Амстердам - Ієн Макьюен
Вони вийшли у провулок до пабу, якого Вернон не знав,— подертий червоний плюш і тьмяне від цигаркового диму повітря,— і знайшли кабінку за величезним гральним автоматом. За джином з тоніком Френк зізнався начальнику в своєму тихому обуренні з приводу того, як усе повернулося. Учорашнє голосування було маніпуляцією з боку завжди підозріливих членів редакції, чиї свари і чвари тягнуться вже роками, і він, Френк, вирішив не лити воду на їхній млин, не лишився на нараду, пояснивши це завалом роботи. Є й інші працівники, сказав він, хто почувається так само, хто хотів би, щоб «Експерт» збільшив свою привабливість, ожив та зробив щось сміливе, як-от оприлюднив матеріали на Гармоні, але мертві руки граматиків тримають усі важелі — передплату і просування. Стара гвардія радше зажене газету в могилу, ніж дозволить їй вийти до тих читачів, кому ще нема тридцятьох. Граматики відмели геть крупніший шрифт, розділ «Стиль життя», додаток про здоров’я, колонку пліток, віртуальну лотерею і колонку психолога, а також нові рубрики — про королівську родину й поп-музику. Тепер вони накинулися на єдиного редактора, який міг би врятувати «Експерта». Молоді співробітники підтримують Вернона, але не мають права голосу. Ніхто не хоче першим піднятися на захист і наразитися на розстріл.
Відчувши раптову легкість у ступнях, Вернон попрямував до бару взяти ще випивки. Вочевидь, час дослухатися до молодих підлеглих, час їх підвищувати. Френк за столом запалив цигарку і чемно розвернув стілець, щоб дим курився вбік, геть з кабінки. Він узяв склянку й повів далі. Звісно, він не бачив світлин, але знає, що поставити їх — цілком правильно. Він підтримує Вернона, ба більше: він хоче бути корисним, тому було б неправильно відкрито оголосити себе прибічником головного редактора. Відтак він вибачився і пішов у буфет, щоб замовити сосиски з пюре, а Вернон уявив орендовану кімнату або квартирку, і там анікого, і немає там дівчини, яка б чекала, коли ж повернеться заступник редактора відділу зарубіжних новин.
Коли Френк знову сів, то поривчасто сказав:
— Я можу тримати вас у курсі. Надавати вам можливість дізнаватися, хто і що казатиме. Я можу з’ясувати, хто вас насправді підтримує. Але я маю видаватися непричетним, нейтральним. Чи є у вас якісь заперечення проти цього?
Вернон не піддався. Він мав надто великий досвід, щоб дозволити собі заангажувати офісного шпигуна, поки не дізнається про нього більше. Отож він перевів розмову на політику Гармоні, й удвох вони приємно згаяли півгодини у згоді, обговорюючи загальне презирство до цієї особи. Але за три дні опісля, коли Вернон почав метушитися, до божевілля наляканий скаженою опозицією, і — ледь-ледь, але завагався,— він наштовхнувся на Дибена у тому самому пабі, у тій самій кабінці, й показав йому фотографії. Ефект був обнадійливий. Френк довго й уважно роздивлявся кожну світлину, не коментуючи, просто похитуючи головою. Потім поклав їх назад у конверт і тихо сказав:
— Неймовірно. Яке лицемірство!
Вони сиділи у замисленому мовчанні, потім Френк додав:
— Ви просто повинні це зробити. Не дозволяйте їм вас зупинити. Це зруйнує його шанси на прем’єра. Це його доконає. Верноне, я справді хочу допомогти.
Підтримка з боку молодих працівників не була настільки явною, як стверджував Френк, однак у ті дні, коли доводилося приборкувати «Експерта», безцінно знати, які аргументи влучають у ціль. Завдяки рандеву за автоматом Вернон довідувався, коли і чому починається розкол в опозиції і коли можна буде дотиснути працівників своїми аргументами. Плануючи і здійснюючи рекламну кампанію, Вернон точно знав, кого з-поміж граматиків ізолювати і використати. Він міг випробовувати свої ідеї на Френку, який і сам запропонував деякі хороші ходи. Скоріше за все, Вернону треба було з кимсь поговорити — з кимсь, хто поділяє його відчуття історичної місії, поділяє його хвилювання й інстинктивно розуміє доленосний характер справи і хто простягне руку допомоги, коли всі інші настільки критичні.
За сприяння генерального директора було створено рекламні тексти й анонси, і наклад почав зростати, серед підлеглих поширювалося приглушене, але невблаганне збудження, і вже не було потреби зустрічатися з Френком. Але Вернон збирався нагородити його за відданість і взяв його на замітку, щоб дати йому посаду Летис — редакторки відділу аналітики. Її нерішучість у випадку з сіамськими близнюками коштувала їй переходу на випробувальний термін. Шаховий додаток був її смертним вироком.
Зараз, у четвер уранці, в останній день перед публікацією, Вернон разом з помічником піднявся на четвертий поверх у допотопному ліфті, який, здавалося, дрижаки хапав. Вернон почувався, наче повернувся до днів свого студентського акторства — до генеральної репетиції: липкі долоні, бурчання в кишках і пронос. Ранкова планерка вже скінчилася, усі старші співробітники редакції, усі провідні журналісти й чимало ще хто вже побачили світлини. Перше число пішло до друку о чверть на шосту, але тільки о пів на десяту, в останньому випуску, образ Гармоні, його дамська сукня, його проникливий погляд стануть жорстоким розмитим відбитком на сталевих роликах нового Кройдонського заводу. Ідея полягала в тому, щоб не дати конкурентам передрукувати інформацію у своїх пізніших випусках і поширити спойлери[28]. На одинадцяту вийдуть на маршрут вантажівки, які розводять газети. Тоді буде запізно все перегравати.
— Ви бачили друк,— мовив Вернон.
— Чисте блаженство.
Сьогодні всі газети, одно- й багатосторінкові, змушені писати на ту саму тему. У всіх заголовках, у всіх розслідування видно було неохоту і заздрість. «Індепендент» утомлено описав закони про конфіденційність у десятьох різних країнах. «Телеграф» пишномовно теоретизував у психологічному дусі про переодягання, а «Ґардіян» надав цілий розворот, де помістив фотографію Джона Едгара Гувера[29] в сукні
