Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

Кінцеві слова Ліпшицевої промови були такі ефектовні, що слухачі - зовсім незвичайне на "чистці" явище - навіть оплесками їх укрили.

Кутько не плескав, а сидів, як на голках, приголомшений тим, що в цій промові почув: такої прямої брехні, та ще й при свідках, йому ще не доводилось чути... хоч тепер і всі брехали... І він (Кутько б то), що мав допомагати партії в її "чистці", мовчав, як води в рот набрав!...

А тим часом Ліпшиць, скінчивши свою біографію, зійшов зі сцени, і, побачивши незайняте біля Кутька місце, сів. Спитавсь удавано-спокійно:

- Не знаєш, котра година?

Зблизька було помітно, в якій напрузі він був, чого коштувала йому щойно закінчена промова: в нього навіть руки трусились.

А "чистка" ж іще тільки починалась. Його ще мали обговорювати, як це було й з іншими. Але тут виявилася й особливість його "чистки" - "чистки" начальника. Через те, що керівник установи відповідає не тільки за себе, а й за "довірених" йому службовців, 'Промовці "взяли в роботу" не так самого Ліпшиця, як підвладних йому безпартійних. Інакше сказати, тут

61

виявилась передчасною радість декотрих безпартійни-. з приводу того, що вони безпартійні, що їх начебто як гостей, партія ласкаво запрошувала допомагати їй викривати "ворогів" у її лавах, і що вони хотіли зр0. бити з "чистки" для себе трохи чи не театральну розвагу.^ Відзначаючи в Ліпшиця революційні заслуги й пильність, що виявилась хоч би в подачі "заяви" на мерзенного націоналіста Пічкуренка, промовці заразол картали його за допущення в інститут справжніх "ворогів народу". І от одно безпартійне прізвище стьобнуло в повітрі, як ганебний посвист батога над тілог караного, друге, а третім з черги ... назвали викладач" української мови Кутька.

Але цим разом Кутько, почувши своє прізвище ворожім потріпуванні, не відчув якогось особливого переляку: він якось одерев'янів, збайдужів. Слухаюча промовця, якогось незнайомого йому студента з факультету кольорової металюргії, він страшно виразно чув його слова, навіть плямкання губами - як йому бракувало слова.

- "Як він чудно плямкає, - подумав, - наче жує щось ..." т

Студент цей говорив з місця (з залі) і стояв недалеко від того, кого називав "ворогом народу", - від Кутька. Намагався тільки не дивитись на нього, задирав голову, дивлячись понад головами перших рядів Обвинувачував Кутька в "протягуванні" ідеалізму й українського націоналізму заразом.

_ Кутько хотів згадати, що це за студент, і ніяк не міг згадати. Не міг згадати прізвища, хоч обличчя це - противне! ненавидне! - бачив не раз у коридорі Це його починало нервувати. - "А! - майже скрик-62

нув у ДУМЦІ, згадавши, - "це ж Гуляєв, що при перевірянні в інституті елементарної грамотности зробив шістдесят помилок у проказі на 150 слів."

Тепер Кутькові стало страшно: зрозумів, що студент не з свого почину виступав, а з доручення. Оглянувся розгублено й побачив, як обличчя знайомих студентів від нього відвертались. А промовець уже згадував його "ворожу вилазку" на "передчисткових" зборах. Далі навів знайдений у записках його курсу вислів з народної казки "Був собі дід та баба", як злочинне "протягання" куркульського фолькльору. Після цього студента у страшній, аж моторошній тиші величезної залі, повної людей, виступив другий і став закидати йому те, що він у викладанні мови не додержувався "діялектичного матеріялізму". Цього студента Кутько знав краще: він зробив тільки сорок помилок у тому ж проказі.

На "дні" в Кутька, що заворушилось знову, виринула думка про деяку невідповідність між філософією (ідеалізм!), що про неї ці студенти правили, і отими шістдесятьма та сорокма помилками в проказі.

І заразом аж тепер усвідомив сердешний чоловік свою загибіль.

Те, що сталося на "чисткових" зборах, вкинуло бідолашного Кутька в якесь гойдливе (в голові шуміло) запаморочення, у туман, рівний небуттю. Безлад у голові був такий, що він, мабуть, не згадав би й свого

63

ймення, якби хто раптом запитав ... Або, може ... (так, так, так, - смикало в висках) замість свого назвав би одно з радянських - "Владлен" (Владімір Ленін), "Воймар" ("Войовничий марксист"), "Кім" ("Комуністичний Інтернаціонал молоді") чи навіть "Трактор", бож трактор саме був у найбільшій пошані в країні будованого соціялізму.

Так, так, так - стукало в висках, хитало, гойдало його голову, немов то була не голова, а дзвін, і величезне важке серце, розгойдуючись, било у виски. А від голови хиталося й усе тіло. Коли виходив після зборів з інституту, сходив сходами, ноги йому так підгиналися, що він, бачилося, від найменшого поштовху або й без нічого впаде ... Та ще й ухопитися ні за віщо, і ніхто не піддержить, бо той густий натовп студентів, що йшов поряд із ним, сахався тепер його, як прокаженого, ніхто йому навіть у вічі не дивився.

- "Можуть заарештувати ..." - ,,А за віщо?" - "Заарешту-ують! ..." - "А за віщо? Я син трудового народу... вийшов із селянства, що разом з робітництвом завоювало собі революційні права .." Зуби йому дрібно цокотіли, коли він пошепки проказував ці слова, опинившись на вулиці.

Щоб віддалити страшну мить арешту, не пішов додому, а взяв блукати містом, хотів загубитись у темряві, серед чужих, незнайомих людей. Він мусить загубитись, бо він... оповіщений поза законом злочинець! Але й тепер йому здавалось, що кожна зустрічна людина його знає і трохи чи не пальцем показує:

- "Оце ось він, той, що "протягає" ідеалізм у викладанні мови, що не дає діялектики у визначенні ре-

64

чення, що навів як приклад куркульські слова "Був собі дід та баба ..."

І його лякало світло ліхтарів, що перехрещувало вулиці, що весело освітлювало ворушкі, як мурашник, юрби гуляючої публіки. Він кидався від того світла у чорні затінки від будівель ...

А та публіка - головні жителі "чистого центру"