Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Раптом Мек зупинився й загородив Францові дорогу: «Франце, послухай, нам треба з тобою поговорити. Бо інакше нам з тобою не по дорозі. У жодному разі!» — «Ну, кажи!» — «Франце, я маю знати, що ти за один. Подивися мені в очі. Скажи мені щиро, по правді, адже ти скуштував життя там, у Теґелі, ти знаєш, що таке право й справедливість. Тож право має залишатися правом». — «Саме так, Ґотлібе!» — «Тоді, Франце, поклавши руку на серце, скажи мені: що вони там з тобою зробили?» — «Можеш не турбуватися. Повір мені: усім норовливим там швидко роги обламують. У нас усі читали книжки й вивчали стенографію, а ще у шахи грали, і я також». — «То ти ще й у шахи граєш?» — «Не хвилюйся, Ґотлібе, ми ще зіграємо з тобою у скат[33]. Ну от, сидиш собі там, багато звивин для думання в тебе немає, у нас, вантажників, усе більше у м'язи йде та в кістки, та одного чудового дня кажеш сам до себе: хай воно сказиться, подалі від людей, не варто на них сподіватися, краще йти своєю дорогою! Геть від людей! Ну скажи, Ґотлібе, що нам від тих судів, поліції, політики? Був там у нас один комуніст, грубший за мене, він 1919 року брав участь у повстанні[34] в Берліні. Тоді його, на щастя, не схопили, а згодом він став розумнішим, познайомився з однією вдовицею й узявся до торгівлі. Такий от спритник!» — «А як же він до вас потрапив?» — «Та вплутався у темні справи. Ми там завжди трималися разом, і той, хто доносив, одержував добрячу прочуханку. Але все-таки краще з іншими не мати справ. То ж самогубство. Постійно їм попускати. Треба залишатися порядним і бути сам по собі. Ось що я думаю». — «Он воно що, — промовив Мек і холодно поглянув на нього. — То хай усі котяться під три чорти? Це тюхтійство. Від того ми всі пропадемо». — «Та хай собі забираються, то не мій клопіт». — «Франце, ти просто тюхтій, скажу тобі прямо. Дивися, а то в халепу вскочиш, Франце».
Франц Біберкопф простує по Інваліденштрасе, а з ним його нова подружка, полячка Ліна. На розі Шосештрасе є газетний кіоск у підворітні, там увесь час товпляться люди, перемовляються між собою. «Так, тут не затримуватися». — «То що, вже й картинки не можна подивитися?» — «Ви купіть, а потім дивіться. Не закривайте проходу!» — «Що за йолоп!»
Рекламний додаток про подорожі. Коли в наших північних краях настає неприємна холодна пора, що триває від зимових днів з іскристим снігом і до перших травневих квітів, нас — як і наших предків тисячі років тому — охоплює непереборний потяг вирушити до сонячного півдня, на той бік Альп, до Італії. Щасливий той, хто може віддатися цьому потягу до мандрів. «Не варто дратуватися через людей, ви лише погляньте, як вони озвіріли: у вагоні міської залізниці якийсь хлоп кидається на молоду пані та б'є її ледь не до смерти за якісь нещасні п'ятдесят марок». — «За п'ятдесят марок і я побив би!» — «Що?!» — «А ви знаєте, що таке для нас п'ятдесят марок, це купа грошей, велика купа! От коли зрозумієте, що таке п'ятдесят марок, тоді й поговоримо».
Фаталістична промова райхсканцлера Маркса[35]: Будучина, на моє переконання, визначена Господом, який для кожного народу накреслив його долю. Тож порівняно з цим усі людські справи залишаться лише дрібною часткою. Ми можемо тільки працювати відповідно до своїх переконань, щосили й без упину; тож я буду вірою й правдою служити нашій справі на посаді, яку займаю. Вельмишановні панове, на закінчення дозвольте побажати вам великих успіхів у вашій нелегкій та самовідданій праці на благо чудової Баварії. Хай щастить вам у всіх ваших починаннях! А як вже доведеться помирати, то про обід ти не забудь подбати. «Ну що, пане, вже все прочитали?» — «А що?» — «Може, вам газетку відчепити й поближче присунути? У мене тут був один добродій, то він стільця попросив, щоб читати зручніше було». — «Ви ж самі свої картинки розвішуєте, хіба не для того, щоб…» — «Для чого я картинки розвішую, то моя справа. Ви мені за кіоск не платите. А тих, хто на дурняк читає, мені тут не треба, ви тільки клієнтів відлякуєте».
Відвалив нарешті, краще пішов би та черевики почистив, напевне, ночує у «Пальмі»[36] на Фребельштрасе, диви, ще й на трамваї їздить. Точно без квитка, або може десь підібрав уже використаний. Чом би йому не спробувати? А як спіймають, скаже, що дійсний квиток загубив. Постійно ця наволоч тут товчеться, а он ще двоє сунуть. Наступного разу поставлю ґрати. Уже час снідати.
Тут підходить Франц Біберкопф, на голові капелюх, попід руку пухкенька полячка Ліна. «Ліно, рівняйсь, праворуч! У під'їзд кроком руш! Погода не для безробітних. Давай картинки подивимося. Гарні картинки, але тут надто вже продуває. Скажи, колего, як ідуть справи? Тут задубіти можна». — «А це вам не пункт обігріву!» — «Ліно, ти хотіла б стовбичити в такому кіоску?» — «Ой, ходімо, цей тип так неприємно вишкіряється». — «А що, фройляйн, багатьом би сподобалося, якби ви ось так тут стояли й продавали газети. Обслуговування ніжною ручкою».
Пориви вітру, газети на затискачах підлітають угору. «Колего, тобі треба тут іззовні парасольку прилаштувати». — «Це щоб ніхто нічого не бачив?» — «Ну, тоді зроби скляну вітрину». — «Та ходімо, Франце!» — «Зачекай секундочку. Ось тут чоловік годинами стоїть на вітрі, а його й досі не здуло. Не будь такою недоторкою, Ліно». — «Та я не тому, просто він так шкіриться». — «То в мене такий вираз обличчя, таки риси, фройляйн. Нічого тут не вдієш». — «Чуєш, Ліно, він постійно так вишкіряється, от бідака!»
Франц зсунув капелюха на потилицю, подивився газетяреві у вічі, пирхнув і розсміявся, не випускаючи Ліниної руки зі своєї. «Він тут ні до чого, Ліно. То в нього вроджене. Знаєш, колего, яка в тебе фізія, коли ти шкіришся? Ні, не так, як зараз, а як щойно. Знаєш, яке, Ліно? Так ніби він ссе материнську грудь, а молоко раптом скисло». — «Про мене такого не скажеш. Мене з пляшечки годували». — «Дурні жарти». — «Ні, колего, ти скажи, скільки на такій справі можна заробити?» — «Вам «Червоного прапора»? Дякую! Пропусти людину, колего! Обережно, прихиліть голову, ящик». — «Та тут цілий натовп».
Ліна потягла його за собою, вони покрокували Шосештрасе до Оранієнбурзької брами. — «Знаєш, таке мені підійде. Я швидко не мерзну. Але
