Саботаж - Артуро Перес-Реверте

5800 гвинтівок і півмільйона патронів, а також зафрахтував два риболовецькі баркаси для допоміжного баскського флоту. Звісно, це було дещо серйозніше за колекціонування олов’яних солдатиків. Франкістські спецслужби мали всі підстави бажати його викрадення чи вбивства. Саме таких пріоритетів дотримувався Лоренсо Фалько, виконуючи доручене йому завдання.

Вони зупинилися під яскраво освітленим великим навісом біля входу до казино, чекаючи, поки помічник швейцара піджене їм машину. Звідти було добре видно, як один з автомобілів Солоґастуа, елегантний «Лінкольн Зефір», виїжджає зі стоянки, а другий – значно скромніший «форд» із запаленими фарами й увімкненим двигуном – чекає на еспланаді. Подружжя вмостилося на задньому сидінні «лінкольна», а одягнений у смокінг охоронець допоміг їм зачинитися і попрямував до «форда». Захрустів гравій, і два автомобілі майже одночасно рушили з місця. Тієї ж миті до дверей під’їхав «Пежо 301», спеціально обраний для цієї операції через просторий салон і потужний двигун. Малена рішуче влаштувалася на водійському сидінні. Фалько роздав чайові, усівся поряд і зачинив дверцята.

– Готова? – спитав він.

Жінка поклала одну руку на кермо й увімкнула першу передачу. Ліхтар, що висів під навісом, бив у вікно, і Фалько помітив, що Малена для зручності скинула туфлі й задерла довгу вечірню сукню до стегон.

– Цілком і повністю, – відповіла вона.

Якусь мить він роздивлявся її ноги, після чого весело кивнув.

– Тоді вперед. На полювання.

Машина рушила з місця, і він встиг розгледіти напружену посмішку Малени, перш ніж казино залишилося позаду. Вони їхали за сигнальними вогнями «форда», що супроводжував «лінкольн», освітлюючи його фарами на перехрестях. Трохи згодом піднялися безлюдними затемненими вулицями, проминули сторожову вежу та площу Клеменсо й спустилися до прибережної дороги, що вела до міста Сен-Жан-де-Люз.

– Чудово, – відмітив Фалько. – Та сама програма.

– Так. – Профіль Малени вимальовувався в тіні щоразу, як світло фар падало на якийсь мур. – Ми, баски, не любимо змінювати рутину.

– Хоча рутина вбиває.

– Так, – захихотіла вона. – Скидається на те.

Фалько зауважив, що її голос був спокійним. Вона виявилася впевненою, досвідченою водійкою – трималася на ідеальній відстані, аби не загубити об’єкт із поля зору і водночас не викликати підозр. Вони вже виїхали з селища на пряме шосе, оточене обабіч сосновим лісом. Праворуч простиралося море, посріблене місячним сяйвом.

– Залишилося два кілометри, – оголосила Малена.

Фалько відчинив шухлядку на приладовій панелі, дістав важкий пакунок, розгорнув його й торкнувся холодної сталі дев’ятиміліметрового браунінга FN і видовженого циліндра глушника «Хайсфельдт». Поклавши зброю на коліна, він навпомацки витягнув обойму, перевірив, що вона повна, дослав патрон у набійник, поставив пістолет на запобіжник і пригвинтив глушник.

– Зараз ми звернемо праворуч і виїдемо на міст Ґаракойцу, – сказала жінка.

Цього разу в її голосі вчувалася напруга. Вона трохи відпустила педаль газу, і «пежо» уповільнив хід. Попереду, метрів за сто, зупинилися два автомобілі.

– Прикордонний пост, – мовив Фалько, тримаючи зброю на колінах. – Гальмуй повільно.

Вони під’їхали до машин і розмістилися прямісінько за ними. У світлі фар виднівся кам’яний міст і шлагбаум із написом «Жандармерія» у біло-синьо-червоному колі. З обох боків до «лінкольна» підійшли двоє жандармів у темній формі – високий і низенький. Останній нахилився до віконця водія. На передніх сидіннях «форда» чітко вирізнялися силуети охоронців.

– Не глуши двигун, – наказав Фалько.

Він відчинив дверцята й виліз назовні, сховавши пістолет в опущеній долоні. Зробив три глибокі вдихи й великим пальцем обережно зсунув убік важіль запобіжника. Неквапливо пройшов між автомобілями до узбіччя, тримаючи в полі зору водія «форда» і чоловіка на сусідньому сидінні й водночас стежачи за жандармами краєчком ока. Наблизившись до машини, він легенько постукав по склу кісточками пальців лівої руки. На губах грала щира усмішка чоловіка, який хоче щось спитати. Водій опустив скло, і Фалько вистрелив йому в обличчя.

Хоча браунінг мав слабку віддачу, він підскочив у долоні, немов змія, яка щойно вжалила. Ось чому довелося вдруге навести його, аби прицілитись у другого охоронця – здорованя з приплюснутим носом, котрий був у казино. Той відчайдушно звивався, силкуючись звільнитися з-під трупа напарника, що навалився йому на плече, шукаючи щось у кишені смокінга – очевидно, пістолет.

– Ні! – почувся благальний крик. – Ні!

Миготіння фар дозволило розгледіти широко розплющені очі, що зі страхом дивилися на металевий циліндр глушника. Браунінг знову підскочив, і на комірі сорочки з’явився отвір розміром із монету. Охоронець ще ворушився, намагаючись відчинити дверцята. Йому це майже вдалося, але Фалько натиснув на спусковий гачок, і обм’якле тіло наполовину виповзло з машини.

Він позирнув на «лінкольн», зазначивши, що ситуація дещо змінилася. Ліві передні дверцята були відчинені, і низенький жандарм витягав з автомобіля труп водія. Напарник тримав у руках ліхтар і пістолет, цілячись у Тасіо Солоґастуа та його дружину, які зіщулилися на задньому сидінні і з жахом спостерігали за цією сценою. Фалько рушив туди, відчинив двері й приставив ствол із глушником до голови баскського мільйонера.

– Виходьте… Самі. Вона залишиться.

Завдяки ліхтарю високого жандарма все було чудово видно: перекошене обличчя фінансиста, налякані очі жінки. Аж раптом вона заверещала. Гучний пронизливий крик затремтів у повітрі. Не відводячи пістолет від голови чоловіка, Фалько нахилився і кулаком лівої руки вгатив їй у скроню. Вона знепритомніла й відкинулася до протилежного віконця.

– Виходьте, – спокійно повторив він. – Інакше ми вб’ємо її.

Той підкорився. Коли Фалько змусив його притулитися до машини й обшукав кишені, то відчув, як чоловік тремтить. Тієї миті Малена розвернула «пежо». Блимнули фари, освітивши труп водія з перерізаним горлом, що стікав кров’ю в канаві.

– Що відбувається? – нарешті пробурмотів Солоґастуа.

– Ви заарештовані. Вас судитимуть франкісти.

Якусь хвильку той осмислював почуте. Зрозумівши, у чому справа, він настільки обурився, що навіть забув про страх.

– Це помилка. Ми на території Франції.

– Іпаральде, – зауважив Фалько. – Північ Країни Басків.

– Чого ви хочете від мене?

– Ви маєте вирушити у невеличку подорож.

– Куди?

– Сюрприз.

Фалько схопив бідолаху за комір піджака й підштовхнув до «пежо», тримаючи його на мушці. Тим часом жандарми сіли за кермо, з’їхали з дороги й заховали машини під соснами.

– Що буде з моєю дружиною? – спитав Солоґастуа.

– Не хвилюйтесь. Їй не зашкодять.

Геть ошелешений в’язень не пручався. Однак побачивши, що Малена відчинила багажник «пежо», різко зупинився.

– Покидьки! – скрикнув він.

Фалько грубо штовхнув його вперед. Малена витягла з багажника широкий моток пластиру. Вони зв’язали йому руки за спиною і знерухомили ноги. Солоґастуа попервах опирався, тож Фалько без особливої люті вдарив його в сонячне сплетення. Той упав на коліна.

– Якщо проблема в грошах, я можу… – пробелькотів фінансист, ледве переводячи дух.

Договорити він не встиг – Малена зав’язала йому рота двома смужками пластиру. Спільними зусиллями вони підняли його й поклали в багажник. Потім Малена перемістилася на переднє сидіння і повернулася з пляшечкою хлороформу та