Щастя на порозі - Уляна Пас

- Було б добре, щоб тобі не просто здавалося, - хмикаю. - Я дійсно хочу щось змінити. Хочу закохатися і відчути, що таке справжнє кохання. Хочу, щоб в Ані був батько і хоча б трохи нам допомагав. Хочу мати можливість працювати й одночасно виховувати маленьку. У мене так багато мрій, але чи збудеться хоча б одна з них… 

- Будемо на це сподіватися, - посміхається Ніна і знову наливає нам вина. 

Засинаю лише після півночі. Аня міцно спить поруч і навіть не здогадується, що вже завтра на неї чекає зустріч з батьком. Як добре, що вона ще зовсім крихітка і нічого не розуміє. Усі хвилювання падають на мої плечі. Мені страшно й одночасно життєво необхідно довести їм усім, що Аня дійсно донька. Я навіть думки не припускаю, що може бути не так. Пам'ятаю, як Маша плакала і запевняла, що вагітна від нього. Ну хіба вона могла мені брехати?

Наступного ранку буквально все валиться мені з рук. Спочатку розбиваю чашку, готуючи каву, і Ніна відправляє мене в душ. Потім кілька разів б'юсь плечем об двері, а наостанок обпікаю горло кип'ятком.

- Тобі треба заспокоїтися, подруго! - заявляє Ніна, подаючи мені склянку холодної води. - У твоєму випадку необхідно бути сильною і тримати все під контролем. Заради Ані.

- Я знаю, - зітхаю і обхоплюю чашку руками. - Сама не розумію, чому так хвилююся. Ніно, а якщо Аня не донька Артема? Таке може бути?

- Навряд чи, - хмуриться подруга. - Якщо пригадати, як за ним побивалася Маша… Вона ж кохала його до нестями! Не може бути й мови про іншого кандидата на роль батька!

- Я дуже на це сподіваюся, - зітхаю. Дивна думка, яка ще вчора відвідала мою голову, ніяк не хоче її покидати. Я дуже сподіваюся, що Маша хоча б у цій справі була зі мною чесною. А якщо ні… буде дуже соромно перед обома Краєвськими.

Олег забирає нас з Анею рівно о дев'ятій. На щастя, Натана у машині немає, і я можу перевести подих. Та, як виявляється, ненадовго.

- Натан Романович та Артем чекатимуть на вас у клініці, - заявляє Олег. 

Ну от, попереду зустріч з обома братами… І чого я так нервую? Наче це мене збираються вивести на чисту воду. Так вже склалося, що я абсолютно нічого не знала про особисте життя власної сестри. Поки я працювала, вона гуляла. У мене навіть уявлення немає, де шукати батька Ані, якщо результати ДНК тесту будуть негативними. 

Олег зупиняє автомобіль біля приватної клініки і допомагає мені вийти на вулицю. Він проводить мене всередину і коли говорить до кого ми, дівчина-адміністратор зацікавлено розглядає нас з Анею. 

Вона проводить нас на другий поверх, і коли в кінці коридору бачу Натана та ще одного хлопця, серце зрадницьки стискається у грудях. Артем Краєвський хмуриться, коли бачить мене з крихіткою на руках. Він доволі привабливий, з темним волоссям і карими очима, як у брата. Тільки от нижчий на цілу голову від Натана і в плечах не такий широкий. 

І чому я взагалі порівнюю цих двох, наче мені зайнятися більше нічим?

Навіть на відстані у кілька метрів я відчуваю неприязнь з боку Артема. Він явно не в захваті, що мусить бути зараз тут. Чесно кажучи, я також. Взагалі не знаю, що робити далі. Бити йому морду ще зарано, адже не факт, що Аня його донька. Залишається тільки чекати. Та спочатку варто познайомитися з тим, хто став причиною смерті моєї сестри…