився над ними. «Так… Втрати тяжкі, надмірно тяжкі, і вогнеприпасів на завтра залишалось мало, дуже мало». Він розгорнув карту, і всі троє схилилися над нею. Командарм повільно повів недогризком олівця ліцію;— вона лише де- не-де зламалася за цей день, але незначно, а під Сарептою далеко навіть загнулась до білих; але на тій дільниці, де вчора сталася неприємність з селянськими полками, лінія фронту круто завертала до Царицина. Все повільніше рухався олівець командарма. «Ану, — сказав він, — перевіримо ще…» Зведення були точні. Олівець спинився за сім верст від Царицина, якраз по річищу яру, і так само круто повернув назад, на захід. Виходив клин. Командарм кинув олівець на карту і тилом долоні вдарив по цьому клину:

— Це все вирішує.

Начальник артилерії, насупившись у бороду і відвівши очі, сказав уперто:

— Беруся згризти цей клин, підкинь за ніч снарядів.

Начальник бронепоїздів сказав:

— Настрій у частинах бойовий: підживляться, посплять годину-другу, витримаємо.

— Витримати мало, — відповів командарм, — треба розбити, а лінія фронту для цього несприятлива. Скажи, паровоз причеплений? Гаразд, я їду… — Він сидів ще з хвилину, скутий втомою, підвівся і обняв за плечі товаришів:

— Ну, щасти вам…

Начальник артилерії і начальник бронепоїздів повернулися на спостережний пункт, на самотню залізничну водокачку, яку цілий день посилено обстрілювали з землі й повітря. Піднявшись нагору, де містилися телефони, вони знайшли принесену їм вечерю: дві скибки черствого хліба і на двох половину недостиглого кавуна. Начальник артилерії був людина повнокровна й життєрадісна, і така мізерна пайка його засмутила.

— Поганий кавун, — говорив він, стоячи коло отвору, проламаного в цегляній стіні,-якщо кавуна ріжуть ножиком, то це вже не кавун, — кавун треба розколювати кулаком. — Випльовуючи кісточки, мружачись, він поглядав на рівнину, видну, як на долоні, під сонцем на заході. — Гарячих галушок миску, оце було б добре. А як ти думаєш, Василю, ніби схоже на те, що вночі буде наказ — відступити…

— Тобто як відступити? Віддати навкружну залізницю? Та ти при своєму розумі?

— А ти був при своєму розумі, коли допустив прорив, — чого гав ловили твої броньові летючки?

Начальник артилерії, розмовляючи, вряди-годи підносив до очей два розчепірені пальці або виймав з кишені сірникову коробку і, тримаючи її в простягненій руці, визначав кути й дистанції з