Вибрані твори - Михайло Опанасович Стельмах

Незабаром охоронна рота під командуванням військового коменданта за всіма правилами оточила будинок української допомічної поліції. Зрадники спочатку кричали про непорозуміння, але, коли кількох із них було убито, обернули зброю проти своїх хазяїв.

В останні хвилини бою до Карла Фішера прилетів із села напівроздягнутий, біліший крейди Омелян Крупяк.

Пане обергрупенфюрер, вас підмануто, підмануто… Що цей Сніженко наробив! Чому ви не порадилися зі мною? Такого, як перший набір поліції, ви вже не найдете в районі.

— В крайсі, фарфліхт! — люто вигукнув обергрупенфюрер, запізно зрозумівши свою помилку. Але його окрик зараз не перелякав Крупяка. Начальник поліції, втративши поліцію, довів свою думку до кінця:

— Пане обергрупенфюрер, ви живий вірус мертвим зробили…

— Тепер я всіх партизанів знищу! — в тяжкому гніві плямилось обличчя обергрупенфюрера. — Бригаду нашлю на них. Ліси гарматами зсічемо, спалимо.

Але навіть і ці слова не втішили Крупяка.

XXІІ

Мітинг, проведений партизанами після розгрому поліцаїв-провокаторів, по-новому освітив населенню шляхи війни. Почався він уночі при хмурому коливанні вогню і тіней, а закінчився раннім світанком, коли зоря нахиляла свої червоні прапори над обнадієним селом. Виходило, війна, з усіма її злигоднями, не обрубала дороги навколо села, не кинула його самотнім віч-на-віч з ворогом, не заховала всіх бійців за лінією свинцю.

Найбільше враження справили виступи секретаря райкому і голови райвиконкому.

— І партія, і радянська влада з нами, — говорили люди, завзято аплодуючи після кожного виступу.

То було дивне видовище: рухливе громаддя пожежі, розкидані в безладді трупи мерзенних безбатченків — і тисячний натовп, що колом дружби, любові оточив своїх озброєних синів.

— Закінчиться війна, синочки, і ми назвемо своє село Партизанським… Може б ви поїсти зайшли до мене, — запрошувала до себе воїнів літня жінка Фросина Мельник. Потім метнулася додому і принесла дві пари чобіт. — Візьміть, вони ще новенькі, піднаряд ремінний. Так і не довелося моїм дітям походити в них. Коли то вони з нашою армією повернуться?..

Вранці партизани пішли до табору, залишивши в селі лише розвідників. Ті розподілили між собою сектори спостереження, стежачи за рухом на всіх дорогах.

Карателі з'явилися через два дні, і люди зразу ж помітили, наскільки вони були обережнішими, аніж їхній перший Загін. Навчені партизанами, колгоспники охоче відповідали на запитання вертлявого перекладача, що супроводив нахмуреного офіцера.

— Тільки ви в село, а партизани з села. Ось де їхні пости стояли, — показували руками в усі напрями.

— Багато було партизанів?

— Ой, багато. Як напали на поліцію — темно стало. В усіх на рушницях знизу така розкарячка, як вила, а зверху — залізне колесо, чорне-чорне, само крутиться, само стріляє і вогнем фахтить, неначе комин, — удавано переляканим голосом відповідала Фросина Мельник.

— Ручні кулемети, — пояснив перекладач.

— Вогнем фахтить, а з нього ще вогненні кулі, як рої бджіл, вилітають. Стра-ашно! — доповнювали колгоспники розповідь жінки.

— Трасуючими стріляли, — знову багатозначно говорить перекладач.

Офіцер кривиться всім обличчям, роздумуючи: залишишся в селі чи ні. Наказав іще допитати кількох колгоспників, але і їхні відповіді не втішили обережного карателя, тому й вирішив на ніч відвести загін до міста.

Тільки фашисти вирушили з села, як партизанські розвідники знову зайняли свої сектори спостереження…

Пройшло кілька напрочуд хороших передосінніх днин. Вогка лісова земля зарясніла точеними голівками грибів, затінки густіше задимілися синім намистом ожини, а дуби безперестану просівали крізь листву самоцвіти жолудів.

Партизанський загін гарячкове готувався до бою, підсилював застави, виставляв додаткові пости, мінував підступи до табору: на допомогу карателям прийшла регулярна військова частина в повній бойовій готовності.

План партизанської оборони в усіх деталях обмірковувався на партійних зборах загону. Кожна група загодя знала своє місце і бойове завдання.

Війська, поліція та карателі одночасно виступили з міста, повільно охоплюючи колом партизанський ліс. Ворог, озброєний гарматами і мінометами, вирішив по всіх правилах тактики знищити небезпечний загін. Навколо діброви почали простягатися лінії окопів.

— До чого акуратно трудяться!

— Дуже хочеться спіймати партизана в лісі!

— А не лізуть наосліп.

— Наука не йде без дрюка, — сміялися розвідники, стежачи за діями ворогів.

Іноді зчинялися перестрілки між заставами і невеликими групами противника, тоді обзивалися міномети і гармати, зрізаючи розкішні крони дерев та вихлюпуючи воду з лісових ставів.

Наступ, вірніше — провокація наступу почалася вранці після артилерійської підготовки. Цілу годину били міномети і гармати, обволікаючи ліс гуркотом, димом і мукою попелястої землі, яка, за визначенням Недремного, була абсолютно схожа на суперфосфат. Коли завіса гуркоту почала осідати, на північний зелений масив обережно посунула група гітлерівців і поліцаїв. Тут в добре замаскованих окопах стояла партизанська й і застава з кулеметами на флангах.

Командування загону розгадало ворожий намір: гітлерівці хотіли витягнути або втягнути всіх партизанів у бій, а потім вдарити на них двома клинами з тилу.

— Дешевенька тактика, — дійшов висновку Недремний, групуючи більші сили на півдні проти ударних клинів. — Спробуємо, Генадію Павловичу, обдурити фашистів?

— Не заперечую, — охоче погодився Новиков, вставляючи магазин в автомат. Біля пояса комісара маятником погойдувалася в зеленій сорочці граната.

Північна група противника довго і в'їдливо маячила перед очима партизанів, але ті, дотримуючись наказу, не відкривали вогню, хоча руки і свербіли провчити хитрунів. Знахабнілий ворог посунув на узлісся і зовсім здивувався: де ж партизани?

Одначе фашисти, роз'єднані кущами, стали боязкішими, почали інстинктивно збиватися докупи, звужуючи місце охвату. Застава обізвалася лише тоді, коли сіромундирні розвідники були в кількох кроках від встеленого травою і присипаного листям бруствера. Попавши під фланговий вогонь, фашисти заметалися поміж деревами, кинулися назад, як їм і наказувалося за планом. Але втікати було вже пізно: узлісся з усіх боків снувало смертельні черги.

Розлютовані вороги після невдалого нападу нашвидку перегрупувалися і почали кільцем затискати діброву, наближаючись до табору. Але ліс — це ліс, тут і рух і впевненість зменшуються, тут, здається, за кожним деревом причаївся партизан…

Два дні одчайдушне билися партизани, кулями, гранатами та багнетами знищуючи ворогів. Два дні рвалися в лісах міни та снаряди і повітря отруювалося смородом газів. Батареї гаки намацали табір, знищили кілька землянок. Але сам ворог не підійшов до табору, хоча й вистелив кулями усе дно озеречка, з якого брали воду партизани.

Роз'ярені фашисти, побоюючись нічного оточення, і другого вечора відкотилися од лісів. Свою невдачу вони вирішили зірвати на мирному населенню. Навчені гірким досвідом, карателі навіть села почали оточувати з усіх боків, наче це були партизанські табори. Стріляючи з автомагів і кулеметів, вривалися в тихі вулиці, вбиваючи людей та підряд запалюючи хати.

Незабаром великі озера вогнів почали підійматися