Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

кликав "Русь", а сам хотів бути на місці руського царя .. . і це сталося з останнім проповідником добра - Леніним ... Та й сучасна влада хіба не так діє? Скрізь і всюди пишуть про демократизм, а тим часом скрізь керують деспотично, призначають, а не вибирають навіть пар-

72

тійних секретарів. Абож фальшують народню волю. Треба, наприклад, випустити чергову державну позику, - так пишуть, що це вони роблять на вимогу шахтарів якоїсь шахти або робітників заводу... І навпаки, яка жалюгідна була українська влада 1918 року, що казала народові так, як думала. Думала, що грабіжництво доганна справа, - і це казала в своїх закликах, спиняючи розрухи ...

Отже хай живе роздвій! Хай живе всесвітня брехня! Треба щоб мистці створили апотеозу роздвоєння й

брехні!...

Тут він побачив велику дивовижу - наче велику сцену, а на тій оцені картину "Апотеоза брехні". Брехня була втілена в образі вродливої жінки-ударниці - не ударниці, літунки - не літунки, бо в червоній "революційній хустині" ... І та жінка сиділа ніби на якомусь троні, як цариця. Тільки брови в неї були намальовані, губи начервонені, волосся побілене воднем-

пероксидом.

- "Чому в образі жінки? - подумав Кутько. - Чи тому, що слово "брехня" жіночого роду чи, може, тому, що жінка частіш як чоловік, буває роздвоєна: улеслива на словах і гадюка в серці, вірна ввічі й зрадлива -поза очі? От і ця, - подумав про жінку на сцені, - у червоній хустині, а брови намальовані. .. живе

втілення роздвою . .."

- А ти хіба не роздвоєний? - гукнула раптом жінка, гнівно блиснувши очима ... - Подивись лишень

на себе!...

І Кутько відчув, що він справді, уже фізично, роздвоюється ... чудно якось розколюється, як кавук, крихко розпадається на дві половинки. Розколина про-

73

йшла через тім'я, між бровами, вздовж носа, так, щ0 одна ніздря там, а друга там...

Так у "півкімнаті" замість одного стало двоє чоловіків. У кожного з них по одній половині обличчя, по одній руці, по одній нозі. Ліва "пі-влюдина" сіла на єдиному стільці, що -був у "півкімнаті", а права - на валізі.

Потім вони розбалакались.

- Виходить, - обізвалась ліва "півлюдина", - що може бути не тільки "людина" та "надлюдина", а й "півлюдина" ...

- Еге, - згодилась права "півлюдина". - Я права, а ти ліва.. .

- Ти, безперечно, у всьому помиляєшся, - сказала ліва "півлюдина". - Зокрема ти помиляєшся, гудячи теперішній політичний лад і згадуючи з любов'ю жалюгідні спроби створити українську владу на Україні наддніпрянській і наддністрянській ...

- Я не можу схвалювати найжорстокіший деспотизм, хоч він і личкується лівими демократичними фразами, - мовила права Кутькова половина.

- Це демократизм найдемократичніший у світі, бо його очолює найлівіша партія - комуністична., - сказала ліва "півлюдина". - 98% людности має право голосу... і взагалі права ... Тобі краще старе, ніж нове, якому належить майбутнє ...

- Ні, - відповіла права "півлюдина". - Якщо я гуджу нову деспотію, то це не означає, що я виправдую стару, царську ... Я за ту демократію, що її вимріяли найкращі люди всього світу - з волею слова, думки, сумління.

- Аби техніка розвивалась, - забелькотіла якось 74

уже невпевнено ліва "половина". - А сумління, - на бісячого батька воно здалося?!...

- У майбутньому будуть трактори скрізь ... - сказав хтось третій: - трактори на руках, трактори на ногах, а на голові макітра ... трах, трах ...

Кутько прокинувся, обливаючись холодним потом: у двері щось стукало.

- Громадянине Кутьков! - почув він, остаточно прочумавшись, солоденький голос двірника Раївсько-го. - Громадянине Кутьков! Тут міліція ... Відчиніть...

- Аж оце воно! - подумав уголос, холонучи всім тілом. - Ну, тепер кінець ...

Голова пішла обертом, загойдалася на хвилях, як то буває на початку хвороби. А потім його пойняла байдужість. Машинально налапав на стільці штани й став надівати. Але ноги тремтіли, холоші скручувались у джути. Устиг натягти тільки одну, а далі мусив на владний голос із-за дверей іти відчиняти.

Повернув ключа. З освітленого коридору увійшов

гурт людей.

Раївський послужливо перед військовими увімкнув світло, і те світло освітило нещасного чоловіка в дуже непоказному вигляді: у самім біллі і з холошею на одній нозі.

З тих, що увійшли з Раївським, двоє були безмовні в уніформі військ ДГІУ червоноармійці, вони були з рушницями і зразу поставали біля дверей, як на варті. Третій був молодий, стрункий у постаті жид, одягнений теж по-військовому, з перетягненим офіцерською портупеєю станом; його молодість грала на щоках рум'янцем цегляного кольору ... Цей, увійшовши, мовчки подав Кутькові ордер на трус і зразу ж заходився тру-

75

сити - переглядати книжки на столі. Робив це спокійно, мирно.

Але це "мирне" перегортання книжок так подіяло на Кутька, що він уперше в житті відчув гостро-солодку жагу вбивства . . . Убити оцього цеглянощокого .., а тоді хай буде, що буде! Убити за те, що він удерся до нього серед ночі, що потоптав його людську гідність . . .

Та незабаром це почуття спало, він наче зів'яв, похилився на бильце ліжка, не знаючи, чи йому натягати далі штани чи ... так гинути ... А потім узяв таки одягатись.

Раївський послужливо подав йому верхню сорочку, піджак . . .

- "Так послужливо домагають кати підійти людині до шибениці... догоджають жертві, щоб вона "не ґедзкалась", не робила їм зайвої мороки ..." - подумав Кутько.

А потім того йому зробилось холодно, він став усім тілом тіпатись.

Десь за диктовою стіною пробив годинник: раз, два, три, чотири ... з протяглим мелодійним видзвоном останнього удару.