Щастя на порозі - Уляна Пас

Наступного ранку прокидаюся раніше Ані і поки одягаюся, прокидається й вона. Підхопивши її на руки, йду на кухню готувати їй сніданок. З острахом чекаю на зустріч з Натаном, але він не з'являється. Напевно, так навіть краще, тільки от хвилювання не дає мені розслабитися. А що, коли з ним щось сталося? 

Час наближався до обіду. Я встигла нагодувати Аню і поснідала сама, а Краєвський так і не з'явився. Накидавши на килимок подушок, я залишила Аню у вітальні, а сама вирушила в його кімнату. Знаю, що сама собі говорила не тягнутись до нього, та цього разу дійсно хвилювалася. 

Постукавши у двері, не почула відповіді, тому обережно відчинила їх і побачила Натана на ліжку. Він спав і зовсім не реагував на мій візит. Не втримавшись, підійшла ближче і поклала долоню йому на лоба, точно так само, як вночі робив він сам. Мої підозри підтвердилися - у чоловіка була висока температура. 

- Натане! - я спробувала його розбудити, але нічого не вийшло. От тепер я реально злякалася. Ми одні посеред лісу, і хто знає, коли сюди зможе приїхати допомога. - Натане, прокинься!

Довелося знову його залишити і поспішити на кухню за аптечкою. На щастя, таблетки від температури там знайшлися, і, прихопивши з собою воду, я знову повернулася у кімнату. 

Мені таки вдалося його розбудити, але чоловік здавався дуже втомленим і сильно горів. Я змусила його випити ліки, а тоді збігала у ванну кімнату і намочила рушника, щоб покласти йому на лоба. Натан знову заснув, і, поки Аня повзала по килимку, я приготувала для нього бульйон. 

На обід племінниця заснула, тому, прихопивши з собою тарілку супу, я знову відправилася до хворого. На щастя, температура трохи спала, і Натан прокинувся майже одразу.

- Тобі треба поїсти, - виглядає він так собі, і я впевнена, що їжа - це останнє, чого йому зараз хочеться.

- Я не голодний, - бурчить і зараз нагадує мені маленького примхливого хлопчика. 

- Я знаю, але тобі необхідні сили! - серйозно заявляю. - Якщо хочеш, я сама тебе погодую!

Не розумію, навіщо це кажу! Можливо, мені шкода Натана, адже він дійсно дуже втомлений, а, можливо, у мені вмикається старша сестра… Я просто не можу залишатися осторонь, коли іншим погано.

- Хочу! - занадто енергійно випалює Краєвський, а я лише хмикаю. Хворий чоловік реально, як мала дитина. 

Годувати Натана виявляється не таким простим завданням, як мені здавалося. Він невідривно слідкує за кожним моїм рухом, а я збентежено червонію. 

Ці два дні, що ми провели разом, схожі на американські гірки. Ми то сваримося, то миримося, то ділимося думками, то замикаємося у собі. Навіть божеволіємо, а потім цілуємося у сніговому заметі. І насамкінець Натан лежить з температурою, а я годую його з ложечки…

Не так я уявляла собі цей Новий рік, зовсім не так…