Війни художників - Станіслав Стеценко

4. Імперський міністр закордонних справ фон Ріббентроп готовий прибути в Москву з короткостроковим візитом, щоб від імені фюрера викласти його погляди панові Сталіну. Тільки таке безпосереднє обговорення може, на думку пана фон Ріббентропа, забезпечити планомірне подальше поліпшення німецько-російських стосунків.

18 червня 1940 року, 10 год. 15 хв.

Берлін

Гущенко голився у своєму номері, коли раптом побачив у дзеркалі, що за спиною у нього прочинилися двері і з’явилася Лені — баронеса фон Зігфрід.

— Оце сюрприз! — сказав Гущенко, повертаючись до неї. — Кого я точно не очікував зараз побачити, так це вас, Лені! Цікаво, як ви відімкнули двері?

— Двері були відчинені, — відповіла вона.

— Дивно, — сказав Гущенко, взяв рушника і витер піну з обличчя. — А я був упевнений, що вони зачинені. Мені навіть здалося, що я чув скрегіт ключа.

Лені не відповіла, вона зачинила двері, швидко окинула поглядом номер. Упевнилася, що сторонніх немає. Розкрила сумочку, яку тримала під пахвою, і вихопила з неї пістолет. Маленький браунінг із глушником на стволі. Гущенко здригнувся, він не чекав якихось картинних вигуків із фільмів про шпигунів на кшталт: «Все кінчено! Тепер вам доведеться загинути!» Він знав, що в житті попереджень і гучних слів не говорять, а відразу стріляють. І тому зреагував абсолютно інстинктивно — пошпурив у Лені мисочку з піною, котру тримав у руках. Мисочка полетіла, обертаючись та розкидаючи піну й поцілила в стіну поряд з головою баронеси. Відрикошетила і вдарила її в скроню, якраз, коли Лені натиснула на курок.

— Зупиніться! — тільки й устиг крикнути Гущенко, присідаючи.

Майже беззвучний постріл! Завдяки тому, що рука Лені здригнулася, куля вцілила у вазу на столі, і та розлетілася на друзки. А вже наступної миті здоровенний тип, який з’явився у неї за спиною, завадив новому пострілу і вправно викрутив баронесі руку. Вона зойкнула. Обличчя перекосив розпач. Впилася зубами в руку здорованю, той застогнав і випустив пістолет. Баронеса з неочікуваною для неї спритністю пірнула здорованю під руки і першою схопила браунінг. Але у дверях виріс ще один здоровань і вихопив у неї браунінг до того, як Лені встигла вистрелити вдруге.

Та в баронесу, здавалося, вселився сам диявол! Вона впала на коліна і вчепилася щойно прибулому в ноги і таки звалила його на підлогу. Нарешті ошелешений здоровило, який відчув на собі фізичні можливості помічниці Клейста, вдарив її ребром долоні по шиї. Лені впала на підлогу й заридала. Гущенко лише вражено кліпав очима:

— Що тут, чорт забирай, відбувається?

— Ось і все! — сказав Клейст, який третім з’явився у дверях. — Ось і все, люба баронесо! На жаль, вам доведеться відправитися в гестапо. Вітаю вас, гер Гущенко. Ви в сорочці народилися.

Лені, на яку вже одягли кайданки, раптом брутально вилаялася й плюнула у Клейста. Її швидко вивели двоє здорованів. Гущенко знесилений опустився в крісло, навпроти нього сів Клейст. Він намагався хустинкою стерти з плеча слину своєї секретарки.

— Донерветер, це буде непросто вичистити.

— Дідько! Що відбувається, гер Клейст? — ще раз запитав Гущенко. Він нервово стискав і розтискав кулаки. Пальці помітно тремтіли.

— Не хвилюйтеся, гер Гущенко, Лені всього лиш нещодавно почала працювати на ворогів Німеччини. Ми припускаємо, на англійську розвідку. І вас їй наказано було вбити, — він поглянув на те, що залишилося від вази, розбитої кулею. — Ви тут обережно, можна поранитися об скалки.

— Скалки? Англійська розвідка? Я не вірю. Навіщо англійській розвідці вбивати в Німеччині художника з Росії?

— Ваша справа. Можете вірити чи не вірити. Як на мене, це ще раз доводить, що ви не тільки художник, — Гущенко заперечливо хитнув головою. Додав: — Утім, це вже не має значення. Гестапо вирахувало, що вона працює проти Німеччини випадково. Загалом усі німці, які бувають у розважальних закладах на кшталт «Трьох слонів», автоматично потрапляють на замітку гестапо. Лені занапастили азартні розваги. Вона просто смітила грішми, що їй не належали. Гроші вона брала в Імперському міністерстві на проведення міжнародних заходів і спускала їх у рулетку. А повертала борги грошима, які брала у помічника американського посла, кадрового англійського розвідника. Звісно, брала гроші за відповідну інформацію з міністерства. Словом, американська й англійська розвідки знали про наші дії раніше, ніж наші союзники в Римі й Москві. За вашу смерть була обіцяна величезна сума, яка конче потрібна була баронесі, аби покрити чергову нестачу.

— Але які резони англійській розвідці відправити мене на той світ, — розвів руками Гущенко.

— Можливо, ви насолили їм раніше, а можливо, це провокація, аби посіяти розлад між Москвою й Берліном. Нам це невідомо. Лені знаходилася під наглядом, і це врятувало вам життя. — Клейст знову заходився терти пляму на піджаку. — От чорт, у цієї жінки якась специфічна слина, зовсім не вичищається, можливо, навіть отруйна? — стурбовано сказав Клейст.

— І що я маю тепер робити? — запитав Гущенко. Він відразу згадав чоловіка, якого бачив разом з Лені у «Трьох слонах». Можливо, то був помічник американського посла.

Клейст раптом здивовано подивився на Гущенка і гучно розреготався. Це сталося так несподівано, що Гущенко здригнувся.

— Ви в мене запитуєте, що вам робити? Я думав, ви отримуєте директиви в Москві. Наскільки мені відомо, вас патронує хтось нагорі. Можливо, навіть хтось із найближчого оточення фюрера. І це означає, що в рейху ви можете почувати себе у цілковитій безпеці.

Гущенко втупився в Клейста:

— А чим я зобов’язаній вашій появі тут?

— Я, на жаль, був залучений до арешту своєї колишньої секретарки. Думаю, що зайве повідомляти, що наша пропозиція про співпрацю залишається в силі. До речі, у вас немає чогось