Українська література » Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

Читаємо онлайн Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей
і як усе це легко. Ну просто за іграшку.

— Далі,— сказала дівчина. — Ось я доллю тобі вина, а ти поглянь, як міниться світло на стелі.

— Налий, а я подивлюсь на світло й розповідатиму далі… Потім отой спритний діляга — я говорю без глуму, віддаюча належне його талантам, — повідомив, що нас забезпечать усім необхідним. Всього буде вдосталь. Так зване верховне командування союзними експедиційними силами було тоді в місті Версалі, коло Парижа. Ми мали наступати на схід від Аахена, десь за триста вісімдесят кілометрів від цієі резиденції. Хоч би яка велика була армія, штаб міг би підтягтися трохи ближче до фронту. Нарешті він перебрався до Реймса, за двісті сорок кілометрів від передової. Але це сталося лише через кілька місяців. Я розумію, що директорові великої фірми краще не спілкуватися із своїми робітниками. Я розумію, що армія велика і це створює свої труднощі. Я навіть знаюся на техніці постачання й передислокації військ, що зовсім не так складно. Але ніколи в усій історії людства жоден командувач не сидів так далеко в тилу.

— Розкажи, як ви взяли місто.

— Гаразд. Але мені б не хотілося засмучувати тебе.

— Ти мене ніколи не засмучуєш. У нас стародавнє місто, і наші люди завжди воювали. Ми шануємо військових найбільше і, я сподіваюся, трохи їх розуміємо. Ми знаємо, що вони важкі на вдачу. Жінкам вони швидко набридають.

— А я набрид тобі?

— А ти як гадаєш? — спитала дівчина.

— Я й самому собі набрид, доню.

— Навряд, Річарде; ти не зміг би робити щось ціле життя, якби воно тобі набридло. Не треба дурити мене, любий, адже у нас так мало часу.

— Гаразд, не буду.

— Ти мусиш розповісти мені все, щоб вилити свою гіркоту.

— Я тобі все розповім.

— Розумієш, я хочу, щоб ти помер із спокійним серцем. Ой, я зовсім не те кажу! Не дозволяй мені верзти казна-що.

— Гаразд, доню.

— Розказуй далі і вилий усе, що в тебе накипіло на душі

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

— Слухай доню, — сказав полковник. — Облишмо всіх отих верховодів і великих персон, яких у нас в самому лише Канзасі більше, ніж у вас плодів на маклюрованих деревах. їх важко перетравити — це суто канзаський продукт. Власне, тільки канзасці їх і знають та ще ті, хто побував на війні. Ми мали їх доволі кожнісінького дня. Вони входили в пайок. А пайки у нас були різні — і кращі, й гірші.

Отак ми й воювали. Нудна це річ, зате повчальна. Ось як буває на війні — тільки кого це тепер цікавить!

Ось як воно буває. О тринадцятій нуль-нуль Червоні передають, що виступають слідом за Білими. О тринадцятій нуль п'ять (спробуй запам'ятати, доню: це п'ять хвилин на другу) Синіх запитують (певно, ти знаєш, хто такі Сині!): «Повідомте, коли виступаєте». Червоні повідомляють, що рушать услід за Білими.

Бачиш, як просто. Кожен може повправлятися в цьому перед сніданком.

— Усі ж не можуть служити в піхоті,— лагідно зауважила дівчина. — Піхотинців я шаную найбільше, крім хороших, чесних льотчиків. Розповідай далі, а я тебе обійму.

— Хороші льотчики — молодці, їх і треба шанувати, — сказав полковник.

Він поглянув на мерехтливе світло на стелі і з розпачем згадав про втрачені батальйони й загиблих людей. Ніколи вже не матиме він такого полку, ніколи! Правда, не він його згуртовував. Він одержав його у спадщину. Але якийсь час полк давав йому велику радість. Тепер половину перебито, а решту покалічено. Кого поранило в живіт, кого в голову, в руку чи в ногу, в шию, в спину, кому пощастило — в сідницю, а кому ні — у груди. В лісі ранило в такі місця, куди нізащо не влучило б у відкритому полі. І поранені ставали каліками на все життя.

— Це був добрячий полк, — провадив він. — Можна навіть сказати, чудовий полк, поки я не знищив його за наказом начальства.

— Навіщо ж виконувати накази, коли знаєш, що вони помилкові?

— В армії мусиш слухатись, як собака, — пояснив полковник. — Уся надія на те, що трапиться добрий хазяїн.

— А які ж були в тебе насправді?

— Добрі тільки двічі. Коли я сам став командиром, мені часто траплялися славні хлопці, але добрі хазяї — тільки двічі.

— І тому ти тепер не генерал? А мені б так хотілося, щоб ти був генералом.

— Мені теж, — сказав полковник. — Хоч, може, й не так, як тобі.

— А ти не спробуєш заснути? Будь ласка, спробуй заснути.

— Гаразд, — сказав полковник.

— Я подумала, що коли ти заснеш, то хоч уві сні позбудешся тяжких спогадів.

— Спасибі,— сказав полковник. — Велике спасибі.

Нічого не вдієш, панове! Чоловікові судилося коритись.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

— Ти добре спав, — ніжно і лагідно сказала дівчина. — Тобі нічого не треба?

— Ні, дякую, — сказав полковник.

Та раптом він наїжився й додав:

— Доню, я міг би заснути й на електричному стільці, з розрізаними холошами й поголеною головою. Я сплю, коли треба і скільки треба.

— А я так не можу, — сонно сказала дівчина. — Я сплю, тільки коли мене хилить на сон.

— Ти моє диво, — сказав полковник. — Ти й спиш краще за всіх.

— Чим же тут пишатися? — промурмотіла вона крізь сон. — Мені просто добре спиться.

— От і поспи, будь ласка.

— Ні. Розповідай мені тихо, тихо і поклади свою скалічену руку в мою.

— Хай їй чорт, моїй руці! — вигукнув полковник. — Відколи це вона така вже скалічена?

— Вона таки скалічена, — відповіла дівчина. — І навіть тяжче, ніж ти собі уявляєш. Розказуй далі про війну, але не будь такий брутальний.

— Ну що ж, це неважко, — сказав полковник. — Обійдемось без точного часу. Погода хмарна, а місце дії — сектор 986342. Обстановка? Викурюємо ворога гарматним та мінометним вогневі. Начальник опервідділу передає наказ начальника штабу — привести Червоних у бойову готовність до сімнадцяти нуль-нуль. Начальник штабу наказує тобі привести себе в бойову готовність і пустити в хід якнайбільше артилерії. Білі доповідають, що в них усе гаразд. Начальник штабу передає, що рота А кидається на підсилення роти Б.

Рота Б зустріла сильний вогонь противника й застрягла, не виконавши завдання. Начальник штабу незадоволений. Та це цілком таємно. Він наказує посилити артпідготовку, а в резерві артилерії не лишилось…

Навіщо, тобі здалася війна, доню? Не розумію. А може, й розумію. Кому потрібна правда про війну? Ну, добре, ось тобі справжня війна, війна по телефону, а потім, коли хочеш, я опишу тобі звуки, запахи і розпишу, хто, коли і де був

Відгуки про книгу Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: