Щастя на порозі - Уляна Пас

- Наберіть, - заявляю серйозно. Чесно кажучи, зовсім не віриться, що зараз я почую голос Краєвського. Напевно, це розіграш, але хто буде так заморочуватися, щоб мене розіграти?

Чоловік тим часом дістає з кишені свій телефон і після деяких маніпуляцій набирає чийсь номер. Він передає телефон мені і доводиться слухати довгі гудки. І навіщо я взагалі відчиняла ці кляті двері? Якщо Натан дійсно тут, не знаю, як буду реагувати. 

- Слухаю, Олеже! - голос Краєвського повертає мене з тяжких роздумів у реальність. Виходить, це не розіграш. Він дійсно тут. Але для чого? Ось це мені і доведеться дізнатися…

- Це Мілана, - намагаюсь говорити серйозно і не показувати свого хвилювання. 

- Доброго вечора, Мілано, - його урочистий тон дратує мене і бентежить. Наче ми не знайомі зовсім, а ті дні і ночі за містом лише плід моєї уяви. - Знаю, що ти здивована. Пробач за це. Я хочу, щоб зараз ти поїхала зі мною. Ти і Аня.

- Навіщо? - щось мені зовсім не подобається його пропозиція. Що це за таємниці такі і несподіваний візит? 

- Сьогодні повернувся Артем. Він у домі моїх батьків. У тебе є чудова можливість познайомити його з донькою, - повідомляє Натан.

- Взагалі-то, у мене свої плани на сьогодні, - роздратовано випалюю. - Можна було спочатку зателефонувати, а не ставити мене перед фактом. 

- Ти злишся? - голос Натана стає більш м'яким і вже не таким офіційним. 

- А сам як думаєш? - бурчу. - Я не поїду нікуди, Натане. Не сьогодні так точно. Мені підготуватись треба. І Аню підготувати. Наступного разу, коли захочеш кудись мене повезти, спочатку повідом про свої плани. А тепер пробач, я поспішаю.

Сама не розумію, що керує мною у цей момент, але завершити виклик та повернути телефон Олегу виходить доволі просто. Чоловік не приховує свого здивування і, здається, не може второпати, як я змогла дати відсіч самому Краєвському. 

- Можете бути вільні! На цьому все! - посміхаюся і зачиняю двері перед носом у чоловіка. 

Відчуваю, як у судинах закипає кров і ніяк не можу заспокоїтися. Поведінка Краєвського дратує мене до божевілля. Спочатку він проявляє до мене інтерес, потім цілує, після цього називає якоюсь Алісою. Мовчки відпускає, коли повертаюся у місто, а тепер з'являється і думає, що я зроблю все за першим його покликом. Ага! Біжу і спотикаюся! У мене також гордість є! 

Аня продовжує смоктати свою іграшку і навіть не уявляє, що її татко нарешті об'явився. Виходить, вже завтра або найближчими днями нам таки доведеться пройти тест ДНК, і після нього наші життя круто зміняться. 

Щоб заспокоїтися, повертаюся до складання речей в сумку. Та коли вкотре лунає дверний дзвінок, прямую до гостя зі стійким бажанням відправити його кудись подалі. Навіть не сумніваюся, що це знову заявився Олег, саме тому не дивлюся у вічко, а варто було б. 

- Я ж сказала, що нікуди не поїду! - відчиняю двері і завмираю з відкритим ротом. Це точно не Олег…

- А якщо я попрошу особисто? - Натан стоїть на порозі моєї скромної квартири і прискіпливо мене оглядає. Здається мені, що він налаштований серйозно, якщо заявився сюди. Він так сильно хоче познайомити Аню з батьком, чи є ще якась причина, про яку я зовсім нічого не знаю?