Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

І саме сьогодні в Александерпаласі на Ландсберґерштрасе відбудеться лекція, де Франц може почути про несправедливості, яких щоденно зазнають у Німеччині сотні тисяч людей. Послухаєш — волосся дибки стане. Сивоголовий засунув йому під пахву паку старих журналів. Франц зітхнув, зиркнувши на журнали під пахвою; так, він прийде. І що мені там робити, я справді маю туди йти? Хто його знає, чи то справді добрий ґешефт з цими журналами? Всі ці голубі, от упхав мені під пахву, і що мені тепер робити, тягти їх додому й там читати? Звичайно, шкода таких хлопців, але мене вони, власне, не обходять.

Ну і втрапив він у халепу; вся ця справа здавалася йому геть некошерною, тож Ліні він не сказав ані слова, а ввечері потай від неї вийшов з дому. Старий торговець газетами вштовхнув його у невелику залу, де сиділи майже самі чоловіки, переважно молоді хлопці, й лише декілька жінок, але також парочками. Цілу годину Франц не промовив ні слова, лише часто пирхав зі сміху, затуляючись капелюхом. Після десятої він уже не міг витримувати, треба було змиватися, ця тема й народ, що зібрався, були аж надто кумедні, стільки голубих вкупі, ще й він разом з ними, він вискочив на вулицю й реготав аж до Александерплац. Виходячи, він ще почув, що якийсь доповідач говорив про ситуацію в місті Кемніц, де діє розпорядження поліції від 27 листопада. Згідно з цим розпорядженням гомосексуалістам забороняється парами ходити по вулиці, а також користуватися громадськими вбиральнями; якщо їх заскочать на гарячому, доведеться заплатити 30 марок штрафу. Франц шукав Ліну, але та пішла кудись разом зі своєю хазяйкою. Тоді він ліг спати. Уві сні він багато сміявся й сварився, бився з якимось навіженим шофером, який безперестанку їздив колами навколо фонтана Роланда на алеї Перемоги. Транспортна поліція вже майже догнала його. Врешті Франц вистрибнув із машини, вона шалено заревла і далі кружляла довкола фонтана, кружляла й кружляла, не зупиняючись, а Франц стояв і обговорював з поліцаєм, що робити з тим шофером, який вочевидь втратив глузд.

Наступного дня він, прихопивши журнали, в обідню пору чекає у кнайпі на Ліну. Франц хотів розповісти їй, як страждають оті хлопці в Кемніці, а ще про той параграф і тридцять марок штрафу, хоча його це зовсім не обходить, і нехай вони самі розбираються зі своїми параграфами, от зараз ще Мек прийде, який збирався допомогти скототорговцям. Ні, Францу потрібен спокій, вони йому до одного місця.

Ліна зразу бачить, що він погано спав. Тут Франц сором'язливо підсовує до неї журнальчик із картинками на обкладинці. Ліна з переляку прикрила рукою рота. Тут він знову взявся просторікувати про розум. Шукає вчорашню калюжку пива на столі, але її нема. Ліна відсунулася від нього подалі: невже він також схибнувся, як ті, про яких у журналі написано. Вона нічого не розуміє, дотепер він таким не був. Франц мимрить собі щось під ніс, сухим пальцем виводить лінії на білому дереві столу, тут вона хапає всю паку журналів й кидає на лавку, стоїть люта, як менада[42], вони пильно дивляться один на одного, він знизу догори, як маленький хлопчик, аж тут вона розвернулася й пішла геть. А він сидить зі своїми журналами й розмірковує про тих голубих.

Одного вечора якийсь-то лисий пан пішов на прогулянку, в Тирґартені він надибав вродливого хлопця, який зразу взяв його попід руку; погуляли вони разом собі в задоволення, нараз у лисого виникло бажання, чи радше потяг, чи пристрасть, могутня й несподівана, приголубити цього хлопця. Він одружений, він уже часом помічав щось таке за собою, але зараз це має відбутися, і це так чудово! «Ти моє сонечко, ти моє золотко».

А той такий ніжний. І готовий зайти так далеко. «Давай підемо в який-небудь готельчик. Ти подаруєш мені п'ять марок або десять, а то я геть прогорів». — «Усе, чого побажаєш, сонечко». Він дарує йому все, що має в портмоне. І трапляється ж таке! Краще годі уявити.

Але в номері у дверях є вічко. Хазяїн щось побачив і гукає хазяйку, і та також побачила. Й потім вони кажуть, що такого у своєму готелі не потерплять, вони все бачили, й не варто заперечувати. Ніколи такого не потерплять, а йому мусить бути соромно — розбещувати хлопчиків, вони заявлять на нього. А тут ще з'являються портьє і покоївка та й собі шкіряться. Наступного дня лисий пан купує дві пляшки «Асбах Уральт»[43], їде ніби у відрядження на Гельґоланд, щоб там п'яному втопитися. Він і справді напився, й плив на кораблі, та через два дні повернувся до своєї старої, ніби нічого й не сталося.

Усе спокійно, проминув уже місяць, а потім і цілий рік. Та раптом щось таки сталося: від американського дядечка він успадкував 3000 доларів і тепер може собі дещо дозволити. І ось він поїхав на води, а його дружині одного дня треба було розписатися за нього на повістці до суду. Вона прочитала її, а там усе написано: і про вічко у дверях, і про портмоне, і про милого хлопчика. Лисий пан повернувся після відпочинку, а вдома всі ридають, мати й обидві доньки. Він читає повістку, це просто неможливо, все запліснявіло в тих судах ще з часів Карла Великого. Ось уже й до нього добралися, прізвище, адреса — все правильно. «Пане суддя, що ж я такого зробив? Я ж нікому не завдав жодних прикрощів. Я просто винайняв номер й там зачинився. То хіба я винний, що у дверях було вічко? Нічого протизаконного я не робив». Хлопець усе це підтверджує. «Отже, чим я завинив? — скиглить лисий пан у шубі. — Хіба я що вкрав? Чи вдерся до чужої квартири? Я лише увійшов у серце любої мені людини. Я сказав йому: «Сонечко!» І так воно й було».

Його виправдали. Але вдома далі всі плачуть.

«Чарівна флейта», танцювальний палац, з американським дансинг-холом у партері. Казино у східному стилі здається для святкових нагод. Що мені подарувати своїй подружці на Різдво? Шановні трансвестити! Після багаторічних експериментів мною було розроблено радикальний засіб, що перешкоджає росту щетини. Тепер ви можете видалити волосся з будь-якої частини тіла. Водночас я винайшов спосіб, як за дивовижно короткий час відростити справжні жіночі груди. Жодних