Українська література » Сучасна проза » Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв

Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв

Читаємо онлайн Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
переляк. У гнізді він мав відокремити стравохід порскача, не розриваючи його, і викинути. Але Констант випередив дікраноптера і, коли обидві голови птаха заходилися роздзьобувати тушу, пустив стрілу просто у сліпу кишку мертвого порскача. Гніздо вибухнуло. Поранені дікраноптери попадали на крейдяні скелі. Меркатор добрався до одного з пташат і відрізав гребінці, хоча орлятко билося і кричало на всі Рітейські гори. Хізерт вже вертався додому, коли побачив зграю дікраноптерів. Почувши крики орляти, вона вилетіла з гірських криївок. Зграю вів на помсту сам орлячий король Маргуз, кожне крило якого було завдовжки як двадцять черменських мечів, а кігті могли шматувати залізо. Констант зрозумів, що не врятується, бо чув у клекоті Маргузового воїнства присуд Напередвизначеності. За звичаями тогочасної Вічної Візантії він мав підкоритися Зумовленості і прийняти смерть як філософ, не роблячи безглуздих та ганебних вчинків. Але мисливець кинув виклик Зумовленості і стріляв у дікраноптерів і співав пісню, слова котрої навмисно загублені. Й кожна його стріла вражала ворога, і восьмою він вбив Маргуза. І тоді він побачив дивовижний срібний Потік, що розливався крізь повітря і скелі, і дивних птахів надвечір'я, що летіли над тим потоком. І ця надсвітова повінь знесла залишки Маргузової зграї. З того часу відомо: якщо кинути Напередвизначеності справжній виклик і проспівати перед обличчям загибелі Справжню Пісню, то приреченість відступає, закони буття руйнуються і доля посміхається сміливцеві. Через багато століть поет Ламех склав вірші про Цілунок Фатуму і там були слова, які запам'яталися народам тих світів, де розкошує нелякана Напередвизначеність:
Я бачу видих світу як Потік і порожнечу хтивлену в горлянці і кажанячий лоскіт всіх підпор повалених Правічним Беззаконням і назву „Хореф“ і безодню в ній.

…Ось так, з легкої руки Ламеха, цей особливий прояв Хаосу, який відгукується лише на Справжню Пісню, приходить на допомогу і руйнує тромби Зумовленості, стали називати Потоком Хореф. Кажуть, що ті, хто пили з нього перемогу над Зумовленістю, мають особливу долю й особливі права перед Всевишнім. Пророковано також, що ними викупається недосконалість світобудови».

«Небезглузде передання, — розмисливо сказав Анемподест. — Я чув про подібні випадки і в нашому світі… А що було з Константом далі? Чи він оженився на тій марнославній дівчині і чи були в них діти?»

Сапфіра посміхнулась:

«Легенди несправедливі до жіноцтва. Як тільки герой виконує забаганку нареченої, вона сподівано щезає з обріїв казки як даремна примара біснуватої відповідальності».

Анемподест поворушив губами, ніби смакуючи слова Марципанової Акробатки.

«Ти красиво сказала, хоча й незрозуміло».

«Це тільки цитата. З монологу Цариці Савської у п'єсі „Мнемозавр“. Здається, з тисяча сімсот першого акту…»


Вони подолали три чверті милі, коли прочанин знову звернувся до дівчини:

«В Біблії теж згадується потік із назвою Хореф. У сімнадцятій главі Третьої Книги Царств. Біля потоку Хореф переховувався пророк Ілія Фесвітянин від гніву нечестивого царя Ахава. Там круки приносили йому хліб і м'ясо. А потім потік пересох… А чи відомо тобі, Сапфіро, що мовою давнього Ізраїлю „хораф“ і значить „потік“?»

«Певно, цим означено, що Ілія теж пив з Потоку Хореф».

«Біблія того свідок. І той головатий Анаґа згадував Фесвітянина…»

«Ми майже прийшли, — перервала прочанина Акробатка. — Ось Картагена, а там, за мостом — Ринкова Площа, на якій безугавно відбувається Карнавал».

Анемподест побачив занедбану перспективу колись розкішних кам'яниць. Їх спорудили з кольорових ґатунків крейдяника і прикрасили різноманітним ліпленням. Мавританські вежки підносились над фасадами, котрими крокували злютовані батальйони путі. Колони мішаних ордерів підтримували химерні еркери, оздоблені вертепами скульптур і фалічних баклажанів. Гіпсове і мармурове листячко, огірки та патисони оточували кожну віконну арку. Розбите скло і розтріскана штукатурка не псували загального враження кулінарної схибленості архітекторів. Відпалі елементи фасадів апетитно вростали в ґрунт вулиці, котра вела до розцяцькованого мосту. Він напинався аркою на хребтах мармурових драконів, занурених у малахітовий струмінь ріки. В смарагдових променях мармур виглядав шафрановим і теплим — дракони відповідно живими. Очі рептилій, зроблені з кольорової смальти, весело підморгували Анемподестові.

Вулиця була безлюдна. Лише побіля мосту розташувалося кілька опадлійців у строкатих строях і з алебардами. Здалеку вони нагадували ярмаркових арлекінів.

«Це охорона Карнавалу, — пояснила Марципанова Акробатка. — Традиційно її відбувають бійці Препотужного Рушення Низових мартоплясів спільно з достойниками Ґільдії фігурантів Катарактного Театру».

Сапфіра рушила до застави мартоплясів, перестрибуючи повалені колони й розбиті капітелі. Прочанин пострибав за нею, зачіпаючись за гостряки мармурових уламків. Він вже не здивувався, коли міст виявився набагато ближчим, аніж здавалося з пагорба.

Обличчя охоронців прикривали червоно-чорні напівмаски. Довгі алебарди виглядали декоративно і навряд чи використовувалися колись за основним призначенням. Під веларіумом[48] було накрито стіл фруктами, вином та окостами. Анемподест подумки порівняв цю заставу з кострубатим вояцтвом Райдужної Гори і зрозумів, що мартихори і садхузаґи давно вже не турбували мостові укріплення Картагени. Він сповнився поваги до лев'ячих жуків та ґномів.

«З поверненням!» — вклонився дівчині найближчий охоронець.

«Добридень, Маско!» — акробатка відповіла прикладанням руки до серця. Мавпуючи її жест, охоронців привітав і прочанин.

«Що нового на Карнавалі?»

«Ґлобус переселився».

Анемподест побачив, як виблідло обличчя Марципанової Акробатки. Запала незручна павза і мартопляс вдався до подробиць:

«Це сталося увечері, під час Вистави і ніхто з Ґільдії не очікував його переселення. Однак потім було знайдено Ґлобусового заповіта, де згадувалось якесь пророцтво про теперішні дні та переміни…»

«Де заповіт?»

«Його віднесено до Музею».

«Ми йдемо туди».

Охоронець погідливо кивнув і дав Сапфірі напівмаску. Інший мартопляс вручив таку ж іграшку Анемподестові. Машкару акробатки прикрашав червоний трикутник, а прочанинова була розділена вертикальною рискою на дві половини. За прикладом дівчини учень авви Макарія начепив картонну мармизу й відчув, що не може дихати

Відгуки про книгу Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: