Вибрані твори - Михайло Опанасович Стельмах

— Пане оберлейтенанте, — зразу звернувся до військового коменданта, — до вас їде гер обергрупенфюрер.

— Що непокоїть пана обергрупенфюрера?

— Партизани і продовольчий хаос. Населення вашого крайса недозволенно обжирається, допомагає партизанам, а не третьому райхові. Для чого ми тоді так старанно організовували економічний штаб сходу?..

Оберлейтенант, стримуючи невдоволення, уважно вислухав слідчого, підійшов до телефону. Незабаром біля воріт комендатури одною шеренгою виструнчилися слідчий в особливих справах, оберлейтенант, начальник загону поліції СД, начальник охоронної роти, начальник української допомічної поліції, крайсляндвірт та бургомістр.

Двором до самого ганку простягнулися різнобарвні награбовані килими, притрушені свіжозірваними жоржинами, айстрами і петуніями — пан обергрупенфюрер не раз підкреслював, що килими, квіти і кон'як його слабість. Син невдахи бакалавра, він з юних років під щоденне батьківське гудіння мріяв стати тільки бактеріологом, і тільки відомим. Кількома з потугою визубреними цитатами з старої мікрографії він не раз, на потіху люблячим батькам, козиряв у колі гостей, і ті захоплено пророкували йому славу Отто і Мунтера, не знаючи, що Карл Фішер тоді вже в підметки собі не взяв би дослідників бактеріофага. Карл Фішер мріяв лише про світову славу. Однак через деякий час виявилося, що у колишнього вундеркінда чогось невистачало, щоб віддати життя розшукові різних грибків та протеозів, і він віддав його кримінальному розшуку; виявилося, що лампа в тисячу ват, підведена до очей підсудного, ясніше освітлює муки людини, аніж найпотужніший мікроскоп освітлює якогось мінливого мікроорганізма. Така кар'єра не зовсім сподобалася старому Фішеру, але син йому швидко довів, що карний розшук у гітлерівській Німеччині ширше, ніж наука, відкриває шляхи до слави. На здібності Карла Фішера звернули увагу, відкомандирували його в розпорядження таємної державної поліції. Так Фішер став перспективним і красномовним комісаром гестапо, орудуючи витонченою наукою катувань і еластичною сумішшю цитат фюрера, папи, Ніцше, а іноді, за старою звичкою, і висловами бактеріологів. Після капітуляції Франції комісар гестапо Фішер отримує хрест «за воєнні заслуги». А ще через два місяці, зразу ж після фульдівської конференції німецьких католицьких епіскопів, стає обергрупенфюрером…

З-за рогу вискочила машина з охоронцями обергрупенфюрера, а за нею легко влетів у розчинені ворота новенький «опель-капітан».

— Хайль! Хайль! — недружно, проте голосно привітали його.

Самозадоволений, напомаджений, з наклеєною усмішечкою Карл Фішер по-спортсменському вилетів з машини і, набираючи гордовитого вигляду, побіг по східцях в прийомну коменданта. Під його кітелем легко означались рухливі лінії живота.

Не встигли всі розсістися навколо стола, як владний і впевнений голос по вінця переповнив кімнату; обергрупенфюрер іноді зупинявся, сам з охотою прислухаючись до власних слів.

— Мій фюрер наказав перемогти Росію, — впивався своїми модуляціями обергрупенфюрер, і за його промовою якось так виходило, що фюрер ледве не йому, Карлу Фішеру, наказав перемогти непокірну країну. — Воля мого фюрера — закон. Наша непереможна армія, мов ніж у масло, врізається в життьові простори сходу, які мають стати продовженням третього райху. Так, фюрер ще раз віддав долю Німеччини в руки німецьких солдатів. Солдати наші з славою вмирають на фронті. Але вони без слави гинуть на завойованій території. Ви читали директиву райхсміністра окупованих східних областей про те, що Україна повинна розглядатися як знищена країна. Одначе в цій знищеній країні знищується цвіт нашої армії. Парадокс, але це так. З ввіреного вам крайсу ми вивозимо не хліб, не худобу, не птицю, а вбитих солдатів. І найстрашніше навіть не партизани, а те, що населення розглядає нас тільки як ворогів, воно не хоче співробітничати з нами От де треба населенню втлумачити святі слова його святості, найблаженішого і непогрішимого папи Пія XІІ: «Любов до ворога — найвищий героїзм».

Обергрупенфюрер помітив, як переглянулися Крупяк і Крамовий; вважаючи, що він зрозумів їх, продовжував:

— Якщо тут незручно спиратися на слова його святості, треба їх приписати якомусь вашому святому… Церкви відкривайте, відшукуйте гідних богослужителів. Ви, панове, надіюсь, розумієте мене. Більшовицьку розгалужену агітацію ми повинні якщо не знищити зовсім, то хоч нейтралізувати всіма засобами, і одним із таких засобів може стати церква… А на боротьбу з партизанами раджу зараз кинути українську поліцію.

Обличчя в Крупяка витягнулося, поблідло, оберлейтенант мимоволі здвигнув плечима, а Обергрупенфюрер гордовито усміхнувся.

— Нам бактеріологія доводить, що є такий живий вірус — бактеріофаг, він антагоніст мікробів — знищує їх. Хай таким протипартизанським вірусом у вашому крайсі буде поліція пана Крупяка. Хай вона, назвавшись партизанами, іде по селах, забирає що їй захочеться, скільки захочеться, як захочеться, себто супроводжує це ефективними заходами: кров не повинна спиняти — вона виховує сильні серця. Так ми відсіємо населення від партизанів.

— О, колосаль! — захоплено і здивовано вигукнув оберлейтенант.

Випещене обличчя Фішера самозадоволено ширшає.

— Продумайте план операції. Вам, пане Крупяк, треба підібрати самих надійних, найнадійніших виконавців. Нам краще каральної експедиції може допомогти живий вірус пана Крупяка.

— Пана обергрупенфюрера, — шанобливо поправив військовий комендант, викликаючи схвальні і догідливі усмішки на обличчях присутніх.

* * *

В чепурненькій, заставленій снопиками пашні і зілля комірчині Сергій Олексієнко навчає свого молодшого брата підривної справи. На підлозі лежить саморобна скринька з толом, з просвердленого віка поплавком стирчить взривач. В кутку комірчини невдоволено клокає самогонний куб — хлопці замаскувалися за всіма правилами.

— Сергію, значить, можна сюди і капсуль-детонатор з гранати вставити? — ще раз перепитує задиркуватий Славко, помічник секретаря підпільної комсомольської організації по диверсійній роботі. — Це діло ми роздобудемо.

— Де? — недовірливо дивиться Сергій на брата.

— У німців, де ж інакше? — так говорить Славко, наче дорікає братові за недогадливість.

— База підходяща, — погоджується Сергій. — Коли план визріє, порадитеся зі мною. Щоб мені без всяких дитячих забавок.

— А я… Сергію, ми хочемо насамперед один місточок зірвати.

— Який місточок? — насуплюється Сергій. «Сказано, діти, на забавки тол розтринькають».

— Ну, не місточок, а місток, — Славко косо поглядає на брата, сміхотливо підбираючи соковиті уста.

— Напевне, обрали такий місток, що його корова ратицями розсуне, — сердиться Сергій, а сам думає, як би зірвати залізничний міст над Бугом.

— Навряд, — зітхає Славко. — Ти завжди нападаєшся на мене.

— Бо є за що. Про який ви думали місточок? — натискує на останнє слово.

— Про який… про залізничний над рікою… — вже сміється Славко.

— Про залізничний? А брата за ніс водив? — Сергій згрібає Славка в оберемок і п'ятірнею гладить по чуприні, як гладить тато — проти волосу.

— Сергію, та годі, а то мої кучері в самогон полетять, — борікається хлопець, вириваючися з