Щастя на порозі - Уляна Пас

Зціпивши зуби, залишаю пляшку на столі, а сама намагаюся підняти чоловіка. Виходить так собі, адже важить він добряче, а сил у мене не так і багато. 

- Підіймайся давай! Відведу тебе у кімнату, - сподіваюся, що Натан дослухається і сам собі допоможе, але куди там!

Він хапає мене за руку й абсолютно несподівано тягне на себе. Не чекаючи такої підстави, падаю просто в його обійми і завмираю, коли розумію, у якій позі ми зараз знаходимося. Я у нього на колінах, а руки чоловіка впевнено пробираються до мене під футболку. 

- Натане! - намагаюся його зупинити, але куди там! Цього разу дотики чоловіка зовсім мене не заводять, а його уста на моїй шиї викликають огиду. Я не хочу так, і він має це розуміти! - Натане, зупинись!

- Ти ж хочеш цього, я знаю! Ми обоє цього хочемо! - здається, він мене не чує. Наче божевільний, повторює одне і те ж, а його руки неможливо зупинити. - Алісо…

Спочатку мені здається, що просто почулося, але коли Натан вдруге повторює це ім'я, складається враження, що на мене вилили відро холодної води. Не знаю, де беруться сили, але мені вдається відштовхнути від себе чоловіка. Підскакую на ноги з останніх сил і, не чекаючи, коли все це продовжиться, прямую до кімнати та зачиняю її на ключ. 

Ні, мені не почулося. Він дійсно назвав мене іменем іншої жінки… Так гидко і неприємно від себе самої мені ще ніколи не було. Здається, наше притягання розірвалося у той момент, коли я почула ім'я незнайомої мені жінки. Виходить, у Натана хтось таки є, і він сильно її кохає, якщо навіть напився.

Це боляче і неприємно, адже ще вчора він так шалено мене цілував. Хіба можна робити подібне, а тоді напиватися через іншу? А я також хороша! Повелася на його красу та харизматичність, а тепер, наче в лайні викупали. 

На щастя, Натан не поспішає йти за мною або хоча б вибачитися. Я ще довго лежу в темряві і прислухаюся до звуків з коридору. Все тихо, отже, Краєвський продовжує напиватися або ж просто заснув там, де і сидів… 

Наступного ранку прокидаюся зі стійким відчуттям, що пора завершувати все це. Коли виходжу на кухню, Натан вже там. П'є каву і здається абсолютно розбитим.

- Мілано, пробач за вчорашнє. Я нічого не пам'ятаю, але якщо образив тебе…

- Все гаразд. Не хвилюйся, - сухо відповідаю і готую собі каву. Не хочу розповідати йому про те, що сталося. Можливо, з часом пам'ять до нього повернеться, і він сам все зрозуміє. А якщо ні, то так і буде. 

Ми мовчки снідаємо, а тоді прокидається Аня. Поки годую її, Натан виходить у кімнату, щоб поговорити по телефону. Коли повертається, на мене чекають новини. Вже через годину дорогу розгорнуть, і я зможу поїхати звідси.