Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

- Здоров! - сказала Наталка, а пес зробив спробу обнюхати Марію крізь штахетини паркану, при цьому сильно матиляючи хвостом. - Бачила, що твій у хату вікном лазить.

- Треба ж цих паразитів якось учить, - трохи захолодно мовила Марія.

- Ну да, - сказала куца Наталка, - їм тільки дай волю - це таке стерво! А шо, правду кажуть, що ти з ним розійшлась.

- Хто каже?

- Ну хто? Свекруха твоя. Каже, що ти й двері забила двома цвяхами і шо все добро розділила і шо не годуєш уже його.

- Може, й правда, - сказала Марія, - а може, брехня. Стара до нас не заходить, то вона не може того знать.

- А ти і з нею посварена? - з інтересом спитала куца Наталка, аж подаючись до приятельки.

Марія промовчала. Увіч не мала настрою вступати в балачки.

- Думаєш, він справиться? - з сумнівом спитала куца Наталка, а її пес зробив спробу відчинити хвіртку лапою, щоб зайти до Марії, що йому, ясна річ, не вдалося, бо та хвіртку тримала.

- Горбатого могила справить, - сказала Смердиха-молодша.

- Да, трудно з цими паразітами. То це ви і в суд подаватимете на розвод?

- І це свекруха сказала? - неприязно зирнула Марія.

- Нє, цього не казала. Це я вже від себе питаю.

- Ми з ним полюбовно розійшлися.

- Полюбовно? - округлила очі куца Наталка. - Це значить, що у вас як ото сварка. Ну, конешно, паразітів тра учить.

- Ми з ним розійшлися назовсім, - трохи сердито відказала Марія.

- Да, інтересно, - мовила куца Наталка, вела вона розпит обережненько, бо увіч бачила непривітність товаришки. - По судах кому воно приятно тягаться. Тоже придумали: не хочеш разом жить, то тягни в суд.

- А я не хочу ні перед ким вивертати своєї білизни.

- І це правильно, - сказала Наталка - А шо, ти і з сестрою посварена?

- З чого ти взяла? - здивувалася й трохи вразилася Марія.

- Аз тою, що вона про тебе у мене розпитувала. Ну, про цей твій розвод… А чого мене? Могла б і до тебе прийти.

Ця новина Марію раптом схвилювала добре знала, що сестрі її біди - як маслом по серці, що вони з Йонтою залюбки перебиратимуть її кісточки, що, зрештою, може, сестра до неї й прийде, щоб розпитатись, а може, й не прийде, бо так повелося, що Валька з Йонтою ніколи в її двір і ногою не ступали, хоч не раз до себе їх запрошували - ніби підкреслювали, що вони між собою не рівня, що роблять їй милість, запрошуючи, - гнів уже клекотів у Марії, і вона хотіла відшити куцу Наталку - не до балачок їй було.

- Ну, я пішла, бо в мене нічо не зварено, - сказала й покинула Наталку з її вельми розчарованим псом, бо йому так і не вдалося сьогодні з насолодою обнюхати Смердихи-молодшої. Він аж заскавчав легенько, але міцна Наталчина рука повела його, куди не хотів, і він, опираючись і рвучись із ланцюга, рушив у подальші мандри, навіть не запримітивши, що ту розмочу біля хвіртки слухала, схована за рогом хати, Смердиха-старша, якій, однак, підслухи дали зовсім мало поживи, тож вона зайшла у невістчин дворик, щоб розпитати про сина, який потеліпався в бур’яни, зокрема, її страшенно цікавило, де взяв її син гроші, адже місцеві сороки вже встигли їй донести, що компанія в бур’янах уже п’є, прогнавши тільки Партизана, що марух із п’яницями нема і що «ставить» ніхто інший, як Смерд-молодший, а решта, навіть Торя, який виграв сьогодні у карти, п’ють надурнячка. Таке марнотратство синове тяжко вражало Смердиху-старшу; вона навіть подумала, чи не вкрав її синуля ті гроші в своєї жінки - оце й була причина, чому Смердиха-старша підслуховувала і чому так швидко забула про недавню з невіткою сварку - ось і стовбичила в невістчиному дворику, сподіваючись, що та з’явиться, в чому й не помилилась.

- Вийшла в мене сіль, - сказала свекруха, коли Марія ступила у двір. - Чи не позичила б? Неохота з-за одної солі до магазину пертися.

Марія блимнула на свекруху, але так уже в них повелося: коли першою заговорювала старша, то молодша цей знак миру безвідмовно приймала. Пішла й винесла старій скляничку солі, що й стало знаком їхнього миру.

- Не знаєш, чого Юрка поліз ото в бур’яни? - спитала солоденько.

- Мене це не інтерисує, - коротко відказала Марія.

- А не знаєш, що вони там п’ють? - тим-таки голоском спитала свекруха.

- Він весь час п’є, - мовила Марія. - Мені вже до нього діла нема.

- А не знаєш, що вони п’ють на його гроші?

- Ви звідки знаєте? - не втримала байдужого тону Марія.

- Ну, в нас на вулиці таке сховать трудно, - ухильно відказала свекруха.

- З марухами п’ють? - холодно спитала Марія.

- Нє, ті ще не приходили.

- Ну, то хай п’ють, мені яке до того діло.

- Воно то так, - сказала свекруха. - А де Юрка взяв гроші?

- Десь узяв, -