Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
З трибуни якийсь горбань розповідав про Франкфуртський[31] ярмарок. Якнайрішуче слід застерегти інші міста брати в ньому участь. Ярмарок проводиться в кепському місці. Особливо ряди з гончарними виробами. «Пані й панове, шановні колеги! Той, хто минулої неділі відвідав гончарний ринок у Франкфурті, погодиться зі мною, що то було чистісіньке знущання з відвідувачів». Ґотліб підштовхнув Франца: «То він про Франкфуртський ярмарок, ти ж туди все одно не їдеш!» — «Не зашкодить послухати, то добрий хлоп, знає, чого хоче». — «Хто побував на Маґацинплац у Франкфурті, той більше туди не поткнеться. Це так само зрозуміло, як «амінь» у церкві. Один бруд, одне болото. Далі я хотів би наголосити, що франкфуртський магістрат затягнув час і опам'ятався за три дні до відкриття. А потім заявив, що виділяє для нас Маґацинплац, а не Ринкову площу, як то було завжди. А чому? Бо, бачте-но, шановні колеги, на Ринковій площі проводиться щотижневий базар, і коли ще й ми там розташуємося, то станеться транспортний колапс. Просто нечувано з боку франкфуртського магістрату, просто як ляпас. І таке видавати за причину? Чотири рази на тиждень базар, а женуть чомусь нас. А чому не зеленяра або молочницю? Чому Франкфурт не може побудувати критого ринку? Чому, я вас запитую? До речі, й з торговцями фруктами, овочами та іншими продуктами магістрат поводиться не краще, ніж із нами. Ми всі потерпаємо від нехлюйства магістрату. Та менше з тим. Виторг на Маґацинплац був малий, справжня мізерія, не варто було й братися. В сльоту і дощ ніхто туди не йшов. Наші колеги, які туди їздили, в більшості випадків не виручили навіть на зворотну дорогу. А ціни на залізничні квитки, а плата за торгове місце, за простій, за підвезення товару? Окрім того я хочу особливо привернути увагу всіх присутніх до ще однієї обставини: стан громадських вбиралень у Франкфурті годі описати. Хто там побував, той може такого розказати, що вам стане зле. Такі гігієнічні умови не гідні великого міста, громадськість мусить рішуче засудити цю ганьбу. Такі умови відлякують від Франкфурта гостей міста, ще й шкодять комерсантам. І, нарешті, самі торгові ряди стоять так тісно, ніби оселедці в діжці».
Після дискусії, в ході якої дісталося також правлінню за його бездіяльність, було одноголосно прийнято таку резолюцію:
«Учасники ярмарку вважають перенесення ярмарку на Маґацинплац публічною образою. Виторг внаслідок цього порівняно з ярмарками минулих років значно знизився. Маґацинплац цілковито непридатна для проведення на ній ярмарків, оскільки не може вмістити всіх відвідувачів; із санітарного погляду ця площа є справжнісінькою ганьбою для міста Франкфурт-на-Одері; крім того, у разі пожежі продавці загинули б разом зі своїм товаром. Присутні вимагають від магістрату перенесення ярмарку назад на Ринкову площу й вважають, що в цьому єдина гарантія подальшого існування ярмарку. Водночас присутні звертаються з нагальною вимогою знизити орендну плату за торгові приміщення, оскільки за умов, що склалися, вони жодним чином не спроможні виконувати взяті на себе зобов'язання й будуть змушені звертатися до соціальних служб міста, що стане додатковим тягарем для міста».
Біберкопфа нестримно тягло до оратора. «Слухай, Меку, оце так промовець! Він ніби створений для широкого світу!» — «Піди побалакай з ним, може й тобі щось перепаде». — «Хтозна, Ґотлібе! Пам'ятаєш, як мене євреї витягли з халепи? Я ж тоді ходив по дворах і співав «Варту на Райні», так у мене тоді в голові помакітрилося. А євреї мене витягли на світ божий, нарозказували мені всіляких історій. Слова часом добре діють, Ґотлібе, головне — що то за слова». — «А, ти маєш на увазі ту історію про поляка, про Штефана? Франце, та в тебе, здається, ще й досі не всі дома». Той здвигнув плечима: «Всі дома чи не всі — то таке. А от що б ти робив на моєму місці? А отой тип на трибуні, той горбань справді хоч куди, їй-бо, просто клас!» — «Ну, клас, то й клас! Ти краще про діло не забувай, Франце!» — «Не хвилюйся, не забуду, все у свій час. Я ж не відмовляюся від діла!»
Він проштовхався крізь натовп до горбаня й поштиво звернувся до нього. «Чого вам?» — «Та хочу вас про дещо поспитати». — «Перепрошую, дискусію вже завершено. Годі вже, набалакалися під саму зав'язку. — Горбань був людиною жовчною. — А чого вам, власне, треба?» — «Та я… Тут багато говорили про Франкфуртський ярмарок, і ви розкритикували їх упень, пречудово… Просто я хотів висловити вам своє захоплення. Повністю поділяю вашу позицію». — «Дуже приємно, колего! З ким маю честь?» — «Франц Біберкопф! Любо було поглянути, як ви розібралися з тими франкфуртцями й дали їм доброго чосу». — «Ви маєте на увазі магістрат?» — «Чудово! Добряче дісталося їм на горіхи! Вони тепер і пискнути не посміють. Більше вони не наважаться на таке». Коротун згріб свої папери й спустився з трибуни в накурену залу: «Як мило, шановний колего, як мило з вашого боку!» А Франц сяяв і продовжував розшаркуватися. «То про що ви хотіли запитати? Ви член нашої спілки?» — «На жаль, я ще не вступив». — «Ну, це можна відразу влаштувати. Ходімо до нашого столу». І ось Франц уже за столом серед розпашілих і захмелілих членів правління, перехилив чарчину, знайомиться, а ось йому вже й посвідку дали. Членські внески він пообіцявся заплатити першого числа й розпрощався з усіма за руку.
Ще здалеку він почав вимахувати перед Меком отим папірцем: «Я став членом, ось так! Членом берлінського відділення спілки. Ось диви, читай: «Берлінське відділення загальнонімецької спілки торговців-яточників Німеччини. Клас, правда?!» — «Так ти тепер торговець-яточник текстильних товарів? Відколи це, Франце? І які це в тебе такі текстильні товари?» — «Та хіба я щось казав про текстильні товари? Я говорив про панчохи й фартушки. А він мені все торочив про текстильні
