Щастя на порозі - Уляна Пас
Здається, Аня відчуває мій стан і починає голосно плакати. Мені треба зібратися і бути сильною! Я ж попхалася за місто у пошуках цього Артема і нічого не боялася, а зараз він стоїть переді мною, а в мене тремтять коліна!
- Не плач, маленька! - прошу крихітку і міцніше пригортаю до себе. Натан та його брат тим часом наближаються до нас. Якщо Краєвський-старший сьогодні знову обрав діловий стиль, то його брат більш вільний та спортивний. Потерті джинси, білий светр та така ж куртка. Модний хлопчик… і зовсім не схожий на батька для Ані. От не виходить у мене уявити його з крихіткою на руках.
- Доброго ранку, Мілано! - першим починає саме Натан. На щастя, Аня затихає і тепер зацікавлено розглядає обох чоловіків. - Познайомся. Це Артем.
- Не скажу, що мені приємно, - стримати гнів не виходить. Навіть якщо цей хлопець не батько Ані, він все одно причетний до того, що сталося з моєю сестрою. Бути з ним люб’язною я не зобов'язана.
- Отже, ти сестра Маші, - він прискіпливо мене оглядає, і цей погляд зовсім мені не подобається. - Мені шкода, що вона померла. У нас дійсно був… секс кілька разів, але не більше того. Ти зрозумій, я ніколи нічого їй не обіцяв.
- Не обіцяв, але дитину зробив, - фиркаю.
- Потрібно ще переконатися, чи моя вона донька. Он, зовсім на мене не схожа, - Артем киває на Аню і дивиться на неї так, наче це просто іграшка якась.
Хочеться сказати щось лайливе, але я мовчу. В одному Артем має рацію: Аня зовсім на нього не схожа. Вона світла, як і я, очі у неї блакитні. Справжній янгол, коли Краєвський більше на демона схожий.
До нас виходить лікар і спочатку просить зайти мене та Аню. Поки з нею проводять усі необхідні маніпуляції, намагаюся її заспокоїти. Вже через кілька хвилин заходить Артем, а ми виходимо у коридор. Натан чекає там і коли бачить нас, наближається.
- Результати будуть готові через кілька днів. Я готовий заплатити будь-яку суму, щоб нарешті зрозуміти, чи має Аня відношення до Артема, - заявляє стримано.
Я не знаю, що йому відповісти. Розумію, що залишилося тільки чекати.
- Коли знатимеш правду, повідом і мені, - кажу і вже збираюся піти, але Натан мене зупиняє.
- Мілано, сьогодні ввечері у моєї матері день народження. Вона знає про Аню і хоче познайомитися з нею.
- Але ж вона ще не знає, чи дійсно Аня її онучка, - чесно кажучи, мене трохи дивує бажання батьків цих чоловіків познайомитися з дівчинкою. Артем впевнений, що Аня не від нього, а його батьки, навпаки, хочуть її бачити. Залишається дізнатися позицію Натана. Хоча, сумніваюся, що він буде ділитися своїми роздумами зі мною.
- Моя мама… дуже любить дітей, - заявляє Краєвський. - Вона каже, що зрозуміє усе, як тільки побачить Аню.
Ну нічого собі! Здається, декому із цієї родини навіть тест ДНК не потрібен!
Я знаю, що можу відмовитися, але що це мені дасть? Якщо Аня дійсно їх внучка, я не зможу заперечувати проти зустрічей. Саме тому приймаю рішення, думаючи в першу чергу про саму дівчинку.
- Добре. Я привезу її, - кажу швидко, поки не передумала.
- Спасибі! - здається, вперше за час нашого повернення у місто Натан намагається посміхнутися. - Олег відвезе тебе додому, а о шостій забере.
Не встигаю нічого відповісти, тому що з кабінету виходить Артем. Мені не подобається його погляд і те, як він поводиться. Справжній розпещений мажор. Дівчатка таких люблять, і Маша не стала винятком.
Говорити з ним немає жодного бажання, тому, сухо попрощавшись, прямую з Анею на вихід, де на нас вже чекає Олег. Чоловік відчиняє для мене двері машини та чекає, поки я сяду всередину.
Дорога додому займає хвилин двадцять, і весь цей час я думаю про те, чи правильно вчинила, погодившись на цю зустріч. Можливо, не варто було шукати цього Артема? Жила ж я якось ці пів року і нічого, з голоду не померла! Від мрії все одно довелося відмовитися, і не важливо, буде в житті Ані батько чи ні.
Повернувшись додому, одразу набираю Ніну і розповідаю останні новини. Подруга за те, щоб я поїхала до Краєвських. За її словами, варто розібратися, хто насправді ці люди і чи готові вони прийняти Аню у свою родину. Ну і мене заодно, адже тепер я її опікун.
Протягом усього дня з острахом поглядаю на годинник. Поки Аня спить, займаюся пошиттям замовлень і тим самим вдається хоча б трохи відімкнути роздуми в голові. На початку п'ятої годую крихітку і одягаю в новенький костюм, який подарувала їй Ніна. Не хочу, щоб ці люди думали, що ми потребуємо їхньої допомоги. Я не бідна і можу купити своїй племінниці все, що необхідно. Звісно, до статків Краєвських мені далеко, але хіба гроші це головне?
Сама одягаю в'язану сукню довжиною до колін, темно-синього кольору. Волосся залишаю розпущеним і навіть дозволяю собі зробити легкий макіяж. Рівно о шостій розноситься дзвінок у двері, і коли бачу на порозі Олега, навіть не дивуюся. Передаю йому сумку з речами для Ані, а сама беру на руки крихітку.
На вулиці холодно і починається снігопад. Олег відчиняє для мене задні двері автомобіля, і коли заглядаю у салон, точно не сподіваюся побачити там Натана.
- Привіт! - випалюю трохи розгублено і сідаю поруч з ним. Аня бачить знайоме обличчя і тягне ручки до Краєвського.
- Привіт! Можна? - він киває на крихітку, і я обережно передаю її йому. Аня щаслива бачити Натана, здається, до нього вона уже звикла за ті кілька днів, що ми провели разом. Крихітка зацікавлено торкається ручками його щетини і щось там по-своєму розповідає. При цьому Краєвський не зводить з неї погляду і, здається, навіть посміхається.
Ця картина неймовірно заворожуюча. Я відчуваю, як на очі навертаються сльози, тому поспіхом відвертаюся до вікна. Ані необхідний батько, і я добре це розумію. Та вдіяти щось з обставинами, які склалися на цей момент, не можу. Можливо, з часом щось зміниться на краще, та поки що потрібно просто боротися за її щастя і ніколи та нізащо не покидати.
- Мілано, все гаразд? - запитує Натан. Здається, він бачить, що зі мною щось не так.