Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

і всюди сипав той порошок від паразитів. Якось одного разу готував він кров’яну ковбасу і як на гріх мав саме на той час нежить. Ухопив він ту коробку з порошком від паразитів і всипав у фарш. Так щоб ви знали, відтоді в Їндржиховому Градці за кров’яними ковбасками ходили тільки до Лінека, люди просто валом валили до його крамниці, а він був людина розумна, здогадався, що вся справа в тому порошку від паразитів, і почав замовляти цілі ящики того порошку, заздалегідь попросивши фірму, в якої той товар купував, писати на ящиках: «Індійське коріння». Це була його таємниця, і з нею він зійшов у могилу. А найцікавіше було ось що: з тих домів, які купували в нього ковбаски, повтікали геть усі прусаки й блощиці. Відтоді Їндржихів Градець належить до найчистіших міст у всій Чехії.

— Ти вже скінчив? — спитав однорічник Марек. Він, мабуть, хотів також втрутитися в розмову.

— Про це я вже скінчив, — відповів Швейк, — але такий самий випадок стався в Бескидах. Та про нього я вам розповім, аж коли підемо в бій.

Однорічник Марек почав:

— Кухарське мистецтво найкраще можна пізнати під час війни, особливо на фронті. Я дозволю собі зробити невеличке порівняння. У мирні часи ми читали й чули про так звані льодові юшки, тобто про юшки, до яких додають лід. Це улюблена страва в Північній Німеччині, Данії й Швеції. Але ось прийшла війна, і цієї зими в Карпатах солдати мали стільки мерзлої юшки, що вони її навіть і не їли. А тим часом це ж делікатес.

— Мерзлий гуляш іще так-сяк можна їсти, — зауважив фельдфебель Ванек, — але не більше тижня. Через цей гуляш наша дев’ята рота залишила позиції.

— Ще в мирний час, — з незвичайною для нього серйозністю сказав Швейк, — уся військова служба оберталася навколо кухні й навколо всіляких страв. Був у нас у Будейовицях обер-лейтенант Закрейс. Він весь час вештався коло офіцерської кухні, а коли якийсь вояк, бувало, щось устругне, він ставив його струнко й починав: «Якщо, гультяю, це ще раз повториться, я з твоєї пики зроблю ромштекс, розтовчу тебе на картопляне пюре, а потім тебе ж цим нагодую. Полізуть із тебе гусячі тельбухи з рисом, ти будеш схожий на нашпигованого зайця на сковороді. Мусиш виправитись, коли не хочеш, щоб люди думали, що я з тебе зробив фаршировану печеню з капустою».

Дальша лекція і цікава розмова про використання меню у вихованні солдатів перед війною були перервані страшенним галасом нагорі, де кінчився урочистий обід.

Із хаотичної мішанини голосів вирізнявся різкий голос Біглера:

— Солдат повинен іще в мирний час знати, чого вимагає війна, а під час війни не забувати того, чого навчився на учбовому плацу.

Потім почулось сопіння поручника Дуба:

— Прошу констатувати, мене вже втретє ображають.

Нагорі відбувалися великі справи.

Поручника Дуба, який плекав уже відомі інтриганські наміри щодо кадета Біглера й саме тому потяг його до батальйонного командира, офіцери зустріли неймовірним ревом. Єврейська горілка діяла на всіх неперевершено.

Перебиваючи один одного, вони кричали, як скажені, натякаючи на кавалерійське мистецтво поручника Дуба: «Без конюха ні кроку!», «Наполоханий мустанг!», «Чи довго ви, колего, пробули серед ковбоїв на Заході?», «Цирковий наїзник».

Капітан Сагнер швидко налив Дубові чарку клятої горілки, і ображений поручник сів за стіл. Він підсунув старий поламаний стілець до надпоручника Лукаша, який привітав Дуба співчутливими словами:

— Ми вже, друже, все з’їли.

На смутну постать кадета Біглера ніхто не звертав уваги, хоч він, згідно з приписами, офіціально доповів про себе капітанові Сагнеру й іншим офіцерам навколо столу, повторюючи кілька разів підряд:

— Кадет Біглер прибув до штабу батальйону.

Біглер налив собі повну склянку, сів скромно біля вікна і чекав на відповідну хвилину, щоб пустити в повітря фейєрверк деяких відомостей, вичитаних із підручників.

Поручник Дуб, якому жахливий трунок ударив у голову, стукаючи пальцем по столу, ні сіло ні впало звернувся до капітана Сагнера:

— Ми з окружним начальником завжди, бувало, говорили: «Патріотизм, почуття обов’язку, самовдосконалення — це найкраща зброя на війні». Нагадую вам про це саме сьогодні, коли наші війська вже ось-ось перейдуть кордони.

* * *

До цих слів продиктував уже хворий Ярослав Гашек «Пригоди бравого вояка Швейка під час світової війни». 3 січня 1923 року смерть навіки замкнула його уста і не дала скінчити один з найвидатніших і найпопулярніших романів, написаних після першої світової війни.

Примітки

1

Текст для електронної книги взято за виданням 1990 року.

2

Тримай рота на замку і служи (нім.).

3

Придатний! (Нім.)

4

Деякі письменники вживають фразу «гризуть докори сумління». Не вважаю цей вислів точним. Адже й тигр людину жере, а не гризе. (Прим. автора).

5

«Книга запису арештантів» (нім.).

6

Тут гра слів: «Вільна думка» — назва товариства безвірників.

7

Металева кокарда на кашкеті з ініціалами «FJI» (Франц-Йосиф І).

8

Хай живе! Геть сербів! (нім.)

9

Увесь чеський народ — це банда симулянтів! (нім.)

10

Кругом! (нім.)

11

Це справді незвичайний фіговий листок (нім.).

12

Ви симулянт! (нім.)

13

Негайно заарештувати цього жевжика! (нім.)

14

Ви, проклятий собако, підле створіння, нещасна худобино! (нім.)

15

Вільно! (нім.)

16

Розійтись! (нім.)

17

Бравий вояк (нім.).

18

Йоганне, ідіть-но сюди! (нім.)

19

Боже, покарай Англію (нім.).

20

Об’єднаними силами (лат.).

21

За бога, за цісаря і батьківщину! (нім.)

22

Хай вас бог береже (нім.).

23

Ідіот (нім.).

24

Грім побий! (нім.)

25

Він думає, що хтось повірить, ніби він справді ідіот… (нім.)

26

Хай вам чорт! (нім.)

27

Вогонь! (нім.)

28

Суворо стерегти, стежити (нім.).

29

Ідіть з миром, відправу закінчено (лат.).

30

Шпангле (спотв. нім.) — кайдани. Праву руку арештанта приковували коротким ланцюгом до лівої ноги.

31

У колишній австрійській армії солдат з освітою, що йшов добровільно на військову службу з тим, щоб після однорічного навчання дістати якийсь нижчий офіцерський чин. Під час війни таких солдатів мобілізували на загальних підставах.